Сум у народі
Гіркота, печаль
Зневіра та розпач
Бо в хаті москаль.

Народе проснися
Не ходь у ярмі
Зневагу й нахабство
Ти терпиш завжди.

Так Бог вже створив
Твердо-шкірих хохлів
Терплять í болить
I не вірять в"братів".

Тумани сиві поле вкрили
Рілля чорніє,жовтолист
Червоні буки у горах синіх
Горять вогнем мов оксамит.
А на облозі сокіл лине
Летять у вирій журавлі
Осінні зорі заяскріли
І тиша, спокій на землі.

Сичить зима морозами
І віхола мете
Сніги несе метелиця
У комині гуде.
До ранку вкриє
Поле, й ліс
Сніжинок рій білесенький
Є мило, тиша навкруги
І сонце в душу проситься.

Струмків веселий солоспів
Весною землю звеселив,
І хуртовини поховались
Весни мабуть що полякались.
Поля і луки ожили
І повернули вже птахи
А річка у плескоті води
Всі криги скинула свої.
Ще трохи і сонце припече
Земля травою заросте
Черемха буйно зацвіте
Весна іде, тепло несе.

Гудуть вітри
Метелиці шугають
Зима лютує
І не має їй кінця
Холодний день
У віхолі триває
Кінець приходить,
Кінчилось життя.
І ось зˇявився
Перший промінь
У небі сонце вже яскрить
Кінець зимі прийде з весною
Сніги потокoм у море потечуть.

Різдво, і місяць у горі

Розсвітить землю, ліс, гаї

І ніч таємна, синя

Добра вам повна скриня.

Колядники юрбою ідуть

Поміж осель добро несуть

У колядках слова щирі

І люди стають милі.

Я вам бажаю радість від життя

І щастя повного буття

З Різдвом Христовим всіх вітаю

Всього найкращого бажаю.

У Зелені свята - празник Трійці Святої
Татар-зілля, чебрець, і любисток у хатах
Молитви у церквах і хори псалми співають
Ладан і свічки у вогнях, радість і щастя у очах.
Люди Духа вітають - свято зелені і квітів
Нероздільної Трійці - Спаса Бога-Христа
Гілка липи пахуча оселю украшає
Образи у квітках, мило і тихо у хатках.
У Зелені Свята люди Духа вітають
Посланця із небес від самого Христа.

Як зима не шаліє вітрами
Як не сипле холодні сніги
Як настане раптово відлига
Нам тепліше стає у душі.

Тепле сонечко вийде у небі
Бокогрій зкине теплий кожух
Потечуть всі сніги рівчачками
Стануть морем заплавених лук.

Прилетять із далека гаврани
І бусли клекотіти почнуть
Співом птахів з гаїв і байраків
Лине пісня прастара як світ.

Селянин вийде поле орати
І засіє зерно золоте
Трави пахнуть, духм‘яніє м‘ята
Оживе все живе навкруги.

Осінь, розлука
Коханню вінець
Все пролетіло
Досить, кінець.
Летить павутиння
У вирій небес
Щастя і радість
Буває без меж.
Осінь чарує
В обійми бере
Збудить бажання
Наснагу дає.
Серце твоє
Молоде, як вино
Зріє в льоху
І надію дає.
Осінь похмура
Осінь сумна
Зрада в коханні
Доля така.

Де є у світі, щоб раб катюзі
Поставив камінь волоцюзі
Клонився ідолу без честі
Який землю привів у безчестя.

Ви що, вже зовсім подуріли?
А може вас так оманили?
Чужинцям шану віддавати
Своїх родимих віддаляти.

Так Україна Катерині
За сльози, лихо і біду
Дякує , що закріпостила
Принесла горе і журбу.

Вітаю теба рідна мово
У сумі, журбі й самоті
Стоїш ніби кинута мати
Ти наш оберіг у житті.
Без тебе не буде народу,
Без тебе не буде землі,
Без тебе не буде держави,
Поки будеш ти в забутті.
А що, діти пращурів гідних,
Плекають про долю твою?
По мові справлятимуть тризну
Бо втратять свободу свою.

Сузір‘я оловом , тяжіє неба край
І птахи поспіхом летять у теплий край
Там сонце ніжне, вічний водограй
Зими не має - Божий рай.

А в дома лине сиве павутиння
І падає на скроні листопад
І осінь б‘є холодним дощовинням
Несе сльоту, морози, снігопад.

Я знаю прийде мить земного обновління
Відродиться життя весною по зимі
Покриє зелень луки і гаї цвітінням
На радість людям, серцю і душі.

Моя Україно,
Поплач і умийся
Сльозами,з весняної
Зливи дощем
Прастарий народе
Даждьбога онуки
Перун був cлаветним
У тебе творцем.
Просили Кияни
Дощів і водиці
На пагорбі славному
Тут на Горі
На схилах Дніпрових
В гаях яворових
Народ Божу службу
Конає завжди.
І тисячу років
Ми славимо Бога
А щастя і долі
Не маємо ми
Очистись мусиш
Народе убогий
Поплакати, вмитись
І прозріти в душі.

Засвітить сонцe,загримить
Весняні зливи прийдуть
Блакиттю небо заяскрить
Гаї й поля розквітнуть.

Пастух отару пожене
На полонини в гори
Флоярка грає , спів дівчат
Аж чути в сині гори.

Прийде благий,той ярий час
Що все живе радіє
Весна iде, квітує все
Аж серце молодіє.

Як прилетіла ластівка
Перша по зимі
І пелюстки розкрила
Зелень на весні.

І черешні розквітли
У парках і садах
Уже і галас птахів
Лине у гаях.

І усе живе радіє,
І уже весна прийшла
І прилетіла ластівка
І до мого вікна.

Співай ти пташко пісень ярні
І звий гніздечко своє
Вже й сонце тепле сяє
Моя душа співає
І вже прийшла та блага мить,
Хліби засівати
Земельку збудить хлібороб
І часу він не згає.

Ми ті, про кого шепотіли в давнину
У мимовільному тремтінні еллінськії міфи
Народ закоханий у буйство і війну
Сини Геракла і Єхидни скіфи.

Навколо моря Чорного пусті степи
Як демони ми облітали придко
Являлись раптом, сіяти всюди страх
У верхів‘ї Тигру і пониззі Істри.

Ми диким норовом жахали світ,
Палаючи зловісно і тут і там зірницею
І перед нами Дарій відступив і Кір
І був прибоpканий він скіфською царицею.

Хто ми були? І щит і ніж,сайдак і спис
Шолом і лук, і стріли і коня вудила!
Леск і дзвін, і крик і сміх, і напади і усе буття
У розгулі браному і у бенкеті п‘яному!

Плекали нас хурделиці і мороз:
І у хуртовині вихору подій тягнув нас холод;
Ножем рубали ми вино і дзенькали
Волосся мерзлого нитки льодові!

І вірний приятель і учитель мудрий наш,
Вино ячмінне підбадьорувало нам сили:
І у бій летіли ми під дзвони мідних чаш
На поясі із ними ішли у могили.

Дні битв і полювань, бучних бенкетів
Змінили подобу і творили суть життя
І весело було колоти рабів,
Ще перед тим,як запалити вогонь на тризні!

У курганах громіздких і сидячі на коні,
І серед багатств, як заповіли наші предки
Сплять наші страхітні царі і у снах
Їм маряться звитяги, битви і бенкети.

І часом у стороні від вогнища присівши,
І Коли хмеліли у насолоді гості,
Юнак наш виробляв для дів
Коней і левів із срібла і кості.

І у коло взявши грізного жерця,
І у руці тримаючи високо факел димний,
У танці дикому співали до кінця.
Гучні і величні і переможні гімни.

Співає гай
Діброва сяє
На луках сонце
В барвах грає
Душа радіє
Що жива
Весна мені
Надію принесла.

Благословенна земле мила
Не спи, пробудься вже пора
Народ в зневірі і без віри
Існує, гине, то ганьба.

У світі бачив я багато дива
Там люди в радості живуть
Душа радіє,а не тліє
В неділю в церкву усі ідуть.

Країну ввірили злочинцям
Жінок пустили на панель
І у світі курви українські
А дома муж є імпотент.

І все, що було, розікрали
Сидять в парламенті кати
Понаїдали ситі пики
Народ у великім забутті.

У селах люди чорні, дики
І хати в чагарах
Мре Україна тихо й гірко
Бо пˇє горілку без кінця.

Вже схаменіться, досить пити
За розум взятись нам пора
Нащадки козаків і шляхти
Не будьте сміттям ви Кремля.

Сніги ідуть, мороз тріщить
У полі вітер виє
Птахи мовчать,всі звіри сплять
Лиш віхола шаліє.
Засипле снігом поле, ліс
Дорогу замете , завіє
А ранком встанеш й до вікна
Там казку враз побачиш.
Кристали, море і вода
Рослини , загадкові квіти
Є все таємне ,чарівне
З дитинства милого
Як добра згадка.

Чуєш, як вітер шугає
Несе понад лісом хмари
Могутні дерева хитає
Аж свист чути дикий угорі.
Шумлять ліс,гаї і діброва
І падає лист навкруги
Облога на небі багрова
Й сивіють поля в далині.
Несе вітер з півночі холод
Замре все живе до весни
Лиш каркне десь голосно ворон
Й луною озветься у душі.

Шумлять гаї
Діброва плаче
І небо синє у горі
Тяжкиї хмари
Гонить вітер
Пташиний крик
Куги-куги.
Дерева листя поскидали
Трава зів'яла на межі
Несе його
У вічність вітер
Летиь воно
Куди-куди?
Людськая доля
Бродить світом
І ніби в небі журавлі
Міраж, моргана,
Й вічна туга
За ким й чому
В журбі живу?

Цвіте у долині
Калина на лузі
І буяє у красі
Жовто-білих квіток
І сниться мені
Та далека країна
Із дитинства босого
І ясних зірок.

Співає на ній
Соловейко весною
Зозуля нам років
Зачне рахувать
На осінь гілля
Оксамитом засяє
Сплете наречена
Із калини вінок.

І як землю Покрова
Засіє снігами
І гілка калини
Засяє у красі
Моя ти Україно
Твоя така доля
Калина є символ
Життя на землі.

Отямтесь браття і прозрійте
Куди йдете?
Можливо всі вже здичавіли
Бо чините ви зло.
Свою ми церкву маємо в зневірі
I наша мова рідна в забутті
Горілку пˇємо ми цебрами
У нашоім домі правлять москалі
Отямтесь, мусите прозріти
Світ є далеко, ми ніщо.

У полі серед степу широкого
Там калинонька росте
А із під каменя джерельце
Ключом воду у гору бˇє.

Летить до нього і пташечка
І звір хижий біжить
І пастух жене отару
Щоб вівці свої напоїти.

І далі собі уже струмочок
Біжить у покосах свіжих трав
І дитинство моє босоноге
Усе кануло у синю даль.

Світить місяць угорі
Cпить село за гаєм
Похилилися хати
В самоті й печалі.
Чагари в садах ростуть
Криниці запалі
Все убоге навкруги
Серце рве від жалю.
Змерлі роди у пітьмі
Пастухи шугають
Предки наші у ганьбі
У могилах блазі.
Рід свій вже ніхто не чтить
У молитві і у Бозі
Свічку б в церкві запалить
Пом'янути гоже.
У Руїні ти живеш
Україно! Боже
Благодать пошли з небес
Врозуми нас, Боже.