Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олександр Мартинюк (1974)




Огляди

  1. За лаштунками
    Вереском телефонів,
    шарпаннями агоній
    нас повертає світ
    до своїх кобіт,
    посмішок мертвих,
    вічно брудних чобіт
    і до шести симфоній,
    писаних у кредит.
    Легше дурним і босим
    кланятись добрим босам,
    тихо сміється ніж -
    хоч бери, і ріж
    шкіру затерплу -
    пана свого потіш
    скромно задертим носом,
    ладним почути гріш.
    Заполонила осінь...
    Хвилі твого волосся
    тягнуться в теплий дім,
    але річ не в тім:
    того концерту
    ноти дано не всім.
    Як би оце здалося
    втілитися у грім
    і над німим ефіром
    злим і побитим звіром
    вдаритись у мінор,
    щоб настрахати хор
    привидом смерті
    із-за облізлих штор,
    щоб випадали ліри
    з рук і сценічних форм.


    1997-99



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Від часу - запах ЧАС-нику
    Від часу - запах ЧАС-нику
    полин - від долі і туман - від ночі
    для когось смерті іграшку м’яку
    ховає сон у слів барвисте клоччя...
    шляхетний вогник SIR-ника
    у полі - голе полум’я цілунку
    лукавий морок знову заблукав
    між зорепадів, ночі - за лаштунки...
    різноманітність різ-ника
    вражає всіх - від неба до худоби,
    а на повіках білого бика
    остання віра в те, що дядько - добрий


    1997-99



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

  3. Падають зорі
    Падають зорі,
    гуркіт стоїть
    страшенний…
    Збирайте ваші бажання
    і мовчки кидайте в ніч.
    Це ще не горе,
    коли товариш - нікчема,
    забудьте його обличчя,
    поставу, ніс…
    Літо минає,
    крапку напише серпень,
    повірте йому на слово,
    що буде зимою сніг.
    Холодно скраю,
    посередині нестерпно,
    потрібно пізнати прірву,
    заграти в ріг.
    Сумно одному
    на попелищі роду,
    позаду нема дороги,
    її замело дощем.
    Хочу додому,
    хоча і блукати модно,
    оце б збудувати замок
    з усіх нікчем.
    Віра карає -
    час позбирати зорі,
    забути усі спокуси
    іще не зотлілих правд.
    Матиму зграю
    зніяковілих і кволих,
    ми разом підем до прірви
    навести лад.


    1997-99



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

  1. Про дім, дороги, міражі і про Тут
    До-
    дому
    самому
    не хочеться,
    а літо не йде зі мною...
    Завтра
    комусь
    напророчиться:
    про роки
    розкаже
    пророчиця,
    і острів присниться Ною...
    Сьогодні
    негідні
    мешканці
    прокинуться
    вздовж
    по стелі,
    ходитимуть
    всіми
    стежками,
    побрязкуючи сережками,
    покличуть
    себе
    в оселі...
    Ас Соль
    розіб’ється
    в штопорі,
    хоч в морі
    і так вже
    солоно,
    розкаже
    хтось завтра
    "оперу"
    лібрето і все второпане
    про тих,
    хто дивився
    в сторону.
    А літо нехай
    лишається
    чекати старої Ночі,
    воно ще колись дограється,
    до неї вовки
    збираються.
    А дома чекають
    Очі...
    Вони всіх вовків
    зурочать,
    уроками їх заскочать,
    навчать їх боятись
    Ночі...
    Не кличу з собою
    літа,
    нехай полистає
    двері...
    І Ною скажу - закрито!
    Хай далі пливе
    по світу,
    а хоче - ночує
    в сквері...
    Поріг
    поворотом
    долі...
    і завжди достатньо Солі...
    Буде.

    1997-99



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --