Це був період в житті, коли було важко зрозуміти чому склалась саме така ситуація, та все ж було легко змиритись, пустивши все за течією.. десь з глибини взялось це дивне відчуття - я розуміла, що так треба. Це саме той момент, коли я чітко розуміла – це те, чого я змінити не в силі. Потрібен час. Ми розійшлись, ти сказав, що нічого не відчуваєш, що тобі треба побути наодинці… беззаперечне право кожної людини.. Тоді я поступила мудро. Важливу роль відіграв мій товариш так не побоюсь цього слова, справді товариш, коуч, до якого я ходила на навчання. Він допомагав мені мислити ясніше, бути відкритішою... і я змогла пережити те, що раніше б зламало мене.
В один сонячний день, коли був черговий тренінг у парку, до мене в кульок впав кленовий листочок… та не простий, а з двома плямками. Я бачила момент його падіння. Це наче знак був з неба..
Через деякий час ми зійшлися – найсолодше повернення… і найболючіший розрив після найсолодшого повернення…

На вулиці був чудовий осінній день. Такий сонячний та незвичайний, в очікуванні якогось Дива. Я йшла до своєї подруги. Підіймаючись по сходах, краєм ока я вловила рух, це була кицька, яка вибігла з-під комода і заховалася під стару шафу, що стояла в загальному коридорі. Заглянувши під шафу, я побачила наїжачену кицьку і..кошенят.. і те, чим вони какають. Ця картина мене шокувала – вони були худенькі і брудні, і дикі, як їхня мама. Коли я випрямилась, побачила ще один руденький клубочок, який, скоріш за все, просто не встиг перебігти до всіх решта.
Коли подруга відчинила двері, я, будучи ще на хвилі емоцій, почала у неї розпитувати чиї вони. Виявилось нічиї… покинуті…
Закрутилася розмова про все на світі.
Прийшов час іти. Попрощалась, вийшла за двері, згадала про них. Спускаючись, знову побачила той руденький клубочок щастя. В голові пролетіло безліч думок… батьки не дозволять, та я зрозуміла, що без нього не зможу піти. я не хотіла питатися, бо як свідчив досвід - вони не дозволять (мама точно).Та й вирішувати треба було вже і негайно (відчуття).
Повернулась до подруги за кульком, бо Тігра був дуже брудний, а я мала при собі лише сумочку.
Він всю дорогу налякано м’явчав. Принесла додому покупала, нагодувала, зробила туалет.. Доречі, на туалет він навчився ходити за тиждень, хоча тоді ще й не в пісок, а на газетку!
Ми моментально привикли один до одного, так неначе завжди жили разом! Тільки от з ім’ям було тяжко. Спершу хотіла назвати Шуріком (це окрема історія..), та він неначе не реагував. Вже трошки згодом, розмовляючи зі своєю сестрою прислухалась до її гарної ідеї «він же рижий як тигрик, чому б не назвати його Тигриком». І як не дивно, з першого ж разу, як я покликала його «Тігра», він відреагував моментально, так неначе знав що він саме Тігра, а не хтось інший.
З тієї радісної турботи про моє розумне котеня, я зовсім забула, що батьки нічого не знають..
Батьки мали приїхати з відпочинку через тиждень..
Щоб Тігрі не було скучно, я брала його з собою. Поки був зовсім маленький клала в капішон або ж у кишеньку-кенгурушку, коли підріс – носила у торбинці. Спершу він боявся, дивився на мене такими очима, неначе я його везу десь покинути, та потім, видно зрозумів, що це лише ще одна цікава подорож і я його не покину, - заспокоївся. Він розумів мене з пів слова. І завжди повертався, навіть якщо це було абсолютно нове місце чи місто. Друзі дивувалися. Я ж ні, бо знала – мій Тігра особливий )))

Одного ранку, відпочиваючи з подругами в Криму ми пішли зустрічати Сонце. Вилізли на скелі, щоб краще було видно. Світало дуже швидко, та сонця все не було видно.. і тут, ми почули плескіт води. Цікаво було подивитися, що ж там?! Ми перебралися на другий бік скель, з відкритим видом на море і побачили цілу зграю дельфінів з дельфінятами!! Вони теж пливли зустрічати сонце! Вперше в житті я бачила дельфінів, та ще й так близько!!! Вони вистрибували з води співаючи свою прекрасну пісню  А тут і сонце визирнуло з-за горизонту! Це була немов казка наяву... я цього ніколи не забуду!

Падає холодний дощ.. я люблю Його.

Кого?

Дощ, і Його теж..

Чому?

Бо Він – це я.

„За що”?

Не „за що”, а не дивлячись нінащо люблю.. Я зовсім не тікаю від нього, бо Він не такий, як здається. Він ніжний.. Він не дратує мене, а заспокоює.

Здається я сама.. та раптом, Його вологі губи доторкнуться до моєї щоки. Так, це Він, і я вже не сама. В Його руках маленький букетик квітів. Він для мене. Такий простий, але ДЛЯ МЕНЕ..

Він теж любить дощ.. в Його очах є щось таке, що не дає відірвати погляду.. у них є вогник, є Любов. Я знаю цей погляд. Звідки? Бо я теж Люблю. Він бере мене ніжно за руку і веде кудись за собою.

Куди? В ліс.. на галявину..

Який він гарний..!

Хто?

Ліс, і Він теж..

Пожовкле, розбурхане листя шелестить під нашими ногами.. в наступну мить – я вже у Твоїх обіймах.. Наш перший поцілунок.. Ти кажеш, що Любиш мене.. Ти божевільний!.. але я теж Люблю Тебе!

Усі закохані дивні. Вони приречені.. і Ти зникаєш.. я сама..

(1996-1998 р)