Вона завітала
з класичною
грубою книжкою:
дівчисько, яке
безсоромно
кохало
іншу.
Її худорлява рука
півпрозорими
пальцями
тримала за стовбур
соняшник,
що на контрасті
видавався зовсім
не звичною
квіткою сонця,
а чимось
таким знайомим,
дуже знайомим,
проте не квіткою...
ні-ні,
точно не квіткою...

- Може корейцем?
- Радше японцем :)
- Так міг сказати
тільки Поет!
- Та що Ви,
то просто слова ;)

Вона зняла майку
й питанням
вигнула спину,
мов хтіла збагнути
генезис тої
рослини.
Її уста зимні
липучими срібними
нитками
сплели павутиння
трикутник:
від мене,
крізь себе
й до квітки.

В цей час
по шпалерах
додолу
збігала
веселка,
а в книжці
всихали
шипшина,
бузок
та омела.