Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юрій Зозуля (1947)
Кажете, щоб "про себе крилато"...
можна останні крила розгубити,
- й всяко вийде нескромно!
але не про себе - спробую:
ВІРш сам складається з ВІР...
лиш дописуєш ...ш





Огляди

  1. ...слова Володимира Прилипка, зустріч перша
    Якщо добрий вечір, то й посуньтесь: побуде схожо на вечорниці!
    Бачите, я тут задля збору людей, а вже наступну мить займе мій неговіркий знайомець, і то колишній: Володимир Прилипко.

    Наливання колосу
    Вже ніч старезні крутить жорна,
    Зірок не видно – тільки порох.
    І вулиця німа, як короп,
    І стежка, як змія, проворна.
    А угорі жнива палають,
    І чорт цілує кожну зірку,
    І у димар виносить жінку
    Та сила, що й граніт ламає.
    І я вже дихати не знаю –
    Хитає в горлі гілки вітер!
    Дивлюсь, як з зірок проростають
    Маленькі зерна – хліба діти.

    Терези
    І серпень репнув кавуном,
    І звідусіль червона осінь,
    І, повне громом і вином,
    Весілля скаче по дорозі.
    І стало менше в сонця шпиць,
    І, врівноваживши природу,
    Стріча вагітних молодиць
    Гарбуз, як сонце із городу.

    Віктору Лешику
    Колись я думав: розум допоможе
    Не жерти один одного, але…
    Цвіте навкруг. Кролям несу я їсти.
    І луг у медоносних бджолах мре.
    І пес і кіт мене охороняють.
    Я цар корові! Кум я і кролю!
    Чекаю лиш на довге сніжне мливо,
    Коли Різдво, і сніг, і всі вертепи,
    І строї, і залізні гаплики
    На кожухах. Тримаймося, синки!
    Не жерти один одного, але
    Коли Різдво, і сніг, і всі вертепи,
    І хліба повно, і нема хули –
    Замуляє Полтава і Мазепа,
    Петро, Павло, дроти і табори.
    А зорі – вони дивляться згори.

    Криниця
    Мов синій цвіт той вечір-хлопчик
    І дим вечірній.
    Благочестиво стежку топчуть
    Баби з вечірні.
    Старе село не вимирає,
    А серце в’яже.
    Нема дзвіниці,
    То криниця
    Всю правду скаже.


    Білий кіт
    На ранок випав перший сніг,
    Зотліле листя притрусив.
    На ганок вийшов білий кіт
    І білий слід в снігу лишив.

    Пробудження
    Ще вранці сад у синім інеї
    Лапаті віти розпустив,
    І дім мій, вдягнутий по-зимньому,
    Дрімав і з комина курив,
    І настороженими знаками
    Ворони спали на стовпах.
    Та першими весни ознаками
    Вода в відлигу на шляхах.
    Під ніздрюватий сніг проходила
    І пропадала, і в снігу,
    Його корою бита, копана,
    Уся темніла на бігу.
    І хоч під вечір, склом затягнуті,
    Світились колії, сліди,
    Та вже накреслювали в пам’яті
    Свій злам натруджені льоди.
    Був в деревах вже шлях намічений
    Старих гілок і молодих,
    І навіть дім –
    Шкарбун засніжений –
    Чутливим голубом притих.

    Хмари
    Я заростаю. Між травою
    Ледь видно дім.
    А це вікно над головою –
    Туман і дим.
    І де ті зорі, що стрибали,
    І брали сіль,
    І розсипались
    На триста піль!
    На хмару хмара – отари суму –
    Одна сльота.
    І думають за мене думу
    Мої літа.

    Решта – то мовчання (В. Шекспір)
    Байдикувати – то байдикувати!
    Чи муху вбить, чи жабу підкувати,
    Аби було як час цей перебути
    Між вдихом й видихом,
    Де повно тьми і смути.

    * * *
    А в кленовім полі чисто,
    Бо вітри.
    Наколи мені намисто,
    Наколи.
    За парканом крихко висить
    Образ-сад.
    Не знайти намиста в листі –
    Листопад.

    Грудень
    Ой ревнув віл,
    Ой рипнули сніги.
    Захмарилося небо.
    Опустилась,
    Як шабля в піхви,
    Річка в береги.
    Ой ревнув віл,
    Ой рипнули сніги,
    І лан хурделя
    Білим плугом оре...
    Нема села –
    Дими, сніги і поле.
    Криниця бородою обросла.

    Скрипалі
    Гей, дерева-скрипалі!
    Гей, співці мої високі!
    Зажурився дядько сокіл
    Краєм світа на крилі.
    Та заграло сонце враз
    Дзвонами в зеленій стрісі,
    І, як олень на узліссі,
    Дуб гуде в червоний бас!
    Гей, дерева-скрипалі!
    Понад вас ніхто не грає.
    І спалахує над гаєм
    Сокіл неба на шпилі.

    Історія
    Під ребра серце стукотить,
    Б’є в берег річка.
    Як вже помру, тополе, ти
    Поставиш свічку.
    За сонцем браму зачинив
    Червоний захід,
    І місяць пришпилив штани
    Згори на хату.
    Де в день співаючий дівки
    Татарку рвали,
    Там зараз шаблі осоки,
    Татар навала.
    Висять над берегом ріки
    Прадавні звуки.
    Зі скарбом скриню ватажки
    Беруть на руки.

    -----------------------------------------------------------------------------

    І свічка поставлена, і скарб перехований, а частина видана, ось і тако трохи; і виспіване, і є ще ті співаки...
    У Божій бібліотеці не пропаде, але як його добиратися людям?
    Свою роль вершу кількома підхожими місії словами,– до карбу:

    Володі Прилипку на землі та у небі:

    високе гілля горбиться
    в низьке віконце:
    це плутає воно
    поезію і сонце



    рік цього збору - 2010.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --