Леонід Казарін (1931 - 2011)
Леонід Антонович народився четвертого листопада 1931 року. Він не встиг на війну, але вона встигла залишити свій слід у його сприйнятті світу і людей, навчила цінувати і любити життя. Його вірші дають нам можливість заглянути у душу його покоління. Він помер п’ятнадцятого травня дві тисячі одинадцятого року. Леонід Антонович встиг дати згоду на публікацію своїх творів на сторінках ПМ, але, на жаль, стан здоров’я завадив йому дати відповіді на залишені під його віршами коментарі.
Атаман Сирко
Атаман, атаман! Стонут люди в неволе
Полыхают пожары сильней и сильней,
И гудит под копытами дикое поле.
Не пора ли седлать ветроногих коней?
Над родной Украиной свинцовые тучи,
Поседела земля от огня и золы.
Словно малые речки в могучий Славутич.
Собираются в Сечь боевые орлы.
И до смертного часа не будет покоя
На земле, на воде, далеко-далеко.
За казацкую волю, за счастье людское
Запорожцев на битву уводит Сирко.
Что тебе короли, что султаны и ханы!
Запорожская Сечь, как скала за тобой.
Ты родному народу служил неустанно
Острой саблей своей и казацкой судьбой.
Под курганом седым, над днепровской водою
Спит защитник народа, гроза басурман.
На земле украинской гордятся тобою,
Помнят люди тебя, кошевой атаман.