Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Майстерень Адміністрація

Отримані коментарі | Залишені вами коментарі| Інші коментарі


А також дещо від Івана ДЗЮБИ "ВІРА В ПОКЛИКАНІСТЬ":
Ця книга (“Ранній рай” ред.) Мойсея Фішбейна – дивовижна, унікальна, вона, безумовно, ввійде в золотий фонд української літератури. Про нього як про Поета з Божої ласки я писав ще десять літ тому.

Мойсей Фішбейн прискіпливо-вимогливий до себе, його продуктивність має не кількісні, а якісні виміри. Його вірші (серед них немає жодного пересічного чи випадкового!) відтворюють драматичну духовну напругу поета, який поєднав у собі безмежну поглинутість буттям України з генетичним кодом, пам’яттю єврейської долі. Його поезія – немовби зустріч українського та єврейського світів, з їхнім трагізмом і пафосом. Україна і Ізраїль, ці дві батьківщини, до яких Мойсей Фішбейн звернений усім єством і яким не може не належати, постійно взаємодіють у його поезії, але не так своїми поверхневими реаліями, як своїми символами й міфами, тобто на найвищому рівні поетичної узагальненості, ущільненості поетичної мови. Недарма крізь його поезію лейтмотивом проходять сакральні образи Ріки (Дніпра) і Стіни (Стіни Плачу в Єрусалимі), Києва і Єрусалиму, а біблійна високість мови просякнута українською сердечністю й широтою емоційних вібрацій. У поезії Мойсея Фішбейна – Україна, але не так у її конкретно-побутовій окресленості, як Україна духовна; Україна людини кінця ХХ – початку ХХІ століть з її екзистенціальною мукою; людини, в якій озиваються глибини прачасу і дух якої спрямований у надземні сфери. Мойсей Фішбейн належить Україні, але має й інший вимір – біблійний, єврейський, і це робить його ще чутливішим до України, до української духовності, до української мови.

У Мойсея Фішбейна не тільки бездоганний мовний слух, конгеніальне відчуття українського слова, а й часом зухвала віртуозність, щедра й запальна гра зі словом, зі звуком… Специфічно виявилося це в циклі сатиричних та іронічних віршів-бурлесків "Аб-сурдокамера". Тут Мойсей Фішбейн сяйнув іншою гранню свого таланту – як доскіпливий спостережник нашого суспільного життя і в’їдливий, дошкульний сатирик.

Його вірші для дітей зачаровують своєю вигадливістю (адекватною спонтанній дитячій), своєю добротою й гумором, – а справжнім героєм їх (як, зрештою, і "головним героєм" усієї його поезії) є українське слово, українська мова, невичерпна у своїх смисловиражальних і звукоігрових можливостях. (А водночас вона в нього прозора, і весь Фішбейн у поезії тяжіє до неокласичної строгості).

Отой геній української мови благословив Мойсея Фішбейна, як колись Миколу Лукаша і Григорія Кочура, на натхненні переклади поетів інших літератур. У нього органічно зазвучали українською і Бодлер, і Целан, і Бялік, і Рільке…

Книга увінчується кількома прозовими етюдами, серед яких блискучий, з розкішною іронією і щирим смутком та любов’ю, спогад про Чернівці, про Київ, про близьких людей…

Мойсей Фішбейн почав друкуватися наприкінці 60-х років минулого століття. Його талант прозірливо поцінував і підтримав Микола Бажан; з увагою поставився до молодого поета Леонід Первомайський; багато важили для Мойсея Фішбейна прихильність і довіра Миколи Лукаша та Григорія Кочура, які гідно оцінили магію його слова (і в яких він плідно навчався). Про цих корифеїв української культури Мойсей Фішбейн зберіг вдячну пам’ять, засвідчену і в цій книзі.

Попри підтримку багатьох діячів української культури, за умов ідеологічного терору 70-х років Мойсей Фішбейн змушений був еміґрувати з СРСР. Цей час був сповнений для нього надій і безнадії, творчої праці й мук поетичного слова, а над усім цим виростала крижаною горою ностальгія. Мойсей Фішбейн зрозумів, що не може жити без України. Не один рік пішов на те, щоб вирішити питання про спосіб повернення в Україну: адже треба було десь і за щось жити. І ось його мрія здійснилася: він повернувся в Україну.

Книга, яку тепер одержує читач, – найоб’ємніша з усіх Фішбейнових книжок і найповніше репрезентує його творчість. Повернення в Україну немовби утвердило його ще більше в суверенності його поетичного голосу. Той діапазон роздумів, що окреслився в 90-і роки, на зламі століть (тисячоліть!), і набрав есхатологічного характеру ("на порозі Катастрофи"), в поезіях останніх років, створених уже в Україні, в атмосфері її здійснюваного, але не здійсненого катарсису, – перейнято наростанням потреби говорити до "позанебесного Отця". Таке звертання припустиме й не сприймається як суєтне й блюзнірське лише тоді, коли поет чує його, "позанебесного Отця", присутність у світі своїх тривог. Фішбейн цю присутність чує. Причетність до подій в Україні останніх років дала йому таке переживання української долі, в якому відлунюють "горні вісті" всій "недонаверненій землі". І два кличі надії: "Судú" і "Спасú". Біблійне.

Але есхатологічні тривоги – це лише один полюс бачення й переживання світу в Мойсея Фішбейна. На другому ці тривоги постають перед судом "практичного розуму" (кантівського?) чи, радше, здорового глузду, вища концентрація якого – в іронії та сарказмі: це єдино можлива реакція на апофеоз абсурдів життя. Особливо плодоносне на ці абсурди наше, українське, політичне та навколополітичне життя з його невтомними героями. Їх ми й побачимо у Фішбейновій "Аб-сурдокамері", що збагачується з кожним роком і переростає у свого роду енциклопедію наших ні з чим не зрівнянних дивовиж. (А втім, вони – своєю чергою, всього лише історичне відлуння тих чудасій радянщини, про які Фішбейн щедро нагадує в убивчих і захоплюючих гротесках своєї автобіографічної, і не зовсім, прози.) А його блискучі "аферизми" – це ніби самозахист "урукопаш" від розмаїтих рутинних аномалій сучасності: Мойсей Фішбейн рятується, насолоджуючись опірністю й мудрістю мови, яка може все поставити на своє місце – легко й весело, з невимушеною зверхністю.

У цій книзі щедріше, ніж раніше, представлена й проза Мойсея Фішбейна. Невимушеність оповіді, багатство асоціацій, алюзій, перегуків і відгомонів з арсеналу культури (те, що тепер зветься "інтертекстуальністю") роблять цю прозу вищою мірою читабельною. Може, трохи й несподіваним чином вона показує його, нібито поетичного дивака-відлюдника (так зазвичай уявляється чи не кожен безсумнівний поет), – і як чіпко закоріненого в суспільному й житейському побуті, наділеного здатністю бачити й живописати різні людські вдачі в динаміці історичного часу, в колориті національної характерності.

Картини з багаторічного перебування в Німеччині, сповнені великодушної в’їдливості щодо несхитної німецької бюрократії та бездоганного німецького бюрґерства, допомагають краще зрозуміти, чому Мойсей Фішбейн так поривався повернутися в Україну – де тільки й може він почуватися собою, попри будь-які нестерпні негаразди. Автобіографічні пасажі в його есеях та повістях дають відчути драматизм його самопочування й самостановлення.

Мойсея Фішбейна веде віра в свою покликаність, без якої немає потужного поета. Цю віру в свою покликаність він передає й нам.


Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2007-01-19 15:21:42 ],
на сторінці поезії     "***"   Пиріг Ірина

Ви напевно, п.Олено, вважаєте черствими і окремих представників редакції? :) Добре, що вони хоча би чують. :)
Тепер деякі відповіді на актуальні емоції.
Ірині Павленок - редактори мають змогу користуватися спільним "ніком" в цілях безособистісних аналітичних бесід з авторами.
Володимиру Замшанському. Це не парадокс, Володимире, що ви на нашому сайті, не парадокс, що й сам сайт "Майстерень" існує - це просто робота тих людей, які щось вміють робити якісно. Ці люди створили і сайтові правила, до яких потрібно прислухатися. :(

Утім, редакція прискіпливіше відноситься тільки до творів авторів рівня R1, та R2. Вважайте, що тут у нас конфлікт інтересів. І допускати відсутність розважених роздумів над текстами авторів цих рівнів ми собі не можемо дозволити. Щоправда, у випадку шановної Ірини Пиріг, ми розмістили авторку серед R1+R2 (max) без її на те згоди - статус перебування “Любитель Поезії”, який автори для себе самостійно встановлюють, означає, окрім позиціювання серед “Любителів Поезії” і некритичне відношення до творів автора з боку редакції.
Тому дуже у всіх перепрошуємо. Більше зауважень, чи серйозних коментувань, до творів авторів, які встановили для себе статус “Любителя Поезії” ,редакція, як правило, робити не буде. :(

А ТИ ЗАПИСАВСЯ У ВОРОГИ УКРАЇНИ?
Леонід Шульман


Немає лиха без добра. Коли наприкінці липня на сайті Комуністичної партії України з’явилося звернення різноманітних людей інтелектуальної праці до Януковича, Симоненка та Мороза з проханням протидіяти українському націоналізму, в мене промайнула думка: добре, що антиукраїнці вирішили скласти і оприлюднити свій список. Буде кому з часом виставляти рахунок за зраду батьківщини.

Потім я зрозумів, що перебільшую. Більша частина підписантів "Звернення" – просто політично неграмотні люди, не обізнані ані з історією, ані з політичним обличчям та справжніми намірами тих, до кого вони апелюють.Звичайно, серед
них є й свідомі супротивники державної самостійності України. Ці заперечують право українців мати власну державу і, у крайньому разі, згодні на нічийну, а фактично російську, Україну. Незалежну Україну вони вважають політичним нонсенсом, історичним курйозом, а розпад СРСР – тяжкою геополітичною катастрофою, як про це відверто казав президент Росії. Українська Україна для них просто жах, а відновлення “союза нерушимого республик свободных” – омріяна мета.

Свідомі антиукраїнці за ухвалу закону про непотрібність української мови.
Вони роблять вигляд, ніби не розуміють, що надання російській мові статусу державної автоматично робить непотрібним знання української. Розводять теревені навколо ситуації в країнах, де існує кілька державних мов, приховуючи, що в таких країнах населення має знати всі загальнодержавні мови: в Канаді всі володіють анґлійською та французькою, у Швейцарії кожен швейцарець знає на рівні рідної мови німецьку, французьку та італійську, в Індії всі знають хінді та анґлійську. А ось місцеві мови знають не всі.
Шведська в Фінляндії поширена тільки в районі міста Турку і на Аландських островах. Бенгальська – тільки в Бенгалії тощо.

Неозброєним оком видно, що більшість підписантів просто не розуміли, що саме вони підписують. Суть звернення міститься в одному його абзаці. Ось він без перекладу

“Они (йдеться про українських націонал-демократів – Л.Ш.) постоянно, вопреки фактам, утверждают, что «у одной нации может быть только один язык» и публично провозглашают намерение построить такую «украинскую Украину», где «лишь украинец должен быть на первом месте». Всё больше в их выступлениях откровенно русофобских и ксенофобских высказываний, все чаще используется ОУНовская риторика. По их инициативе в столице пышно отметили годовщину со
дня рождения командира фашистского батальона «Нахтигаль» Романа Шухевича, с
благословения Президента Ющенко был создан так называемый «музей советской оккупации»”.

Бачимо стандартний набір комуністичних російських тез, заснованих на імперській ідеології. Все, що суперечить ідеї величі Росії та заперечує її право на панування, на їхній розсуд, вкрай огидне. Про те, скільки мов може
мати одна нація, вже йшлося. Жодного протиріччя з фактами. Там, де нація має кілька мов, вона вся володіє всіма мовами, а наші антиукраїнці (не тільки підписанти, а й натхненники звернення) виборюють право не знати української
в Україні. Підписанти вимагають «принять новый закон о языках, который гарантировал бы всем носителям языков Украины правовой статус в соответствии с европейскими стандартами». З цими стандартами вони не знайомі. Нещодавно Німеччина ухвалила закон, яким зобов’язала всіх іміґрантів опанувати німецьку мову. Тих, хто ухилиться, спочатку штрафуватимуть, а за подальший опір німецькій – депортують із Німеччини. Може, й нам привести мовне законодавство у відповідність до цієї європейської практики? Зауважте, туркові в Німеччині ніхто не забороняє розмовляти турецькою. Його лише зобов’язують знати німецьку. А кому в нас заборонено ромовляти росіською?

За роки незалежності з боку Росії здійснено безліч недружніх актів стосовно України. Згадаймо Тузлу, Феодосійський десант, вимогу реєстрації у триденний термін громадян України, що приїхали до Росії з різною метою, захоплення
маяків на Чорному морі і небажання вивести Чорноморський флот після 2017 р, втручання російських політтехнологів у наші вибори, масове поширення в Україні антиукраїнської, але зареєстрованої в Україні, преси російського
походження, різні прояви економічного диктату, один з яких – поява “РосУкрЕнерго” у газопостачанні України. Намагання “прикрасити” Сімферополь та Одесу пам’ятниками Катерині ІІ, роль якої в історії України виключно неґативна (впровадила кріпацтво, зруйнувала Запорозьку Січ, знищила залишки української державності, впровадила межу осілості для євреїв), – теж
демонстрація антиукраїнської спрямованості. Чи дають перелічені події привід для русофілії? Чи є критика російської політики, сучасної і минулої, проявом русофобії? Адже ані історики, ані політологи не критикують росіян як націю,
а адресують свої кпини політиці правлячої верхівки Росії. Де тут ксенофобія?

Серед підписантів є люди, які знайомі мені особисто. Я зателефонував одному з них і спитав, чому він підписав те звернення. Відповідь була така: він уважає блок НУ-НС ксенофобським, бо, на його думку, до нього входить “Правиця”, яка включає до себе партію Тягнибока. А ця, мовляв, відверто ксенофобська. Мій знайомий дуже здивувався, коли дізнався від мене, що Тягнибока у НУ-НС немає.

Почувши таке, я віддав належне праці антиукраїнських сил. Псевдонаціоналіст Тягнибок досить кваліфіковано виконує свою функцію. В Західній Україні чимало людей спіймалося на цей гачок і вважає Тягнибока справжнім націоналістом. Чим відрізняється справжній націоналіст від псевдонаціоналіста? Справжній націоналіст прагне створення і розвитку
Української держави. Він дбає про міжнародний авторитет і позитивний імідж своєї країни. Псевдонаціоналіст виконує іншу функцію. Він не бореться за голоси виборців. Його мета – налякати обивателя екстремістськими
антилюдяними заявами, спаплюжити ідеї націоналізму в очах населення і
відштовхнути виборця від націонал-демократичного табору. Куди перейде виборець, наляканий псевдонаціоналістами? Звісно, до ворогів України, до проросійського табору, до Регіонів, комуністів чи вітренківців.

Згадаймо, що Тягнибок починав із нацистської риторики і символіки. Партія “Свобода” спочатку називалася майже як гітлерівська: соціал-націоналістична.
Символом партії був гібрид тризуба і свастики. Далі під тиском п. Віктора Ющенка Тягнибок змінив і те, й те. І все заради того, щоб його не виключили з “Нашої України” до ксенофобської промови на горі Яворині. Тягнибок – не єдиний псевдонаціоналіст у політикумі. Згадаймо Романа Козака, що реґулярно нагадував усім про „амерканське громадянство” Катерини Ющенко. Є й чимало інших.

Взагалі творення організацій, що імітують опозиційну діяльність, – давня російська традиція. Царська поліція для протидії впливу лівих партій на робітничий рух створила свій “робітничій рух” під керівництвом Зубатова.
Були гуртки, були кустарні майстерні, були артілі. І все заради того, щоб робітники не пристали до соціал-демократів. Мабуть, найжахливішим прикладом такої мімікрії під ворога була діяльність радянських чекістів, спрямована на позбавлення УПА підтримки західноукраїнського населення. У повоєнні роки в
Молдові базувалися два полки МҐБ, які в одностроях УПА здійснювали рейди до Західної України. Вони палили села, винищували селян. Зазвичай залишали життя кільком дітям і старим людям, щоб ті розповіли, що село знищили
бандерівці. Про діяльність цих частин збереглося листування М. Хрущова (який тоді очолював українських комуністів) з ЦК ВКП(б).

Далі в цитованому абзаці “Звернення” йдеться про риторику ОУН. Гадаю, підписанти, принаймні, їх більшість, із риторикою ОУН не знайомі.
Переконаний, що жоден із них не бачив на власні очі жодного документа ОУН.
Змушений ознайомити читача з цитатою із статті Василя Деревинського “Питання національних меншин в етнонаціональній концепції ОУН”.

«У першій половині 1940-х рр. з'явилася ціла низка праць провідних діячів ОУН, де чітко окреслювалась позиція щодо національних меншин. Закликаючи національні меншини до участі в українській визвольній боротьбі, ОУН наголошувала, що це принесе користь і для них та буде ґарантією їхньої лояльності до українського визвольного руху. Зокрема Д. Мирон підкреслював:
"До національних меншин в Україні український націоналізм поставиться так, як вони поставляться до визвольних змагань українського народу".

Лідери українського визвольного руху твердили, що влада в майбутній Українській державі, а зараз, у роки боротьби за її незалежність, ОУН та УПА (як виразники інтересів українського народу) ґарантують представникам інших
національностей повну рівноправність з українцями і "забезпечать їм повноту
розвитку, соціальну справедливість та культурне життя". "В нашому політичному ладі, – зазначав член ОУН Олег Рись, –– кожен нарід буде вповні
самоорганізовуватися так, як це буде відповідати його потребам, його стилеві життя, його традиціям".

Права національних меншин визначались у програмних положеннях УГВР та УПА.
Зокрема в Програмі діяльності підпільного уряду (тут маленька неточність, УГВР радше була підпільним парламентом, ніж підпільним урядом. – Л.Ш.) Воюючої України – Української Головної Визвольної Ради – наголошувалося на "забезпеченні громадських прав усім національним меншинам України". Подібне формулювання містила Програма УПА. Там зазначалося, що УПА бореться також за "рівність усіх громадян України, незалежно від їх національності, в державних і громадських правах і обов'язках; за рівне право на працю, заробіток і відпочинок".

Викладену вище політичну позицію українського національно-визвольного руху щодо національних меншин можна підсумувати словами С.Бандери: "Наше
ставлення побратимське до тих, хто разом з нами бореться за Українську Самостійну Соборну Державу, толерантне до тих, хто позитивно ставиться до наших змагань за власну державу, вороже – до тих, хто протидіє процесам
українського національного відродження і державотворення".

Герой Мольєра Журден не знав, що він розмовляє прозою. Ані автори, ані підписанти звернення не знають, що вони вимагають від правлячої коаліції
втілення засад етнонаціональної політики ОУН. Ось вам і риторика.

Об'єктом особливої ненависті автора (чи авторів) звернення є Роман Шухевич, а відтак його вшанування. За комуністичною традицією Шухевича величають не інакше, як командиром фашистського батальйону “Нахтігаль” у званні капітана.
Це правда, але тільки половина правди. Батальйони вермахту “Нахтіґаль” і “Роланд”, були створені під впливом ОУН(б), щоб отримати від німців зброю і вишкіл. Іншого вибору націоналісти не мали. Але всі ці вояки швидко перейшли до УПА, верховним головнокомандувачем якої став генерал-хорунжий Шухевич.
УПА воювала проти поляків і німців, а потім і проти більшовицької окупації.

Якщо хтось ладен закинути Шухевичу короткий період служби у вермахті, чому б не згадати й широкомасштабну співпрацію Радянської Росії, а відтак СРСР, з Веймарською та гітлерівською Німеччинами? Коли за Версальским миром Німеччині заборонили мати військову промисловість, а також авіацію й танкові частини, ще 1922 року ленінська Росія запропонувала перенести німецький
військово-промисловий комплекс на свою територію. Німці збудували в Росії завод оптичного скла і оптико-механічний завод у Ленінграді, авіаційний завод у Москві, завод для виробництва отруйних газів у Вольську, танкове
училище в Казані (де навчався Гудеріан), полігони для випробувань зброї тощо. 1933 року, коли Гітлер прийшов до влади, співробітництво
призупинилося, а відтак відновилося 1939 року після пакту Молотова-Ріббентропа. На прийомі в Кремлі Сталін виголошує тост за німецького фюрера. Так хто більше співпрацював із нацистами?

Період совєтської окупації залишив за собою гори трупів, нищення інтелігенції, нищення селян (та й городян) Голодомором. Тільки Голодомор
знищив третину української нації. Треба бути зухвалим циніком, щоб протестувати проти музею совєтської окупації. Наші підписанти, вочевидь,
цього не розуміють. Збирання підписів триває. Записуйтеся у вороги України?

Д-р фіз.-мат. наук Леонід Шульман. спеціально для І-РЕПОРТЕРА
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2008-07-07 14:46:57 ],
на сторінці твору     "ПОДАЛЬША МОДЕРНІЗАЦІЯ"   Адміністрація Майстерень

(процес модернізації)

(З листування)

До речі і рейтинг авторів http://maysterni.com/rating.php
бажано аби рахувався не частіше, аніж раз на день (ранком о 4?). Аби не було перевантажень системи?

----- Original Message -----
From: Victor Sobol
To: Адмін
Sent: Monday, July 07, 2008 12:52 PM
Subject: Re: samvydav optimization

Доброго дня,
справи нормально ) десь прицілююсь на відпустку під кінець місяця. хочу завершити все, що залишилось. займаюсь Вашим сайтом.

Адмін wrote:
Вікторе,
а наскільки складно

доробити

1. Можливість підписання образів на сторінках опублікованих творів - напевно, із прихованим показом (при наведенні курсора мишки на образ)
тобто потрібна можливість для автора до картинки (образу) твору (що публікується разом з твором) вказати підпис, так?

Віктор: показувати надпис при наведенні, наприклад як на цій сторінці (Illustration Friday: Poem - (C) oVan):
http://ovan.be/archive/2007/07/20/Illustration-Friday-Poem.aspx ???

2. Встановлення географії авторів (із вибраних пунктів) і ведення статистики географічної (для встановлення різних регіональних феноменів і для конкурсу між регіонами)

Тобто, автор може написати звідки він - наприклад із Теребовлі, і до того ж вибрати собі регіон до якого він себе відносить наприклад "Тернопільщина" - (за умовчанням "Україна")
Можливість встановлення авторами свого регіону на сторінці зміни "Змінити Дані", це з 3 години (на сторінці реєстрації?). А яку статистику треба виводити, треба конкретніше обговорити. Мабуть на сторінці автора теж треба показувати звідки автор...
Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2008-07-07 14:50:47 ],
на сторінці твору     "ПОДАЛЬША МОДЕРНІЗАЦІЯ"   Адміністрація Майстерень

Вікторе, а ще тут запланували - можливість реєстрації "Літературного угрупування".

Тобто, це те саме що простий користувач, але тільки із одною відмінністю - такий "Літ угрупування" користувач не повинен потрапляти на рейтинг авторів http://maysterni.com/rating.php

а складати свій рейтинг "ЛІТ УГРУПУВАНЬ"

Тобто літ.угрупування реєструється, як звичайний користувач, але у "Змінити дані" буде кнопочка перевести користувача у статус "ЛІТ УГРУПУВАННЯ".
Ця кнопочка включає фільтр віднесення автора до "Літугрупувань" на рейтингах, АЛЕ ПОЗБАВЛЯЄ ТАКОГО (колективного користувача) МОЖЛИВОСТІ КОМЕНТУВАТИ чи ОЦІНЮВАТИ ІНШИХ.

Доступом до публікацій на сторінках такого користувача користуються всі ті, хто мають відповідний пароль і знають потрібний логін.

До таблички статистики на головних сторінках додається, як і географія, кращі угрупування.
Наприклад:

Кращі геогр.школи
1. Тернопіль - 4,8
2. Львів - 4.5
3. Тернопілля - 4,2

Кращі літ.угрупування:
1. Бі-Ба-БО - 4,8 (рейтинг "автора" БІ-Ба-БО)
2. "Пінгвін" - 4.5
3. "Липа" - 4,2

Літ.угрупування публікуватиме свої твори, як нині всі автори.
Хіба що до назви тої чи іншої публікації додаватимуть за бажання прізвище автора...
..........................................
1   2   3   4   5   6   7   ...   23