Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Гентош (1957)

Інфо
* Народний рейтинг 5.018 / 5.58
* Рейтинг "Майстерень": 5.161 / 5.78
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Переглядів сторінки автора: 162600
Дата реєстрації: 2010-05-28 10:53:36
Звідки: Львів
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2014.12.12 13:24
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Дідо
Пам’ять підкаже, хоч злинули рóки:
Хвіртка була тут, там – буда і пес…
Дідо стрічав – він у нас був високий,
І на руках підіймав до небес.

Серце злітало під дідове – Гóпля!
(Як до поїздки лічилося дні!)
Знав я однак – діда руки підхоплять,
В нього вони, як залізо, міцні.

Щастя тогó не забути ніколи –
Трохи колюча у діда щока.
Але мене та щетина не коле,
Тільки лоскоче, приємна така…

Потім до вуликів, через покоси,
– Ти почекай, – усміхавсь наперед.
Скоро вертався і меду приносив,
Боже великий – як пахнув той мед…

Скільки разів я скрадався йти слідом
(Хоч дід навчав про бджолиний укус)
– Бджоли чому не кусають Вас, діду?
– Люблять мене, – посміхався у вус…

Те частування із медом і хлібом
Ще і донині тепла джерело.
…Потім зимою прощалися з дідом,
Вище плотів тоді сніг намелó.

Ходики більше нікого не збудять,
Запах у хаті від ладану й трав.
Дідо лежав, склавши руки на грудях,
Серце стиснулось, як їх цілував…

Все на руках тих – розруха і війни,
І мозолі незавершених справ…
Так і лежав урочисто-спокійний,
Наче весь спокій зі світу зібрав.

Збігли роки… Не відходить скорбота.
Тут, біля хвіртки, вернули ті дні…
Баба із дідом лишились на фото
Вічно усміхнені і молоді…

10.12.2014