Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Марічка Богак (1991)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Муза
    Муза, насправді, не прийде ні в понеділок, ні в вівторок,
    Тому голодним залишилось доживати лиш три дні,
  •   ми вже не боги
    В одному дотику долоні до долоні
    тремтить баталія тепла і холодів,
  •   Вчора Нині Завтра
    Ми збудуєм невидимі стіни
    Із безумства, що спить на печі,
  •   Ти так не хотів
    А тебе, взагалі, мабуть, мало й не бути,
    Ти ввірвався як вірус в покої нутра.
  •   ***
    Листи вже не дійдуть до свого адресата,
    Опалюєм конвертами повалені доми.
  •   ***
    По клавішах фортепіано бігали пальці,
    Сплітаючи гаму із чорних та білих слідів.
  •   ми-герої
    Часом мовчання убиває теплі білі скроні.
    Допити літній перемерзлий чай нема кому.
  •   ***
    Осінь постригла горіх під каре за півсотні.
    Волала сонату, а Моцарт в труні обертався.
  •   я ніколи тебе не забуду
    Я ніколи тебе не забуду.
    Народитись захочеться знов.
  •   не титани
    Намалюю картину,де заплакані очі,
    Переплетені мороком гострі уста.
  •   ***
    Хаос вривався в рівновагу,
    Варив глінтвейн із сушених думок,
  •   ***
    В сліпих очах відбивалися зорі, що падають,
    А руки відчули цілунок жовтневих вітрів.
  •   ***
    Треба лежати нерухомо на підлозі
    І не боятись, що довкола павуки.
  •   ***
    Легше зректися себе, не міняючи правила,
    І після сірого снігу любити зелену траву.
  •   ***
    Мої слова лишились порохами на папері,
    Дивились прямо і будили кілограм душі.
  •   ***
    Неціловані днем, поціловані драмою,
    Засинаєм в душі, зачиняєм вікно.
  •   ***
    В полоні рук вмирають поцілунки,
    Із запахом війни та попелу.
  •   ***
    Сплітала осінь подих вітру у рядки,
    Які навмисне задушили юну долю.
  •   ***
    Навіть якщо мене болітиме спина,
    А на годиннику залише подих стрілка,
  •   ***
    Чорнило ручки буде з запалом писати мрії,
    Які з»являлись,молоділи та жили.
  •   Без манни
    Загублений ключ від дубових стареньких дверей,
    І холодні до болю долоні.
  •   Лише літаки
    Заплющити очі й згоріти на сонці,
    Зловити в долоні піщані думки,
  •   ***
    Глухим слухом стараюся вловити німий звук.
    Побачити відбиток рук у скаламученій калюжі.
  •   ***
    Вдягнусь у блузку з запахом любові,
    Червоні туфлі, що під ними каблуки дубові.
  •   Не в зграї
    Пакую речі і думки,
    Складаю їх в картонову коробку.
  •   Відійди!
    Відійди. Тапочки залиш у кутку коридора.
    Ти пропав, загубився, як корок від соку Сандора.
  •   Рудий погляд
    Навіть у погляді рудих очей
    Приклеєний шматочок сірої невіри.
  •   ***
    Губимо те, чого не маємо.
    Запитуєм те, чого не знаємо.
  •   Свічка
    На столі без вогню догорала свічка,
    Стіни дихали важко — дивились війну.
  •   Комусь потрібно
    Нас відносило вітром вправо.
    Ні, ми не любили гострих відчуттів,
  •   Було
    Почувала себе, мов покинута всіми нездара,
    Покалічена, змерзла, побита грозою трава.
  •   Надія
    Вікно в автомобілі невпинно рахувало кроки.
    Ми все сиділи і ліпили з фраз думки.

  • Огляди

    1. Муза
      Муза, насправді, не прийде ні в понеділок, ні в вівторок,
      Тому голодним залишилось доживати лиш три дні,
      А потім в тишині зі стінами молитися ще сорок,
      Щоби душі не було надто гаряче в огні.

      Муза також і не проситиме пробачення за зради,
      Повіям людне каяття – не до лиця.
      Вона любитиме тебе лише за пещені роками вади,
      Якими смакуватиме, але не вип’є до кінця.

      Муза торкне тебе, а потім перейде до катування.
      В її буттях , як і в просторах, теж нема межі.
      Вона не перестане прокидатися під обраних зізнання,
      Як й не залишиться, бо всі їй одинаково чужі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    2. ми вже не боги
      В одному дотику долоні до долоні
      тремтить баталія тепла і холодів,
      хоча за ширмою в нічнім полоні
      ніхто не дихав, бо скоріш волів
      ховатись в дзеркалі, а потім дико
      здіймати із повіки наготу сльози,
      до сказу з тишини глумитись криком ,
      за келихом лишатись з совістю на ти,
      блукати аквареллю на пожовклому папері,
      а потім знову оглядатись в нікуди,
      і бити кулаком синхронно в груди,
      лякати море жменею води,
      вдихати дух у зачерствілі люди,
      та не сьогодні. ми вже не боги.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Вчора Нині Завтра
      Ми збудуєм невидимі стіни
      Із безумства, що спить на печі,
      Хоч довкола зриваються міни,
      Обгорнувшися світлом свічі.

      А в потоці нестримного Нині
      Завмирає на гойдалці час,
      Поїдаючи сили рабині,
      Що втікає як Вчора від нас.

      А Сьогодні-хоче лиш дихати,
      Забавляти в клітинах думки,
      Що розбіглися крихтами,
      Заховавшися між сторінки.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Ти так не хотів
      А тебе, взагалі, мабуть, мало й не бути,
      Ти ввірвався як вірус в покої нутра.
      Я хотіла тебе, не горня каламуті,
      Що топилось у відрах без дна.

      Я ковтаю слова, запиваю думками,
      Та ефекту ж без болі нема.
      Понадкушую віру, що спить між рядками,
      Потім- згублюсь, шукаючи слід літака.

      А ти будеш десь там, на поличці з книжками,
      Припадати лицем до старих порохів,
      Закривати вікно для мінорної гами
      Так буває. Я знаю. Ти так не хотів!




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Листи вже не дійдуть до свого адресата,
      Опалюєм конвертами повалені доми.
      Твоя душа водночас бідна і багата.
      Не вимагай нічого, просто заслужи.

      Ти так хотів війни? Та ж ти її отримав!
      Воюй з самим собою досхочу.
      І сум чомусь щосил дверима гримав,
      Бо глузд рубав іще зелену алечу.

      Підкручу гучність власної свободи,
      І водночас під класику цілую тишину.
      Вмощуся між дахами, замовляючи погоду,
      Бо лише вітер вірить у дешеву правоту.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 4 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ***
      По клавішах фортепіано бігали пальці,
      Сплітаючи гаму із чорних та білих слідів.
      Я будитиму зорі,аби прокидалися вранці,
      Долітали до мене в полоні гарячих вітрів.

      Не тремтять вже від погляду руки,
      І в душі потрясіння своє віджило.
      Заслужила медальза відвагу та муки,
      Ти мабуть був,але й ніби тебе не було.

      Напиваюся щастям з смаком шоколаду.
      Все сказала. Лиш ти не лякайсь, не тремти.
      Моя осінь співає святкову на сцені баладу,
      Навіть сором бере, що уміла тебе берегти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ми-герої
      Часом мовчання убиває теплі білі скроні.
      Допити літній перемерзлий чай нема кому.
      Солодка воля є лише в гранітному полоні,
      А відповідь залишиться незмінною- «тому»!

      Я так і не навчилась кататися на велосипеді,
      Замало рівноваги в карих і заплаканих очах.
      І десь на півночі давно вже сплять ведмеді,
      А ми- герої, знов розбіглись по своїх кущах.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***
      Осінь постригла горіх під каре за півсотні.
      Волала сонату, а Моцарт в труні обертався.
      Відправляла листом наші дні безтурботні
      На годиннику цокіт навік обривався.

      Задихалась, щезала під дим сигарет,
      Розкидала нащастя потерті монети.
      Доїдала засохлий ранковий багет,
      Без коней та коліс запрягала карети.

      Вона рудо любила нерівність бруківки,
      Засинала під свист на вершечку дахів.
      То зникала, як пил з-під руки покоївки.
      Й догоджала нащадкам безкрилих птахів



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. я ніколи тебе не забуду
      Я ніколи тебе не забуду.
      Народитись захочеться знов.
      Буду вчитись по карті без блуду,
      Буду грітись каміном без дров.

      Буду вірити в небо
      І вмиватись гарячим дощем.
      Мені точно пояснень не треба,
      Я голодна сховаюсь під сірим плащем.

      А на гілочці сіра ворона
      Нагадає, що скоро зима.
      З голови полетить паперова корона,
      В моїм правді твоєї давно вже нема



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. не титани
      Намалюю картину,де заплакані очі,
      Переплетені мороком гострі уста.
      Я наріжу ножем стиглі осінню ночі,
      Що вкривали периною змерзлі міста.

      Вона довго не буде писати листи,
      Відправляти їхстрімко на волю.
      Їй ще вистачить сил,щоб і далі нести
      Подарований хрест і скалічену долю.

      Ну і що, що плювали в лице,
      Відрікались і билися в груди.
      Нам солодким було посолене слівце.
      Не титани тепер,а давно сфабриковані люди.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***
      Хаос вривався в рівновагу,
      Варив глінтвейн із сушених думок,
      Колюча тінь придумала зневагу,
      І чорний кіт ховався у мішок.

      Надворі засмагав на сонці холод
      І надихавсь під музику поламаних листків.
      Він тамував дощем нестримний голод,
      А нам хотілося лише на оперу квитків.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. ***
      В сліпих очах відбивалися зорі, що падають,
      А руки відчули цілунок жовтневих вітрів.
      Тільки штори закрились натемно і більше не згадують,
      Як сивіли повіки від посолених цукром світів.

      А на гілці ще дихалось яблуком,
      Що впивало туманом театру мімічних скульптур.
      Наші ложки давно вже об»їлися празником,
      Що мовчав відчайдушно в унісон із портретом комічних тортур.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ***
      Треба лежати нерухомо на підлозі
      І не боятись, що довкола павуки.
      Ми біжимо, падемо по дорозі
      Із нас сміються навіть будяки.

      Не вимагаю бути привидом,
      Чи плисти проти течії ріки.
      Хочу спокійно, хитрим приладом
      Читати тихо всі твої думки.

      Ловити суть, тримати руки,
      Хворіти голосом зболілої душі,
      Ти любиш рай, я люблю муки,
      Ми трохи рідні, але вже давно чужі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ***
      Легше зректися себе, не міняючи правила,
      І після сірого снігу любити зелену траву.
      Я не грала в футбол, я лиш наївно так марила,
      Малювала портрет із блакитних тіней на пару.

      У шафі висіло зимове із шармом пальто.
      На стіни дивилась і дихала праска,
      А люди тікали, губились в смердючім метро,
      І диким закінченням бавилась казка.

      А літак, що летів, креслив обрії сили.
      Довгі вії ховали на кінчиках цукор й сліди.
      Навіть вовки у лісі на осінь не вили,
      Дивились на небо, вдовольнялись шматочком скупої їди.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. ***
      Мої слова лишились порохами на папері,
      Дивились прямо і будили кілограм душі.
      А серед ночі проганяли сон за двері,
      Щоб підсвідомості зустрілись на межі.

      Морозом гріла і лляна сорочка,
      А капелюх ховав оманливі думки.
      Він- блудний син, вона- забута дочка.
      Так близько падають від дерева сливки.

      Радіо кричало щось без розуму і тями.
      На сковорідці грілись ще зелені огірки.
      А поруч на стіні мозаїка із плями,
      Розбита фотографія і завчені роки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. ***
      Неціловані днем, поціловані драмою,
      Засинаєм в душі, зачиняєм вікно.
      Я залишуся світлом, тендітною гамою,
      Яка дотиком подиху гладить холодне чоло.

      Теплим вітром осіннім я порину із птахами,
      Задихнусь висотою, переверну мій світ.
      Я сміюсь, у руках я з червоними маками,
      Залишивши на пам"ять лише переляканий слід.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. ***
      В полоні рук вмирають поцілунки,
      Із запахом війни та попелу.
      Я поскладаю десь в куточку всі твої дарунки,
      Бо знаю вже без пам"яті цю оперу.

      Я заховаюся на сцені без куліс,
      Буду сміятись і писати ноти на обличчі.
      Мене полюблять і покличуть знов на біс,
      А твоя слава заживе в минулому сторіччі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. ***
      Сплітала осінь подих вітру у рядки,
      Які навмисне задушили юну долю.
      А дощ, що краплі сипав щедро на лавки,
      Кохавсь в собі і щиро ненавидів волю.

      Не було сенсу у сліпім й навмиснім погляді,
      Що з смаком крові йшов із терням на підніжжя.
      Вона- дитя, що забувало та плекалось в догляді,
      Згубивши дні й панічно покохавши роздоріжжя.

      І груша, що запечена у льоді,
      Служила манекеном насолод.
      Просте і вбоге вже давно не в моді,
      Бо ми не любим перекреслених пригод.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      Навіть якщо мене болітиме спина,
      А на годиннику залише подих стрілка,
      Ти не здавайся,май надію в небеса,
      Бо в моїй кухні є твоя з борщем тарілка.

      Ти любиш колір мрій, які вхопили п»яти долі,
      Змінивши відповідь і завчені слова.
      Ти маєш вдосталь в пазусі життя, судин і волі,
      Щоб не змивала меду з уст вже перестояна вода.

      Люби мою спідницю у клітинку,
      Лети у право під жужіння комарів,
      Не забувай, шукай в мені родзинку,
      Що загубилась вдень без сяйва ліхтарів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
      Чорнило ручки буде з запалом писати мрії,
      Які з»являлись,молоділи та жили.
      В очах було багато карої надії
      І ноги мужньо,без вагань, вели.

      Ми сміялися і плакали як діти,
      Загубивши погляд мимоволі вдалині.
      Ти сплітав в вінок ще зовсім юні віти,
      Потопивши розум у сухім вині.

      Минувши вулицю побитих ліхтарів,
      Я буду йти за покликом польоту вгори,
      Де шум трави помре від чару косарів,
      А на камінні буде тінь і ще незаймані простори.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Без манни
      Загублений ключ від дубових стареньких дверей,
      І холодні до болю долоні.
      Захотілось полону лиш літніх сп»янілих ночей,
      Бо в душі той же смак, що живе в молодому лимоні.

      Навіть сум і краса в золотому осінньому листі
      Поєднали початок і темний кінець лабіринту буття.
      Наша доля сліпа і гуляє в однім лиш червонім намисті,
      Бо на п»ятах протерлось дешеве китайське взуття.

      Нам не треба інструкцій та карт,
      Не потрібно твердого з сокири наказу.
      Любим долю, що вранці пропила весь фарт,
      Не отримавши манни ні разу .



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Лише літаки
      Заплющити очі й згоріти на сонці,
      Зловити в долоні піщані думки,
      Допити до дна молоко, те що в склянці
      І просто по стежці внікуди піти.

      Відкриєм легені- захочемо дихати
      І маренням слів пробачати гріхи.
      Я буду дощем, і полоном, і втіхою,
      Щоб сипатись щедро на в"ялі листки.

      Ми вмієм ловити невпіймані душі.
      І рвемось летіти у горді світи,
      Ми вбиті давно і поборені думкою,
      Що ми не птахи, ми лише літаки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    6. ***
      Глухим слухом стараюся вловити німий звук.
      Побачити відбиток рук у скаламученій калюжі.
      Я перетерплю біль терпких посолених розлук
      І витру рукавом з повік сльозу в обіймах туші.

      Не вмію і не хочу забувати
      Лукаві очі й погляд в нікуди.
      Не буду більше п»яну совість турбувати,
      А краще заховаю у шкатулку всі сліди.

      Свідомо загублю свій переповнений мішок.
      Я буду бігти, незашпортаюсь ні разу.
      Переберу весь зайвий хлам обманутих думок,
      Бо забажала лиш свою "Відразу"!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***
      Вдягнусь у блузку з запахом любові,
      Червоні туфлі, що під ними каблуки дубові.
      Не був яскравим жовтий одяг від котюр,
      А виділявся лиш дешевий манік»юр.

      Вдихну на повні груди дар відкритго віконця,
      Втоплюсь без задуму в промінні золотого сонця.
      Розбити хочу навпіл дзеркало смішних образ
      І сірником спалити твій нарцизово-їдкий наказ.

      Не треба зайвих слів, не треба чорного мовчання,
      Не треба страху аби вголос крикнути свої палкі бажання.
      Не хочу дотику цілованої днем долоні,
      А хочу бути немовлям у материнськім лоні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Не в зграї
      Пакую речі і думки,
      Складаю їх в картонову коробку.
      Закрию дім на три замки,
      І не залишу творчого доробку.

      Забуду все, розвію мрії,
      Протру на кухні злегка порохи.
      Припудрюсь, підфарбую вії,
      Залишу слід тремтячої ноги.

      Ні, не заплачу. Засміюсь назло.
      Закомпостую свій квиток в трамваї.
      Мене аж тут на заздрість понесло:
      Либонь не загублюся, я ж не в зграї.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Відійди!
      Відійди. Тапочки залиш у кутку коридора.
      Ти пропав, загубився, як корок від соку Сандора.
      Навіть шибки на вікнах не схочуть заплакати,
      Будуть вгору туманом на голову капати.

      Скажи щось смішне, бо лиш я хочу плакати...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Рудий погляд
      Навіть у погляді рудих очей
      Приклеєний шматочок сірої невіри.
      Поділимо на вчора цілий день,
      Заварим чай і покладемо на тарілку два зефіри.

      Ми оп'янієм запахом відчужених долин,
      Заплачем, переглядаючи самотність сцен в чужому щасті.
      А потім підемо дорогою обстрижених стеблин,
      Аби відчути біле в чорному контрасті ...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***
      Губимо те, чого не маємо.
      Запитуєм те, чого не знаємо.
      Йдемо вперед пустими атаками,
      Кидаємо вслід дивними знаками.

      Хочемо те, чого не знаємо,
      Плачем за тим, чого не маємо.
      Порожньо-жагуче в долоні стискаємо,
      А найпотрібніше чомусь… відпускаємо



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Свічка
      На столі без вогню догорала свічка,
      Стіни дихали важко — дивились війну.
      На душі покривалом вкривалася нічка,
      Й навіть думка сказала: "Я завтра зайду!".

      Всі поринули в силу слабкої вини,
      Захопились акторською грою й піснями,
      Закидали лиш ногу за ногу — стирали сліди,
      Програвали у карти ночами і днями.

      Подуріли, осліпли, закрили замки,
      Забажали на вечір холодної ванни,
      Заховали під ліжко забутки дрібної сльози,
      Що ховались у віях самотньої панни.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Комусь потрібно
      Нас відносило вітром вправо.
      Ні, ми не любили гострих відчуттів,
      Ми лиш горіли й говорили вдало,
      А для надії залишилось мало днів.

      Переливали з повного у повне,
      Шукали в вирію розгублені роки,
      Там навіть ліжко було змерзло-голе,
      І лиш без слів благали прощення гріхи.

      Ми не карались, ми любили страх,
      Ми обіймали й водночас не чули пальців.
      Не вимагали сонця, а хотіли, щоб прикрив нас дах,
      Як той далекий космос, що створив бувальців.

      Комусь потрібно, аби ми були,
      Щоб грали ролі і зривали шквал емоцій.
      Та водночас ми є заручники грози
      І місце нам — в калюжі без пропорцій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Було
      Почувала себе, мов покинута всіми нездара,
      Покалічена, змерзла, побита грозою трава.
      У куточку стояла безструнна гітара,
      А на дворі рубали на зиму дрова.

      Я відкрила важкі й потемнілі повіки,
      Загорнула у душу холодне Ніщо,
      Я забула твій погляд та дотик навіки
      Й дієслово в минулому часі — Було!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Надія
      Вікно в автомобілі невпинно рахувало кроки.
      Ми все сиділи і ліпили з фраз думки.
      І в висоту стрибнули, та не знали доки,
      Бо на підошвах лиш болото та роки.

      Я мріяла побути книжкою,
      Яку б писали криво, від руки,
      Або сухою із ялинки шишкою,
      А, може, й грамом сірої муки.

      Так, звісно, легше загрібати сіно у снопи,
      Не треба навіть морщити чоло навмисне,
      Бо перемога — це ж не тільки прапори,
      Але й взуття мале, що не питає, просто тисне.

      Я поруч, на картині, ти не бійся.
      Не квапся, зачекай, не йди,
      В моїх легенях знов багато місця,
      Щоб помістити подих юної й наївної весни!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --