Проносить нас ріка життя нестримно
Через пороги й різні береги.
Що буде в майбутті тепер не видно,
Нам чіткість сьогодення до снаги.

Проблеми виникають та зникають,
Їх вирішення радість нам дає.
Однак, турботи знову прибувають,
Минула радість згадкою стає.

Здається часом, що кінця немає
Постійний пошук щастя на землі.
Згадаймо як Ісус Христос навчає:
«Я є дорога, йдіть до Мене всі.

І віднайдете спокій душам вашим,
А істина дасть волю не грішить».
Керуймося дороговказом нашим,
Нехай нас суєта не тяготить.

Пройти скорботи й досягнути вічність –
Глибинний смисл наповнює буття.
За вчинки наші нас чекає звітність,
Їх змінює на краще каяття.

Сміялось небо, бурмотіли хмари
Прийшла весна і всюди чувся сміх.
А ти стояла і чекала кари,
Страшної кари, за свій тихий гріх.
Ти думала це допоможе жити,
Ти думала, що виходу нема.
Холодні очі шепотіли: “вбити!”
А в серці лютувала вже зима.
Ти добре чула дикий крик благання:
“ матусю я для тебе все зроблю,-
цей дикий крик сильніший від кохання,-
ні....... не вбивай, я так тебе люблю!”
Застигла мить й чиясь рука зробила
Холодним рухом найстрашніший гріх.
Здригнувся світ , а ти безжально вбила,
Пекучий і німий дитячий сміх.
І серце в грудях наче зачерствіло,
Мов блискавка хвилина пізнання.
В цю тиху мить все стало зрозуміло
Й ти вийшла з кабінету навмання.
Сьогодні поглядом своїм лякаєш хмари,
І чують перехожі дикий сміх.
Мов навіжена просиш в неба кари
Страшної кари за свій тихий гріх.