Люди − чуднІ.

Люди − чуднІ,
Коли ти чужинець,
Лиця потворніють, як ти сам на сам.
ЖахлИвіють панни, бо ти їм не треба,
Дороги незвичні, коли ти упав
Ти – чужий,
І лиця стікають в дощах,
Ти – чужий,
Ніхто не згада на ім′я
Ти – чужий,
Коли ти – чужий,
Всім чужий…

***
На вістрі голки хороводять ангели,
а я, із витривалістю верблюда
продовжую протискуватися у вушко
танцполу,
потрарляючи у семантичну пастку
різночитань...
Тугі горби, сповнені цитат,
залишити б назовні!..

Але тоді я упаду в безвихіднім безсиллі?..

Можливо...

***
Верблюд уперто
зациклений лінійним рухом у колайдері реальності,
та це мара...
Пришвидшення присутнє,
а вибух − справді буде...
Не тут.
Не зараз.
Не одразу.

Можливо...

***
Хто серед ангелів може порахуватися
з верблюдом зрівнявшись?..
Хто серед верблюдів може порахувати
ангелів зрівнюючи?..
Хто впевнить ангела, чи не верблюд?..

Я не верблюд...
Не мені протискатись у вушко.

Можливо...

***
Горбатого могила справить,
рівняючи й рахуючи, що правий −
один чи два, яка у тім різниця?
Лице ЛИше Центральний Елемент,
для ідентифікації − не зовсім...
Лукавим − безліч форм,
вода в сніжинках.

Хто має вухо − хай пропхнеться...

Можливо,
потанцюємо?..

2010р.

Друзі сходять з орбіт,
Залишаючись білими плямами;
Освітивши твій шлях,
Загоряються ясними зорями;
Вгамувавши твій біль,
Залишаються рваними ранами;
Розпаливши світанок,
Тануть подихом в першому промені...

1999р

Послухай казку,
Як сонячне проміння
В обіймах тиші тоне,
Як тануть тіні,
І день знімає маску
Туману з чарів лісу.
І ясне сонце
Своїм запалить співом
Небес тонку завісу,
М"яким припливом
Заллє зелений берег
Проміння в жаркім танці
І змиє смуток.
І нам знайдеться місце
У тій чудовій казці.