Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Андрій Яремко (1986)
Поет – це той, хто пробиває мури
Та вміє словом душу прокричать.




Художня проза
  1. Томек в країні кенгуру
    Альфред Шклярскі
    Томек в країні кенгуру
    ВАТ «Муза»


    Помста

    За хвильку мав пролунати дзвінок, що сповіщав про закінчення перерви між уроками. Коридор помалу порожнів, учні ховалися в класах. Шкільні мури огорнула тиша. Лише групка учнів четвертого класу крутилася поблизу шкільних сходів і дверей учительської. З кожною хвилею, яка наближала закінчення перерви, у хлопців, що вовтузились у коридорі, розгорялась в серцях надія. Ані в канцелярії, ані в учительській вчителя географії Красавцева досі не було. Може захворів і не прийде до школи? А може, принаймні, спізниться, що з ним часто траплялося?
    - Кажу ж вам, що Пилки не буде в школі. Голову даю на відріз. Може власниця будинку, де він жив, виходячи зранку у справах забула і закрила його на ключ? Ото сміх! Уявляєте Пилку, який з нотатником у руках безсило метушиться по помешканні? О, хотів би я це побачити!
    При думці, що таке може трапитися, обличчя хлопців прояснювалися. Важко було дивуватися тому, що мережані Томком думки надавали його друзям надії і веселості. Лише три тижні відділяли їх він літніх канікул, а тим часом Красавцев, або Пилка, як його називали учні, обіцяв, що перед своїм передчасним поверненням до Росії приготував «польським бунтівникам» такий сюрприз, що пам’ятатимуть його весь наступний рік повторного «зимування» в цьому ж класі. Для учнів четвертого класу це могло означати лише зростання тиску з боку дирекції гімназії.
    Ці здогади не були позбавлені сенсу. Призначений кілька місяців тому новий директор гімназії, росіянин Мельников, дуже суворо вимагав від своїх вихованців сліпого послуху і прив’язаності до царської Росії. Адже ця незвична історія починається тисяча дев’ятсот другого року, коли значна частина Польщі перебувала під російською окупацією. Новий директор, якого учні вже встигли зненавидіти, демонстрував особливу відданість справі русифікації польської молоді. Йому було мало, що всі виклади велися російською мовою. Мельников та кілька вчителів пильно стежили, аби учні в школі взагалі не вживали польської. Багато часу директор присвячував вивченню стосунків, які панували в родинах його вихованців. Кожен вияв неприхильності до царської Росії карався поганими оцінками та призводив до зниження успішності.
    Одразу після отримання посади директора гімназії, Мельников звернув увагу на четвертий клас. На його думку, в цьому класі не було «російського духу». Четвертокласники не горіли бажанням вчити історію Росії, більшість мала погану російську вимову і, як доповідали таємні донощики, розмовляли між собою польською. Директор був цим глибоко стурбований. До того ж отримав від поліції інформацію, що батьки деяких учнів перебували на обліку як політично неблагонадійні. Довго не роздумуючи, він вирішив розбити «гніздо малих ос» і видав відповідні інструкції своєму відданому підлеглому, вчителеві географії, шістдесятилітньому Красавцеву.
    Він викликав його до Варшави на місце попереднього вчителя, з яким трапився нещасний випадок і той подав у відставку. Красавцев був чоловік запопадливий, але часто топив горе в горілці. Тому в школі бував надзвичайно розсіяним і переймався лише “особливими” розпорядженнями Мельникова. Аби їх якнайповніше виконати, найважливіші речі записував в нотатнику, до якого часто заглядав під час уроку.
    Учні дуже добре відчували ставлення директора і його поплічника. Недвозначне, сповнене погроз попередження Красавцева наганяло страху перед цим останнім в шкільному році уроком географії.
    У коридорах протуркотів дзвінок. Четвертокласники зітхнули з полегшенням. Вони зайшли до класу і звідти через причинені двері слідкували за вчителями, які поспішали на уроки. Красавцева досі не було.
    Проте Юрек Тимовскі, який ховався у коридорі за колоною, почав подавати неспокійні знаки. Рухав рукою ніби тримав пилку і різав дерево. Томек Вільмовскі одразу все зрозумів.
    – А нехай йому трясця! Пилка таки прийшов до школи – закричав він до приятелів, які причаїлись позаду.
    Юрек Тимовскі прошмигнув до класу. Байдуже махнув рукою, кажучи:
    – Пилка вже на сходах. По дорозі розщібає плащ і немилосердно сопе… Ха, в такий прекрасний сонячний день чигає на людину принизлива поразка…
    – Може не буде так зле. Найважливіше не боятися – шепнув Томек, притискаючи ліктем друга.
    Пригнічені хлопці займали свої місця за партами. Не журився лише найкращий учень класу Павлюк, який на кожному кроці підлизувався до вчителів, а часто навіть шпигував за своїми колегами. Зараз він не виявляв жодного побоювання. Сидів прямо і зі злісним задоволенням спостерігав за стурбованими однокласниками.
    Знервований Томек Вільмовскі зайняв місце біля Юрка Тимовского. Власне він не мав чого боятися. Вчився дуже добре, а географія була його улюбленим предметом. Якби вчителі не приклеїли йому наліпки «польського бунтівника», напевно був би найкращим учнем класу. Сьогодні найбільше переживав за свого друга, якому загрожувала небезпека. В школі всі бачили, що батько Юрка недавно мав проблеми з жандармами. Пан Тимовскі був інструктором кінної їзди на іподромі при вулиці Литовській, де, як підозрювала поліція, відбувалися таємні збори поляків, які виступали проти Росії. Саме тому Мельников вже неодноразово шкодив Юркові; було ясно, що доручив Красавцеву ним «опікуватись». Томек приятелював з Юрком і дуже любив його батька. Завдяки доброзичливості пана Тимовского він мав певні привілеї на іподромі. Як стверджував інструктор, Томек вже добре тримався в сідлі і хлопець дуже цим пишався. Скромні матеріальні умови його опікунів не давали можливості мати більше розваг. Безплатні уроки кінної їзди для нього були великим задоволенням. Томек переживав, що, не перейшовши до наступного класу, Юрек завдасть батькові чимало клопотів.
    З класним журналом під пахвою увійшов до класу Красавцев. Тепер було видно, що вчитель в поганому гуморі. Шургаючи ногами сів за стіл, розкрив журнал і, бурмочучи щось собі під ніс, почав нервово порпатись у кишенях. Шукав за чимось і не знаходив, шукав і все більше з гнівом морщив чоло.
    Спостерігши це Юрек Тимовскі нахилився до Томка.
    - А це таки буде судний день! Пилка напевно знову забув взяти з дому окуляри… - шепнув він.
    - Добре коли так! –прошепотів у відповідь Томек – А може і свого нотатника забув прихопити сьогодні…
    Надії хлопців справдилися лише наполовину: за якийсь час вчитель витяг з кишені записник, поклав перед собою і нервово знизав плечима – окулярів не знайшов. Якийсь час щось шукав в нотатникові, а по тому кривим пальцем став водити по відкритому журналу, що лежав перед ним на столі.
    Почався урок; Красавцев щохвилини викликав котрогось з учнів на середину класу. Він задавав одне-два запитання, які йому спадали на думку, а потім вписував оцінку до журналу. Оцінки були дуже суворі.
    Томек і Юрек одразу зорієнтувалися, що вчитель викликає тих учнів, батьки яких підозрювалися в неприхильності до Росії. Юрек сидів похнюпившись з похиленою на груди головою. Томек неспокійно дивився на двері, які вели на коридор.
    «Може вже незабаром пролунає дзвінок і закінчиться урок?» - думав він – Що ж станеться, якщо Юрек отримає двійку з географії?!».
    Справи в Юрка Тимовского дійсно були невеселі, оскільки зі всіх предметів отримував як правило занижені оцінки, бо не міг опанувати правильну російську вимову.
    Низько нахилившись над журналом, Красавцев і далі водив пальцем по ньому; затримувався навпроти прізвищ, які розпочинаються з останніх літер алфавіту. Перед тим викликав до дошки Татаркевича.
    - Таке невезіння і то наприкінці уроку – шепнув Юрек – Відчуваю, що піду наступним…
    - Зараз має пролунати дзвінок, може не встигне… - потішив його Томек, хоча й сам вже не вірив у щасливе закінчення уроку.
    Мимовільно глянув на вчителя. Той заносив оцінку Татаркевича в журнал, мало не втикаючи в нього носа. В Томка виникла шалена ідея. Вчитель мав хворі очі, тому недобачав, а сьогодні, волею фортуни, не мав окулярів і тому його увагу поглинув журнал, у якому з таким запалом ставив погані оцінки.
    «Треба рятувати Юрка будь-якою ціною, хоч навіть заради його переслідуваного батька – подумав Томек. – Нехай буде, що буде! Раз мати породила, раз і помирати!».
    Красавцев, навіть не піднявши голови, закричав:
    - Тумовскі!
    - Сиди! – шикнув Томек і, намагаючись тримати себе в руках, вийшов замість Юрка на середину класу.
    Учні зацікавлено заворушилися за партами, а потім завмерли в очікуванні. Настала мертва тиша.
    Було видно, що Красавцев готується завдати смертельного удару. Із злісною усмішкою на обличчі він задумався на хвильку, щоб задати непосильне запитання «улюбленцю» директора, після чого не піднімаючи голови, буркнув:
    - Скажи нам, який є найдовший на Землі ланцюг островів?
    Притомний, завжди спокійний в небезпечних ситуаціях Томек впевнено подолав тремтіння в голосі. Наслідуючи манеру мовлення Юрка, відповів:
    - Найдовший на землі архіпелаг творять японські острови. Він знаходиться біля східного узбережжя Азії, творячи разом з Малайським архіпелагом чотири великі прибережні моря: Охотське, Японське, Жовте і Східнокитайське. Японія знаходиться на п’яти більших островах і приблизно на шестистах менших. Чотири з них становлять власне Японію. Японські острови є останніми клаптиками суші зі сторони Тихого океану, тому японці називають свою батьківщину «Країною сонця, що сходить».
    Вчитель здригнувся від відмінної несподіваної відповіді на запитання і негайно задав друге запитання.
    - Перелічи найважливіші вулкани Мексики!
    - Найважливішими вулканами Мексики є Орісаба заввишки п’ять тисяч п’ятсот метрів і Попокатепетл, тобто Попо, висотою п’ять тисяч чотириста п’ятдесят метрів. Разом вони утворюють улоговину Мексики з півдня і надають місцевості своєрідної краси.
    Красавцев голосно та нервово засопів. Друга відповідь була настільки досконала як і перша. Вчитель на певний час задумався, а потім запитав наступне:
    - Гм, скажи мені, що ти вважаєш за найбільше досягнення світу в останньому десятилітті?
    Томек відразу відчув пастку. Що б він не сказав, Красавцев міг би заперечити.
    «Потрібен якийсь фокус, щоб загнути Пилку – подумав. Відразу пригадав собі статтю в газеті, яку читав кілька днів тому йому вуйко і спокійно відповів:
    - Найважливішим досягненням цивілізованого світу в останньому десятилітті є, без сумніву, прокладення Росією транссибірської магістралі. Довжина цієї залізниці від Москви до Владивостоку вісім тисяч кілометрів. Тому вона буде вважатися одною з найдовших у світі.
    Красавцев сидів без руху, немовби його грім вдарив. Звідки цей син бунтівника міг відгадати те, що він хотів почути? Адже зараз не можна було нічого заперечувати. І хоча старий, проспиртований негідник не вагався ставити погані оцінки згідно настанов директора, та відмінна відповідь досі слабкого учня викликала у нього повагу. Ні, не міг він того хлопця втопити попри те, що дуже хотів.
    «А чорт з ним! Адже один такий пуцьвіріньок не може зашкодити могутньому цареві» - подумав він і голосно буркнув:
    - Гм, маєш щастя, бо ти приготувався до відповіді… Ти навіть дещо поправив вимову. Я вірю, що ти міг би знати географію настільки добре, настільки її знає цей розбишака Вільмовскі. Тепер повертайся за парту.
    Тільки незвичайність ситуації втримала Томка від вибуху сміху. Красавцев швидко поставив добру оцінку в журнал, а тимчасом учні тихо хихотали з ситуації, що склалася.
    Однак далі сталося щось страшне. Найкращий учень класу швидко піднявся і закричав:
    - Пане професоре, так це ж не Тимовскі!
    Томек затримався і поблід. Правда, в цей момент Юрек, який сидів за партою біля Павлюка, сильно потягнув його за вухо, але було вже пізно. Вчитель підняв голову, глянув на Томка. Однак не був впевнений, чи не зраджує його зір.
    - Підійди-но до мене ближче – сказав.
    Томек присунувся на два малі кроки.
    - Ще ближче – буркнув Красавцев, сильно мружачи очі.
    Томек став тут же біля кафедри.
    - Що це означає Вільмовскі? – грізно запитав вчитель, дивлячись на хлопця. – Я ж викликав до дошки Тимовского!
    - Це неможливо, пане професор! Я виразно чув своє прізвище – відпер Томек, боячись, щоб сильне биття серця не зрадило його перед вчителем.
    - Дурниці плетеш! Я викликав до дошки Тимоского – обурився Красавцев.
    Павлюк хотів щось сказати, але Юрек потягнув його за форму, шепочучи: «Зіб’ємо тебе на квасне ябко, якщо писнеш хоча б одне слово, підлизо!».
    Невпевнений Красавцев міряв Томка підозрілим поглядом. Може він випадково поплутав прізвища? Роздумував, чи не варто провести слідство.
    - Я дуже перепрошую пана професора, якщо я погано почув – Томек змінив тактику оборони. - Я так дуже хотів відповісти ще раз перед закінченням навчального року… Я напевно помилився, бо пан не може помилятися.
    Заскочений неочікуваним підлизуванням Красавцев трохи пом’якшав. Вільмовскі був прекрасним географом, тому Красавцев часто викликав його до дошки. Попри відданість Росії професор почував симпатію до цього веселого і безтурботного хлопця. Він глянув на годинник, що лежав збоку на столі. Зараз має пролунати дзвінок. Однак вирішив ще перепитати Тимовского, адже в нотатнику навпроти його прізвища красувалась велика червона крапка.
    - Ну Вільмовскі! Наступного разу будь уважний, щоб потім тобі не показалося – сказав суворим голосом.
    Томек глибоко зітхнув, немовби після довгого перебування під водою винирнув на поверхню; відразу повернувся до нього гумор. За хвильку мав пролунати дзвінок і Юрек буде врятований. Для виграшу часу він низько вклонився вчителеві. Удаючи великий жаль, сказав:
    - Мені так прикро, що я завдав пану стільки клопоту. Дуже дякую за вибачення моєї помилки. Ще раз дуже перепрошую пана професора.
    - Ну добре, добре Вільмовскі – бурчав Красавцев. – Повертайся нарешті на місце. Тимовскі, до дошки!
    Поки Юрек встиг підійти до кафедри, на коридорі гостро затуркотів дзвінок. Красавцев тут же забув про учня. Того ж таки дня мусів відвідати декого перед поверненням до Росії. Він швидко сховав до кишені годинник та нотатник і закрив журнал. Щось бурмочучи собі під ніс, вибіг з класу.
    - Ти врятував мене – шепнув Юрек до Томка.
    Вони разом вийшли на коридор. Їх одразу оточили друзі. Всі хвалили Томка за відвагу і ясність розуму. Ясно, що дехто дуже обурювався поведінкою Павлюка. Пропонували побити підлизу, але Томек не схвалив ці наміри:
    - Я не згоден на жодні бійки. Напевно викинули б нас зі школи ще перед закінченням навчального року. Павлюк намагався допекти мені, адже я вчуся краще за нього. Це наша з ним справа. Будьте спокійні, я помщуся, але зараз це таємниця. Ви побачите, як я йому заплачу!
    Пролунав дзвінок на наступний урок. Учні повернулися до класу. Всі здивувались коли Томек розпочав розмову з Павлюком так, ніби нічого не трапилось. Спочатку кращий учень боявся, але потім трішки заспокоївся спостерігши, що однокласник веселий.
    Томек і справді був в доброму гуморі. Спокійно чекав на початок уроку історії. Оголошене прибуття інспектора відсувало від нього і від Юрка будь-яку небезпеку. Оскільки саме несприйняття учнями історії Росії лютило директора школи. Навіть такий учень як Томек не раз волів отримати двійку, аніж перелічити всіх членів ненависної полякам пануючої царської родини. Ясно було, що вчитель історії не допустить до компрометації при інспекторові. Томек був впевнений, що буде викликаний до дошки найкращий учень класу – Павлюк. У зв’язку з тим він обдумав певний план помсти і весело розмовляв з підлизою, аби приспати його увагу.
    Тимчасом відкрилися двері і до класу увійшла вчителька разом з інспектором. Коли після привітання хлопці всілися на своїх місцях, Томек видобув з ранця картонну коробку. Обережно привідкрив продірявлену шпилькою покришку. На його обличчі з’явилася злорадна посмішка. […….]


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  2. Поезія - звук душі
    ***
    Поезія ніколи не мала статі, але вона завжди береже в собі чоловіче і жіноче начала.

    18.06.2011 року Львів

    ***
    Поезія - це відлуння людського болю та щастя, яке поширюється із швидкістю бистрої ріки та не спиниться, доки існує світ.


    19.06.2011 року Львів


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  3. Філософія відносності
    ***
    Життя - суцільна філософія людського існування.
    09.06.2011 року

    ***
    Філософія особистості - відносна.
    09.06.2011 року


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 5