Голоси...
крайній столик- запах коксу -
забезпечена оренда-
слинява пачка мопса
слинявить похіттю краси
жіночі стегна.

Голоси-
Другий столик зліва-
Власність скнари
В думках комфортні будуари
І нетерпіння в голосі-"неси
Рахунок вже, офіціантаре,
бігме, недуга-ваші чайові"

Знову голоси, ще перегари
Вже більший столик на ймення
"Здибач"
Панкушної вечірньої запари
нірвани, "драний стіл", перемикач
і ложе анаши- «вони ж бо дивляться згори»

Голос-і навпроти ти.
Втомленість повік, абсент у вічах
Трохи хрипкості у твоїх речах
Трохи кислоти ци три ни
І спеченої гордості у твоїх печах
Забракло лиш провини.

І це було, до біса,природньо,-
Поглядом мене пройти,
я ж сиділа навпроти.
Та ти і мопс в кутку пускали слини
На гнучкі жіночі похітливі
спини
І згадували трах останньої гульби.

Так холодно у цій квартирі
чай не гарячить,
не теплить мідь батарей на стінах
мокрий табак...не горить.

Я проходила повз
трикотажні постаті людські
я бачила зіпсований шовк,
пусті розпорені кишені .

Ти збирав в них обкурене місто
дешевим туманом
і заходив у чергове бістро
зіпсути шовк тим виробницьким планом.

А я шукаю вигідних лав,
щоб бачити розпореність швів,
акумулювати твої гонори,-
вони єдині твої донори -
фарба кучерів і брів .

І щось замість дорожніх знаків
так вперто вказує твій напрям,
твій крок- всіх вулиць яд
лиш хочу, щоб лежав ти поряд.

Куліша - тротуарів оскома
колись ти тут ходив, а я сьогодні вдома
і чай мене не гарячить, лиш
протікають стіни
так холодно чомусь у цій квартирі.

2010 р.

Навіщо ти вдягнув мені навушники
Щоб я не чула стогін твого тіла
Щоб в децибели занурена,
втоплена в динаміках...зомліла?

Щоб я не рахувала твого руху грози
твоїх рук занурення під кофтинку
І твої пальці з жаром - паро-вози
катаються по моїх станціях...
Шукають на губах зупинку

І ти вдягнув мені навушники,
бо ти і так мовчав
Зате трильйоном мікрофонів
кричали твої порушники
Порушники моїх законів,
присяжні моїх спокус бетонних лав

І ми сиділи тихо, напівшепотом.
Шукали тільки луни у динаміках,
а інколи simкартки своїм спамськи лепотом
нагадували модерновість у двохтисячних роках

І я не рахувала твого руху грози
І твоїх рук занурення під кофтинку
І твої пальці з жаром - паро-вози
На кнопці "Стоп" - знайшли зупинку.

Брукліном під ногами стелився асфальт,
зміною хизувалась дорога,
застарілі газети з перших шпальт
ліпили заголовком політичного бога.

Десь там за кілька кроків трухлявість твого порога,
твоя чергова смаглявість
Опал з близьким криком,
ультрафіолет з людським ликом-
твої плечі спекла знемога.

Монмартром під ногами стелився асфальт
півдоторком пальців акордеона
романтичних зітхань рожевих ізольд-
зажована плівка його диктофона.

Десь там за кілька кроків трухлявість мого порога,
твоя чергова манірність
твоя звична травестійність-
мою ж наругу ізолювала знемога

Арбатом під ногами стелився асфальт-
за кілька фасадів голос сурми.
Нас кличуть бути пророками перших шпальт
знов і знов… світи вдягати в тюрми

За кілька кварталів підпирала сутінки псевдоготика
на дорозі ДАІ розгорнуло штрафбат
а на Городоцькій крок чергового невротика
Що краще Бруклін Монмарт чи Арбат?