Вони поставили мене перед натовпом себе,
вони поставили мене перед натовпом себе,
Грізно зібралися судити мене.

Сказали мені: ти вже шостий місяць не
відвідуєш щоденний обряд покаяння,все мовчиш.
Ти щось приховуєш від нашого народу.

Народ стояв грізно, усі однакові обличчя,
Усі поголені, усі потилиці блищать у світлі
зали зоряного неба.

А я мовчав, що казати - не знав,
на смертну кару чекав,
а потім заспівав.

І так гучно заспівав, що пішли хвилі,
і кожний поголений злетів у повітря,
і розбив собою вікно,

І понесло їх від мене,
а мене від них,
і ніколи ми не зустрічались.

Ніколи, ніколи, ніколи.

Малий хлопець у сірій камері,
Йому не дозволили Бачити,
Він марить слабкими образами,
Яких немає міцно у світі.

У сидіння вчепився він,
У темному кінотеатрі,
Дім був сповнений води.

Він співав те, що бачив,
Не більше, не менше,
І це було так багато,
Більше, ніж.

Предтеча предтечі предтечі,
Хлопець намалював Птаха,
Це єдина тварина.
І ця тваринка, вимучена з порожнечі,
- Найкраще із того, що знаю.
Славний птах із трьома дзьобами.

2010