Нехай пробачать мені герої:
Не написала про них ні слова.
Вони до мене завжди холодні,
А я на їхню любов голодна.
Якщо судилось не повернутись,
Згадайте з болем або із жалем.
Або заплачте! Вони, герої,
Напевно, люблять, щоб їх згадали.
А я учора читала книгу
(Мені під силу великі книги)
І бачу, чую, що не осилю,
Що швидше книга мене осилить.
Ще сто сторінок! Герой гарцює,
Ще кінь ірже молодечо й скаче...
Великі літери не врятують,
Малюнки гарні – також навряд чи.
Я вже ридаю... Чому герої,
Які одначе в кінці загинуть,
Так довго й вперто тримають зброю?
Хіба, скажіть, я у чому винна?
Його чекає принцеса-краля:
Вуста-пелюстки, сапфіри-очі.
А я, читаючи, так ридала,
Бо коник, певне, теж жити хоче!
Герой загине... І вічна пам’ять.
Принцеса гарна і гарно плаче.
А я не принца – тебе чекала.
Тому герої нехай пробачать.
2009

"Ось, тобі, дівчинко, карамелька,
Ось тобі, сонечко, мармелад,
Ось із горішком смачна цукерка,
Ось без горішків є шоколад...
Ось тобі, зіронько, всі зефіри,
Ось тобі кекси, халва, драже,
Ось крем-брюле, ескімо, пломбіри,
Тортики з кремом і грильяжем...
Ось тобі, рибонько, козинаки,
Вафлі, пастила, лукум, щербет..."

...Дівчинка плаче, і краще її не чіпати:
В неї бабусю учора забрав діабет.

Подаруй їй на Восьме тест на вагітність,
Нехай знає, що це не від тістечок,
Нехай знає, що це не мине за місяць,
І що старша сестра стане тіткою.

2012

Якщо ти боїшся, що я тебе з’їм у суботу,
Чи в рабство відправлю (де змусять тебе працювати!!!)
То знай. вже ведуться в Фейсбуці запеклі дебати,
Чи сало смачне, а чи краще усе ж на роботу...

кохання щастю не панацея,
це швидше вигадка, звичка, зручність...
ба, навіть світло в кінці тунелю –
всього лиш поїзд, що мчить назустріч.

Намаж мене медом, або полуничним варенням,
А я тебе кетчупом, гострим, до шашлика...
Я буду десертом – ти будеш сирим пельменем...
...
А як же хотілося справжнього мужика!!!

Ця гра для трьох. У неї вдвох не грають.
Я віддаю, а ти кидаєш жереб.
Якщо вона його не упіймає,
То я, напевно, знов піду від тебе.

Давай на роздягання! Роздягнемось,
Щоб ти побачив, в кого кращі груди.
Якщо ти вкотре скажеш, що у неї,
Я вкотре відповім: "Хай так і буде!".

А може, досить вже азартних ігор?!
Закон заборонив, в закону – сила! (?)
Якщо ти досі з двох мене не вибрав,
То, може, вчотирьох зіграти, милий?..

"Твої очі - озера бездонні!",
"Наше кохання - вічне!"...
Ти ж мені з неба зорі,
Ти ж мені в церкві свічку,
Ти ж мені серенади,
Ти ж мені два тюльпани,
А на свята троянди,
І на свята - банани...
Тільки одне, коханий,
Дивом не врахував ти!
Те, що мій батько Маккартні -
Це звичайнісінькі жарти.

я ж тобі, любий, щопонеділка борщі,
я ж тобі, милий, вранці у ліжко каву!
може, гаряча та кава, то не мовчи,
може, у чашку налити - то інша справа...

лиш би, коханий, хотілося і моглось,
лиш би, мій сонячний, діло дійшло до діла...
може, зварити в четвер поза чергою борщ?
доки ще кава у турці не вся скипіла...

23. 06. 2011

боялась кричала ховалась... дверима замками
вмикала ТБ, щоб не чути тебе такОГО (!)
скелети у шафі, а в тебе - коштовні роги
ще мить - і зірвéш мої двері цими рогами

а я ж тебе вранці у полудень і під вечір
під джаз під Висоцького... і під "Бутирку" часом...
та раптом в повітрі запахло згорілим м"ясом
і я спакувала в "клітинкові" сумки речі

і доки японську вивчають малі сейлормунки
я матом добірним ганяю твоїх покемонів
от тільки нявчать вони дико і невгомонно
і сонце спітніло і хтиво вмиває руки...

Нахилюсь, поцілую ніжно…
Може, ти й не помітив, любий:
Це не я біля тебе в ліжку,
Не мої шаленіють губи,
Не в моїх у словах грайливих
Така збуджена… перевтома…
Це не я вся така щаслива,
Й тіло терпне від тебе й ломить…
Може, любий, ти не помітив,
Та у ліжку з тобою – інша.
Не судилось тебе зустріти…
Нещаслива – чи щасливіша?!!

2007

Мчить столичний експрес
Від столиці і до столиці.
Я в Полтаві встаю –
Там проходить моя межа.
Хоч би раз проминути її,
Якось так не спинитись!
Та і Харків мені чужий,
І у Києві я – чужа.

Десь позаду лишаю
І Миргород, і Гребінку.
Половинний маршрут –
І серце моє навпіл?
Застигаю між двох столиць.
Може, я дволика?
Чи зустріне мене Полтава –
Подвійний біль.

Я в’язала гачком,
Бо встромила в колеса спиці,
Доїжджаючи дому,
І спиць тих мені не жаль.
Мчить столичний експрес
Від столиці і до столиці...
Я в Полтаві встаю –
Там проходить моя межа.

2008

Я подарую тобі мухобійку,
Коли востаннє прийду попрощатись…
Або сьогодні, або в неділю,
Або на Трійцю, або на дату
Життя Сосюри чи смерті Стуса,
Чи в Хвильового число «13»…
Та знай, що я вже не повернуся…

Напевно, боляче, коли залишають,
Коли тебе, а не ти, коли кохання.
Напевно, боляче, тужно й сіро,
Але мені це ще так невідомо.
Я подарую тобі мухобійку,
Бо знаю, ти не затужиш в спину,
Я знаю, буде це неодмінно,
І я востаннє піду із дому.

Я подарую тобі мухобійку…
Без болю втрат і нудних пробачень,
Коли від наших стосунків тлінних
Повіє запахом загнивання,
Або образ, або «Якось вийшло»,
Або «Навіщо?», і холод. Холод…
Але це буде якось не зараз,
Тому всміхайся, цілуй у скроні…
А завтра вранці відкрий кватирку,
Нехай вітри залетять в кімнату.
Можливо (зовсім лише можливо!!!)
Їм вдасться вигнати першу муху.

Кинь у мене першим камінь –
Не тобі стріляти в спину.
Стану я суцільним шрамом,
Стану гілкою тернини.

І коли забудеш місяць,
Під яким давали клятву,
Я терниною ввіп’юся,
Серце розірву на шмаття,

Кров’ю бризну ув обличчя,
Склом розсиплюсь під ногами…
Я тобі являлась тричі?
Кинь у мене перший камінь!

2009

Упаду обличчям у траву,
Серце заховаю в спориші...
Натягну востаннє тятиву –
Випущу отруту із душі.

Не Амуром... Муром? Тінню став.
Сонце в плечі, мов тавро, вроста.
Шкода, що не колеться трава
І земля стоїть не на китах.

Упаду... впаду-впаду-впаду!!!
І коли ридатиму в траві,
Хай годинник мій переведуть
На добу, чи на життя – тобі.

Якщо чогось не вивчу з географії,
Мені моє життя усе простить,
Бо я на карті, ще Бопланом графленій,
Знайду, де дім моїх батьків стоїть!

Малювала човни,
А виходили танкери
З берегів... В береги...
І загинуло місто.
Борони! Борони!!!
Та ворони не каркнули.
Мабуть, ми не змогли...
Все життя перелистано.

Загорався вогонь
Мурашковою повінню...
І прийти не прийду,
І сказати – не сказано...
Вітер (що ж, охолонь!)
Доторкнеться долонею?
І я знов закрадусь
Тими клятими спазмами.

Не сказала всього
Й загорілася в корені.
Я корінням жила!
А тепер – недопалками...
Не загасне вогонь
Мурашкової повені,
Бо немає човна,
Коли втоплені танкери...

Зрадь мене, любий, у понеділок, зрадь із білявкою!
Біла сорочка і випрана вже і попрасована!
У холодильнику – торт, пелюстки трояндові...
В опері ложа найкраща зарезервована...

Зрадь мене, любий, зрадь у вівторок, зрадь і у середу...
Зрадь з секретаркою, з донькою друга, із іноземкою,
Щоб не стуливши... очей вона впала мертвою,
І від блаженства відчула себе безсмертною...

Зрадь мене так, щоб я йшла, і всі тицяли пальцями,
Щоби давилися сміхом і, може, нарешті, вдавилися.
Зрадь у четвер, у суботу, а хочеш – у п’ятницю?
Лиш не в неділю. Неділя ні з ким не ділиться.

Простягаю тендітні руки.
На зап’ястках – червоний бісер…
Не клювали у очі круки,
Сам той терен крізь тіло виріс.

Не завию на місяць вовком –
Розрядилася батарея.
Дикий холод, разючий холод,
І ножем прямо в серце: «Де я?».

Наді мною все ходять люди,
Топчуть землю, сліди лишають…
Поцілуй мене ще, Іудо,
На прощання – хоч не прощаю.

Паркет, що пам’ятає перший слід
Чи чоловіка, чи його подоби,
Струхлявів за якихось пару літ.
Скрипить від злоби.

Померло ліжко, і коли вночі
Приходять часом спогади химерні,
Й скрегочуть поза стінами сичі,
Холодне й мертве.

Ще досі стугонять в вікні шибки,
Коли останній промінь йде за місто,
І на шпалерах дотики руки
І нігтів. Згризла.

На дзеркалі мов завжди свіжа кров,
А тіло пам’ятає все й коробить.
Та чоловіком ти не став, лиш мов...
Його подоба.

2009

Ти ходиш в моїх долонях,
Не можу заснути – у шпарину
Загляне опівночі доля,
А я, мов сестра Гагаріна,
Так вірила в синій колір,
Доки дощем не вдарила.
А, може, було й не сором
В долонях, у закривавлених,
Не втримати матадора.
Любила колись безтямно –
Забуду тепер не скоро.

2008

Відшелестіла липа у гаю...
Дуби старі – не мріють про кохання.
Всередині застрягло: "Щас спою",
Й на зло немовби вперто не співає...

"Коханий, грай же!"... Вовкулака спить,
Його добряче снігом притрусило,
Чи на мороз упав... Хтів положить...
За волю душу й тіло...

А потім як прокинеться: "Ку-ку!"
Ку-ку й ку-ку! От бісова зозуля!
Він бачив квітку й тричі не таку,
Нащо ж збудила?

Десь вп’явся сонях у велосипед,
У випраних штанях асфальт толочить...
Стилет чи стилос? Вибраний стилет.
Лиш соловейко... змовчить.

А він ходив ногами по землі...
Ніяк не зміг навчитися по стелі.
Синицю заклювали журавлі –
Шуліці носа втерли.

Хрущі гудуть – дурманить вишень цвіт...
Пройшлася тут Чорнобильська Мадонна.
А він – поет, йому все так болить...
В "Двох тонах" друга тона...

Якби ж то тричі лиш являлася любов,
Він пив би в міру...
Нектар із губ її, з цеберки вражу кров,
З народу – правди силу...

* * *
З горіха зерня був у ньому геній.
Та ось, нарешті, вже й світає...
Засохла липа... Він писав про неї.
Та хто те знає...

Мала, не бійся, він ляже спати,
Він утомився – впаде від втоми,
Він буде вічність отак лежати,
Якщо ключа йому в серце встромиш…

Не так! Не слухай! Відкрий кватирку,
Оту кватирку, де неба очі
Тебе з’їдають так нестерильно,
Штовхають тіло твоє на злочин...

А потім легко, в шаленій миті,
Стрибай донизу, навчись літати…
А зараз спробуй його любити –
І неодмінно він ляже спати…

2010

Мала, а чого ти хотіла?
Тебе роздягнули лише –
І враз застогнало тіло,
Коли опустились нижче
Ті кляті бісівські руки,
І сонце спеклося в грудях...
Ховалась від поцілунків
Й не знала, що далі буде...
Та вечір скінчив молитву,
І хтиво віддався ночі.
Не вмієш, мала, любити,
То, може, дружити схочеш???

А може очі у тебе сині?
Врослося небо в сутулі плечі.
І давить небо, бо ти всесильний,
Бо ти всесильний і не заплачеш.
Земля чарує – холодна й чорна.
Вгрузають п’яти – тримають ноги…
Колись вона і тебе огорне,
Коли утомишся бути богом.
Горбата вічність, щерблена пам’ять…
А ти тримаєш плечима небо…
Колись це небо в тобі розтане,
Дощем солоним ввіллється в тебе!
…Мене чарують зіниці сині.
Я ще тримаюсь, та вже не довго:
Скупаюсь в сонячному промінні
І стану нóвим безсмертним богом.

2009