1-2

Дивлюсь,
Як час летить! –
Мов зграя птиць:
Все ближче обрій.
В душі ж,
Як і колись,
І даль і вись –
Ще неозорі.

Пізнав
Безмежний світ.
Пройшов убрід
Земні тривоги.
Бо все ж,
Я вибрав сам
Свою дорогу.

ПРИСПІВ:

Я вибрав сам дорогу цю:
Наперекір незгоді й вітрам
Палаю досі і свічу –
За долю вдячний небесам.
Іду вперед. Я вибрав сам
Свою дорогу.


3-4

Золи
Років не жаль:
Спішив удаль
Крізь хуги й весни.
Себе
Не шкодував,
Мов та свіча,
Світив я чесно.

Щомить
Миліш мені
Мій вибір і
Ця путь удалеч,
Де є
Прекрасних днів
Іще чимало.

Приспів.

5-6.

Життю
Не докорю.
Я ще іду
І тьму долаю.
Завжди
Без каяття
Із майбуттям
Свій крок звіряю.

А час –
Мов зграя птиць.
О повернись!
Тримаю слово:
Свою
Дорогу всю
Пройду я знову.

ПРИСПІВ:

Несу крізь ніч безцінний дар:
Світити словом і почуттям.
Любов і віра – серця жар.
Мету я стверджую життям.
Іду вперед. Я вибрав сам
Свою дорогу.


2016

Сніг жорстокий – чому так? -
Залишає твої сліди.
Біг по колу – сумний знак.
І від мене біжиш ти.
Над безсонням – небес край.
Сніг розтане: вода – лік.
Ти одне тільки пам’ятай –
Я кохаю тебе навік.
Над безсонням – небес край.
Сніг розтане: вода – лік.
Ти одне тільки пам’ятай –
Я кохаю тебе навік.

Гомін зір – ледь ясний – крізь
Хлипи темряви в тишині.
Вітер сльози дощу приніс.
Та сльозам я кажу: ні!
Вже не вабить очей даль.
І не стримує час: жди.
Лютий знає мою печаль, –
він украв тебе назавжди.
Вже не вабить очей даль.
І не стримує час: жди.
Лютий знає мою печаль, –
він украв тебе назавжди.

Розставання – зола зрад,
задзеркалля пітьми – сон.
І навіщо думкам лад,
Як по тілу жаги вогонь.
Хочеш спогадом, що ж… будь.
Забувається – забувай.
Та нічого остання путь
не поверне вже, так і знай.
Хочеш спогадом, що ж… будь.
Забувається – забувай.
Та нікого остання путь
не поверне вже, так і знай.