Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олександра Прокопчук (1994)
хоча щей молода, але я творча і буду я творити до кінця, і цілі у житті нема, але є е думка і безперечна світла голова (коментуйте мої роботи мені важлива ваша думка)


Інфо
* Народний рейтинг 3.458 / 5
* Рейтинг "Майстерень": 3.458 / 5
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Переглядів сторінки автора: 14307
Дата реєстрації: 2010-01-28 13:58:00
Звідки: Львів
Веб сторінка: http://vkontakte.ru/id48923009
Школа та стилі: СЗШ № 54
У кого навчаюсь: Т. Шевченко, А Міцькевич
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2011.12.04 10:26
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
чікава, неординарна, весела, по словах людей добра і можу надати підтримку.
Не дуже щира і нодовірлива, можливо зла, але справедлива

Найновіший твір
моя любов
Я хочу почати зі слів "любов" та "біль". У нашому житті майже у 70 віссотків людей ці слова синоніми. Коли я відкриваю очі і бачу коло себе кохану мені людину, у серці визріває любов, (досі не зрозуміле нам почуття) але на протязі дня дуже часто це почуття переростає в біль, ну може не в біль, але у неприязність точно.
Моя любов і моя біль ходе за мною тінню уже чотири роки. крок в крок переслідуючи мене, це почуття не дає мені спокою, і сну.
Вже чотири роки я не можу спати, але тоді коли він коло мене я бачу кольрові сни. Він - людина котру я не вважала, за достойного для себе, котра за чотири роки принесла в моє життя більше болі чим світлих променів сонця. Напевно не кожен може зрозуміте те- чому люди страждають біля одної особистості, а не шукають чогось кращого. Але відповідь дуже проста, і з цим уже нічого не поробиш - це "єдине ціле" те єдине яке не дозволяє мені забутися і втекти.
На аркуші цифрового паперу, я хочу викласти чотири роки мого кохання.

11 вересня 2007, увечері сидячи на лавці в рожевій піжамі коло свого підїзду, я побачила людину, голос котрої знала все своє життя, але обличчя ніколи не бачила. Кумедний юнак, з двома ямочками на обличчі мене зачарував простим рінгтоном свого телефону. доля склалася так, що буквально роки два назад перед нашою зустрічу, я почула його голос по телефону і він не знаючи мене досі виклав мені свій стан душі. Його зовнішність зовсім не співпадала з його зовнішністю, але коли пізнаєш людину блище вона стає для тебе прекрасною у всьому.
Біль у серці почалась з наступного дня, коли я не могла його зрозуміти а він мене, а точніше ми просто не могли зрозуміти, що вже закохані. Проблеми переслідували нас на кожному кроці, проблеми були дитячі, але на той час такі для нас важливі.
Пройшов деякий час і коло мого підїзду мокрой від дощу хлопиць, який чекає мене, у руках притка шоколаду. Коли він грайливо почав годувати мене цим шоколадом мене - мокру, знесилину, взагалі ніяку, я зрозуміла. що він закоханий, і я перестувши через свою гордість закохана також.