Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Андрій Гуменчук (1986)

Інфо
* Народний рейтинг 4.482 / 5.34
* Рейтинг "Майстерень": 3.793 / 5.13
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Переглядів сторінки автора: 25679
Дата реєстрації: 2011-02-09 14:02:05
Звідки: Вінниця
Веб сторінка: https://perekotupole.wordpress.com/
Школа та стилі: Сюрреалізм, магічний реалізм, абсурдизм.
У кого навчаюсь: Ю. Іздрик, С. Жадан, Ю. Винничук, Я. Мельник, Е.М. Ремарк, Ф. Кафка.
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2021.10.29 14:14
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився у рік Чорнобиля. Підліткова уява пропонувала рукам познайомитися з пензлем, але природна кривизна кінцівок була проти цих стосунків. Довелося поперемінно хапатися за перо та мікрофон. Після випуску двох музичних альбомів (під псевдонімом Товарищ A.V.) продовжую зраджувати сцені з письмовим столом. Заздрю птахам і власному ліричному герою. Співчуваю світові, що й досі виконує наші примхи. Ненавиджу вузьколобість та пихатість. Люблю мандри, музику та солодощі.
Тусуюсь із літоб'єднанням "Новий Шинок". По літфестах і просто так. Автор збірки віршів "Сірники" (2014). Після поховання в шухляді першого роману, там же поховав недописаним і другий. Так і живу (;

Найновіший твір
***
Це не про еміграцію чи втечу від чогось,
І не зітхання типу “ця кончена країна”.
Ми зійшлись бо наші предки саме тут пустили поросль,
Та ми перші, хто уміє бути легким, як пір’їна.
Знаєш, тішуся від того, що старіємо ми разом,
Бо домовились про це ще в одну з перших ночей
І вже знаємо куди заведуть дороговкази –
Одне одному давно ми особисті Мойсеї.
А це буде якось так, що останніх років двадцять
Ми під оплески та вигуки “От же ж навіжені!”
Будем тихо доживати в аккуратній сільській хатці
В прикордонній лісосмузі вкрай невинної Словенії.
Бо ти любиш, коли тепло, ну, а я – аби безлюдно:
Це таке маленьке щастя для маленьких двох людей.
Ми по вихідних літаємо гуляти десь по дюнах
У напівтонах пастельних постелених пустель.
Чи сидимо на лавці, за руки, як і зараз,
Чи лежимо накурені й говоримо про Че.
І тут же, зовсім поруч, блищить Сава чи Драва...
Ну, що вже тут поробиш – Дунай там не тече.
Десерти вже не можна, але ми не відмовимось.
Бо це єдиний клопіт: тиск, цукор, пульс і зір...
Від решти ми відкупимось, відіб’ємось, відмолимось,
То не за нами дзвін вже і не для нас ефір.
А на річницю шлюбу приїдуть син і донька,
Яку ти ще навіть не носиш під серцем...
Так просто сядуть поруч, вкладуть свої долоньки
У наші. Й ми мовчки всміхнемось веселці.


21.10.2021