Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
В'ячеслав Шестопалов (1990)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Три пори
    «Яким є незмірне щастя?»
    «Матусин кисіль у чашці».
  •   Собаче серце
    З мішка тісного виліз дикий пес.
    А з пащі пса — ледачо звис язик.
  •   Miseratio
    Не жалій ти ні друга, ні ворога.
    Та й ніколи не вжалять — тебе.
  •   Екстаз Емілії
    як сумно ходять по підлозі павуки
    як гучно кров плазує венами руки
  •   Гедеон Кальб
    Гедеон витягає із ребер обсмоктане серце
    Та ховає щоранку його до старої коробки.
  •   Ікар ХХІ (антифон)
    вітер дмухав
    квітки-іриси
  •   Він / Романтика (брутальне)
    Я можу тебе розлюбити: я вільна людина.
    Не вічне Кохання — не вічні з тобою і ми.
  •   Ксанка
    Коли зірка вмирає, скидає обпалену шкіру.
    І, паруючи, з ванни шпаркої ступає надвір.
  •   Мойри
    Дощі надворі, три сиві Мойри, сухі і хворі, в кріслах.
    Смутна кімната підстаркувата. Тут запах вати. Тісно.
  •   Думки про стелю (диптих)
    я вирощую груші — він вирощує гори
    я запалюю свічку — він підпалює зорі
  •   Море Ч.
    Черкаське море, а що ховаєш?
    Повзеш поволі за обрій білий.
  •   Миші
    на серці багато дірок
    аж витекла благодать
  •   Осінь
    Жовта луска
    на землицю
  •   На Сіоні
    На Сіоні Будинок Синій,
    Там, говорять, живе Він;
  •   Берег Слонів
    На березі Моря-Без-Імені з тобою я поруч сидів,
    І був отой берег засіяний увесь черепами слонів.
  •   Ти
    Твоє серце — капустина: теж зелене і туге.
    Приросло тобі до спини та й додолу її гне;
  •   Яма
    Твердолобі поля умивалися
    І гойдали потоптані палиці.
  •   Висота
    У верхів'ях морозне повітря;
    Скавучить і біснується вітер,
  •   Canis / Lupus (диптих)
    Собака іздавна в Людей за соратника;
    Одвіку всім Пес за кудлатого братика.
  •   Марія
    Баба Марія, згасаючи, мріє.
    Сіє в подушку волосся і вії.
  •   Яблуня
    І б'є, і б'є! довбе й рокоче!
    Трясе дахи незрілий град:
  •   Майстер
    Смутно ковтаючи слину,
    Всівся на лавку лялькар.
  •   Не доля
    Дов'язує вузлик знеможена Доля
    На нитці Усесвіту, битого ерами;
  •   Метелик
    Ми лежимо, живі ще трохи.
    І помремо від ран, знемоги.
  •   Я був / Сатана у каві
    Ти ж багато зі мною терпіла!
    Майже вірила: Щастя — це я.
  •   Ім’я
    На червоній планеті Артан-Із я знесилено ліз,
    А вдома — сніг! Я б тебе гріти під ковдру ліг.
  •   Монстр
    Смутно ковтаючи слину,
    Всівся на лавку лялькар.
  •   Ванна
    Ти нишком набрала у ванну води;
    За спиною — шурхіт м’якої ходи;
  •   Світанок темряви
    Чаша наповнена тріснула в далечі.
    Хмарки прив'янули, ночі чекаючи.
  •   П’яниця
    Джміль гуде, сопе задуха.
    Срібні мухи понад вухом.
  •   Проти Музи
    Не кради мене в мене.
    Ще й отак натхненно.
  •   Травень
    Ти коло вікна сидиш.
    Читаєш у книзі вірш.
  •   Легше
    Легше боятися. Влазити в пута.
    Нишком забитися, цідячи кров;
  •   Основи жорстокості
    Чому ви народжуєтеся з лапками
    І бігаєте безпорадними оченятами?
  •   Готичний сад
    Місяць іклом крає небо: чорний сон.
    Сіре гілля: кволі ребра в лапах крон.
  •   Святий
    Не відав ніхто, звідкіля він і взявся
    Та як він у браму фортечну ступив;

  • Огляди

    1. Три пори
      «Яким є незмірне щастя?»
      «Матусин кисіль у чашці».
      «Яким є незмірне щастя?»
      «Кохатись шалено, часто».
      «Яким є незмірне щастя?»
      «Від немочі ой не впасти».
      «Яким є незмірне щастя?»

      «Звідкіль твої всі печалі?»
      «Стомився я від моралей».
      «Звідкіль твої всі печалі?»
      «Від жінки, що пробачає».
      «Звідкіль твої всі печалі?»
      «Усе, що було, промчало».
      «Звідкіль твої всі печалі?»

      «Що голос у серці кличе?»
      «Я буду щасливим вічно».
      «Що голос у серці кличе?»
      «Чужак мої гроші лічить».
      «Що голос у серці кличе?»
      «Так зирить пітьма у вічі».
      «Що голос у серці кличе?»

      2013



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Собаче серце
      З мішка тісного виліз дикий пес.
      А з пащі пса — ледачо звис язик.
      Від пилу обтрусився пес увесь…
      То хто його в цю залу приволік?!

      Кудись веде предовгий коридор;
      Дзеркала в нім на стелі, на стіні.
      І гавкнув пес — а зала, ніби хор,
      Стократ озвалась гуркотом луни.

      Там, у дзеркалах, люті, дикі пси.
      Скажена зграя зирить із дзеркал.
      Це у людей, напевно, для краси?
      Жорстокі люди із жорстоких зал.

      Зирнув убік — а звідти сто очей.
      Загавкав пес — і від луни оглух.
      Тікайте геть! Собака гавкнув ще
      Та зі страху притис куточки вух.

      Одначе пси дзеркальні не втекли
      І, зуби вип'явши, чкурнули вслід.
      Вони були жахливі, злі, меткі —
      Криваві тварі демонських порід!

      Тож пес побіг… І в тисячі кімнат
      Він зустрічав злобивих собацюр.
      Побіг, дурний, і сам собі був кат.
      І жах долив у серце пса свинцю.

      Казали люди потім: «То дзеркала
      Собаці дике серце розірвали».

      2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Miseratio
      Не жалій ти ні друга, ні ворога.
      Та й ніколи не вжалять — тебе.
      Хай ти в бурі довірився Богові,
      А поможе Він тим — хто гребе.

      Мене виховав тато без жалості,
      Научивши: «Зрости так синів».
      І я певний: обіцяне справдиться
      (пак, інакше б я вже й не зумів).

      Звісно, можна таємно жалітися
      Десь у сховку. Та я не стерплю
      Малодушної прілої підлості —
      Побратимства й любові з жалю.

      Жаль є трута, промазана медом.
      Будь безжальним,
                               але милосердним.


      2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Екстаз Емілії
      як сумно ходять по підлозі павуки
      як гучно кров плазує венами руки

      як гірко в роті і тривожно в голові
      як стрімко ковзає повітря по траві

      а я сама ходжу-ходжу в монастирі
      рипить підлога і ще сходи ці старі

      а богомоли молять Бога за вікном
      і сонно лапками збирають молоко

      хлопчина зоряний являється мені
      із нього промені стікають по стіні

      і я мов сина полюбила його вмить
      (хоч я не маю сина) він іде-летить

      він заворожує від нього лине спів
      він витягає стріли гострі з рукавів

      стрілою (ні!) мені пронизує живіт
      у лоно сипле жар а попід ноги лід

      і це немов немов маленька смерть
      солодка мука мій отруєний десерт

      і я кажу кричу побігши навмання:
      о Боже Боже знаю я Твоє ім'я! —

      2012



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Гедеон Кальб
      Гедеон витягає із ребер обсмоктане серце
      Та ховає щоранку його до старої коробки.
      Одягає на очі квадратні заношені скельця
      І о шостій рушає робити падлючу роботу.

      Червоніє асфальт і жаріють засяяні вікна,
      Де Аврора-зоря походжає по вулиці боса.
      Тут щодня чоловік невідомого роду і віку
      Оминає калюжу і зирить на песика скоса.

      У великого міста великі, як місто, мігрені
      Та неприязна вдача: ні совісті, ані покути.
      Настромилися зорі на труби і голі антени
      (металеві антени, іржею покусані труби).

      В Гедеона є місце у тому немилому місті:
      Від собак очищає занедбані вулиці темні.
      У мішок їх покидає, тягне поволі, а листя
      Шарудить за мішком і шепоче:
                                    «Ти вбивця, нікчемо…»

      Гедеон пропихає під ребра увечері серце;
      Упивається чаєм та гавкання чує із вікон.
      І пригадує друга дитячого, цуцика Рекса,
      І щоразу дрижать Гедеонові хворі повіки.

      2012



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Ікар ХХІ (антифон)
      вітер дмухав
      квітки-іриси
      бігли луками
      розморилися
                                       зорі пахнули
                                       сон-корицею
                                       і ромашками
                                       блідолицими
      прокотилися
      хвилі в озері
      он на гілочці
      свитка Осені
                                       сонні китиці
                                       мляві палиці
                                       риби грілися
                                       муха гралася

      аж ось —

      іриси дохнуть скидаючи голови
      в чорну безодню забиту та голу

      вітер гидливо плює та розмазує
      хмара на поле загострює пазурі

      зорі плюгаві регочуть у полум'ї
      в озері дохнуть сполохані окуні

      мухи горять висіваючи іскрами
      падає кіпоть що звалася листям

      ґава вихляється дупою жирною
      одяг палає з бензином і шкірою

      я заклинаю все іменем бісовим
      у літаку що згорає над лісом —

      2012



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Він / Романтика (брутальне)
      Я можу тебе розлюбити: я вільна людина.
      Не вічне Кохання — не вічні з тобою і ми.
      Я можу ударити, будеш повзти на колінах
      Та мити підлогу своїми важкими слізьми.

      Я гаркати можу на тебе, немовби звірюка;
      Образи та жовч вивергати, неначе вулкан;
      І бити із люті усе, що потрапить під руку!
      Трощити, ламати, бо я понад жінкою пан!

      Я тіло твоє можу брати, мені ти належиш.
      І в серці я можу лишити пропалений шов.
      Я можу спалити обох нас у лютій пожежі.
      Але я не хочу, — і в цьому, гадаю, Любов.

      2012



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Ксанка
      Коли зірка вмирає, скидає обпалену шкіру.
      І, паруючи, з ванни шпаркої ступає надвір.
      Уже Космос на неї удосвіта точить сокиру,
      Він зорю розриває… він кидає тіло в ефір.

      Я тебе загубив у туманності мертвої зірки,
      В рукавах її суконь, в мережках її сорочок.
      Ми у тихому небі гуляли в нікуди нізвідки.
      Ти була білосніжна, неначе отой світлячок.

      Ти світилася ясно, обвіяна зоряним пилом,
      Я тримав твою руку, а ти вислизала з руки.
      Твоя дивна усмішка мене і студила, і гріла.
      Твої груди пашіли. І танули п'ятки жаркі…

      Ти лишала сліди на ріллі галактичної ночі,
      Я дивився і бачив не Ксанку, а ніжну зорю.
      І узрів Маніяк, учинивши удосвіта злочин,
      Він украв тебе підло і слід утопив у ріллю.

      Вже комети осінні злетілися в лякані зграї.
      Я спитаю у духів, куди тебе Космос поніс.
      Бальтазар, Мельхіор і Каспар
                                     мені кажуть: «Не знаю».
      Блукачі собі плинуть. І я не приховую сліз.

      Я питаю в сузір'їв — у Гідри, Змії, Оріона.
      Та сузір'я шепочуть:
                                 «Ми Ксанку не бачили, ні».
      А Галактика родить зірки із гарячого лона,
      Роздирають їй зорі напружені стегна тісні!

      І нарешті я чую твій голос! А ноги як гирі.
      Я біжу на твій плач, бо у темряві очі сліпі!
      Уже Космос для тебе заточує кляту сокиру,
      Засвіти мені, зірко! І хвильку іще потерпи!

      2012



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. Мойри
      Дощі надворі, три сиві Мойри, сухі і хворі, в кріслах.
      Смутна кімната підстаркувата. Тут запах вати. Тісно.

      Пігулки в таці; сидять три бабці удень і вранці довго.
      Немов із міфу античні діви, що чинять диво — долю.

      О вбогі Мойри! Ваш дім — не зорі, зате є море. Часу.
      Дім інвалідів робив їм кривду, а гірше — діти власні,

      Які здали їх, жінок самітних, весь клопіт їхній сивий
      У дім печалі; не діють чари, налийте в чарку — сили.

      Погляну ж тричі та в їхні вічі, у погляд вічний Мойр:
      Їх болі точать — надбали очі томливий вовчий колір.

      То лиш у міфах плели три діви богам і людям фатум,
      А бабці наші плетуть домашні шкарпетки янголятам.

      2012



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Думки про стелю (диптих)
      1

      я вирощую груші — він вирощує гори
      я запалюю свічку — він підпалює зорі
      я милуюся небом — він оцінює землю
      він зазирає в душу; я лише бачу стелю

      2

      я у печері в'язень; віконце, що на стелі
      дарує трохи світла, повітря, дощ і сніг
      а інше домалюю (учора кусень крейди
      з маленького віконця упав мені до ніг)

      2012



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Море Ч.
      Черкаське море, а що ховаєш?
      Повзеш поволі за обрій білий.
      Фарватер колють бетонні сваї,
      Немовби гострі, масивні вила.

      Черкаське море, о ти потвора!
      Товста дитина стрункої річки,
      Слабке і хворе, не гори горне,
      А берегам лиш оближе щічки.

      Коли вже велет із дна постане
      Та рубоне, козарлюга, дамбу?!
      Вода втече, залишивши твані,
      І от —

      На дні,
      у радянській ванні,
      Знайдуть
      Священну трипільську бабу.

      2012



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Миші
      на серці багато дірок
      аж витекла благодать
      закину я біль в куток
      хай миші його з'їдять

      хай миші з'їдять його
      і в нори хай понесуть
      цариця мишей Марго
      та й син її Сигізмунд

      додолу я біль жбурну
      а стогін пущу за ним
      і миші знесуть журбу
      туди де густий полин

      тож кігті мишей моїх
      поцокали в чорну ніч
      я мишачий бачу сміх
      як брила упала з пліч

      цариця мишей Марго
      гризе учорашній хліб
      а я подививсь у вікно
      де жив дідуган-сусід;

      я долі своєї — коваль
      одне лиш є горе в тім
      що миші мою печаль
      несуть у сусідній дім

      2012



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Осінь
      Жовта луска
      на землицю
      злетіла

      це
      Осені шкіра

      то
      де ж її тіло?

      2012



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. На Сіоні
      На Сіоні Будинок Синій,
      Там, говорять, живе Він;
      І, хто вірить у це сильно,
      Той, говорять, Йому син.

      Біля дому стоять екрани.
      Їх читати усякий звик —
      Там накази, які старанно
      Переписують в записник

      Два Архангели; і крилаті
      Коло дому люди снують.
      Дім не вміє чомусь сіяти
      І пливе, наче синя ртуть.

      В коридорі старі дивани,
      Мружить око світлодіод;
      Он є кухня, а ще є ванна,
      Товстопуза, мов бегемот.

      Колонади, балкони, зали
      І кімната з написом: Бог.
      Підійшов Авраам і Сара,
      Предки сонця і багатьох.

      Промовляє нарешті тихо
      Авраам: я журбу приніс.
      Тоді двері, неначе книга,
      Розчинилися. Аж до сліз

      Осліпило болюче сіяння.
      Потягнулася звідти рука.
      Механічна. А на екранах
      Напис виліз: Мене нема!

      2012



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Берег Слонів
      На березі Моря-Без-Імені з тобою я поруч сидів,
      І був отой берег засіяний увесь черепами слонів.

      Була іще пляшечка рислінгу; сіяла, неначе пісок,
      Як те пересіяне місиво із ясних слонових кісток.

      І риба з води викидалася, летіла на пічку з піску,
      На сонці пеклася і в'ялилась, у солі, своєму соку.

      Ми їли рибину пропечену. І нам смакувала вона.
      Вино налили ми увечері у чаші з суглобів слона.

      Вино урожаю багатого далеких німецьких полів.
      Із моря повіяло м'ятою; кохану цей запах п'янив.

      І очі небесні дивилися: Вусатий Усміхнений Бог.
      Ми сіли на дерева китиці і спали на Березі Двох.

      2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Ти
      Твоє серце — капустина: теж зелене і туге.
      Приросло тобі до спини та й додолу її гне;
      А у серці купа листя, а не пристрасті орла,
      Слава Богу, якщо чиста, а не чорна і гнила.

      Твої очі — то горіхи. Шкаралупою зросли.
      Забагато в них потіхи, їх закрили мрії, сни.
      Вже горіхові осердя всохли, канули в імлу;
      Очі, очі би продерти! (Треба сапку і мітлу.)

      Твої руки — наче терен. І не нігті, а голки.
      Сіють горе, а не зерна, і стогнання гомінкі.
      Кострубаті, сірі пальці обертають на пісок
      Все: ідею, мрію, працю, чари міфів і казок.

      Тож нема уже людського — анічого у тобі!
      Є рослина і дорога крізь поля, поля журби.
      У душі, неначе гума, гірко тягнеться ніщо. —
      Біля дзеркала я думав… І подалі відійшов.

      2011



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Яма
      Твердолобі поля умивалися
      І гойдали потоптані палиці.

      Я у поле виходжу без одягу
      Та холону щоночі кирпатої;
      Із тупою, брудною лопатою
      Утікаю до вибитих соняхів,

      Де копатиму яму. Безоднею
      Стане яма і їстиме темряву;
      І заховане виросте деревом,
      Не жаліючи пам'яті жодної.

      Поховаю у яму всі спогади;
      Утопчу їх, аби не вилазили.
      Потопчу і почуте, і сказане,
      Аби долі собі не сполохати.

      Докопаю до пекла великого
      І частину себе туди викину!

      2011



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Висота
      У верхів'ях морозне повітря;
      Скавучить і біснується вітер,
      Голоси наші стомлені видер;
      Ми Гігантові злізли на плечі.
      Звідси видно і землю, і море,
      Лиш погода тут дуже сувора,
      Ми ввихались і лізли нагору,
      А імення нам досі — малеча.

      Не позичиш ти в Велетня очі
      І язик не дістанеш пророчий,
      Хоч би як ти угору не скочив
      (ми у Велетнів інше украли).
      Чого варті ці немічні спроби
      Лізти вгору з глухої утроби?
      Он з чийогось високого лоба
      Керувати збирається Карлик.

      2011



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Canis / Lupus (диптих)
      ПЕС

      Собака іздавна в Людей за соратника;
      Одвіку всім Пес за кудлатого братика.

      Призначив його Чоловік над отарами,
      Всяк ворог однині зубами покараний.

      Собака помовкує; Люди ось лаються;
      Собака з Людьми і працює, і грається

      (і Богові — Боже, а левові — левове),
      Лиш їсть у кутку. І з тарілки сталевої.

      На зраду приручена псина приречена,
      І вдачу собачу не вилюдниш печивом.

      Собака цінує твій спокій незайманий,
      Допоки ще й сам походжає Хазяїном.

      То бійся Собаки: жорсткі його звичаї,
      Людської Породи знавця таємничого;

      Не каже, патлатий: погано чи хороше.
      Немає страшнішого ката за Сторожа!

      ВОВК

      Байдужі вовки до людської істоти:
      Вони не кладуть абищо та до рота.

      Вони убивають. Однак для годівлі,
      Тому вони сірі — не чорні, не білі.

      Вовки очищають від немочі пущу;
      Не думають, як би очистити душу.

      На серці не висить у Сірого брила,
      От вовка людина за те не злюбила.

      2012



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Марія
      Баба Марія, згасаючи, мріє.
      Сіє в подушку волосся і вії.

      Хвора Марія живе у халаті;
      Нявкає кіт у запиленій хаті.

      Кліпає баба сліпими очима,
      Соває тихо своїми плечима.

      Ледве устала кота годувати,
      Сіла котові на лагідні лапи:

      Нявкає кіт, а Марія зомліла.
      Кіт репетує! волає щосили!

      Кіт із-під баби нечулої лізе,
      Бабине тіло йому як залізо!

      Тягне, витягує лапи побиті,
      З хати тікає. На вулиці літо.

      Кіт у кущі дикорослії ляже,
      Буде сичати і дихати важко.

      Баба очуняла, очі протерла,
      Бабі боліло: іще не умерла.

      Кличе кота сивокоса Марія;
      Жінка не каже, а мріє.

      2011



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Яблуня
      І б'є, і б'є! довбе й рокоче!
      Трясе дахи незрілий град:
      З гілляки рвуться неохоче
      Тверді плоди; стрясає сад
      Від горя мамці-жалібниці
      Та граду яблук білолицих.

      І прохачі не будуть гризти
      Чи ними повнити кишені:
      Немає стільки альтруїстів
      У всьому світі; навіжений
      Збирач опалих недоносків
      Їх набере у ржавий возик.

      Та й безліч яблук поховає.
      Трава, і дощ, і ніч, і злива.
      Слугуйте іншим урожаям.

      Бо гнити — доля

      (нещасливих).

      2011



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Майстер
      Смутно ковтаючи слину,
      Всівся на лавку лялькар.
      Вклав на кістляві коліна
      Свій безжиттєвий товар.

      Знає лялькар таємницю:
      Ліпить красу зі шматків.
      Вік іграшковим дівицям
      Може лялькар зберегти.

      Дірка у ляльки на в'язах.
      Вихопив щось з-за поли,
      Тріщини лаком намазав,
      Бант на тім місці доплів.

      Он лиш собі приладнати
      Хоч би мізинець — ніяк!
      Дід від роботи горбатий,
      Тіло — почахлий кістяк.

      Множить у тілі хвороби,
      Старцю вже років зі сто!
      Діду до смерті півкроку;
      Діда — не склеїть ніхто.

      2012



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Не доля
      Дов'язує вузлик знеможена Доля
      На нитці Усесвіту, битого ерами;
      Чоло от-от лусне од ярого болю,
      Подибає туга зів'ялими нервами.

      Лунає зітхання фатального хору,
      Яке озивається різними мовами.
      Скривилася Тиша, убога і хвора;
      Убралася Доля у лихо гаптоване.

      Надходять у місто адепти омани,
      А ще ідіоти і смертепоклонники.
      Ідуть голомозі пророки конання,
      Шукаючи схованки…

      *

      Земля убивається в кожну епоху,
      Вона упивається дурістю сивою.
      Бо легше молитися хирому богу!
      І лаяти Бога живого та сильного.

      І ось дожилися: людина не варта
      Усього, що досі наївно намріяла.
      Затруєна совість присуджує страту?
      Нас доля не нищить, а нищимо ми її.

      2011



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Метелик
      Ми лежимо, живі ще трохи.
      І помремо від ран, знемоги.

      Безмовна ніч, кусюча спека.
      Вже зовсім ніг не відчуваю;
      Хоч на руках повзи зі степу.
      Але куди? Куди — не знаю!

      Здається, дух злетів у тишу
      (За ним ось-ось і я полину);
      Он наді мною вище й вище.
      Спинився біль, дубіє спина.

      Та це метелик снігокрилий!
      Лети! Тікай з глухого поля!
      Тут вепрів зашкарублі рила
      Тебе шерстинами заколють.

      Роси блідої кинь із крилець
      Останній раз на чорні рани.
      Отут умру (я ж піхотинець),
      А ти тікай із місць поганих!

      І той метелик срібнокрилий
      Одразу зник у мерхлій ночі;
      Із ним втекли останні сили,
      Останні «вірю», «можу», «хочу».

      Обурений пейзажем лисим,
      Світанок стиха променився.

      Зусібіч мляві йшли химери:
      Прийшли жінки, діди і діти.
      Вони несли вцілілих в села,
      Взялися мертвих хоронити.

      — Мене взяли і понесли —
      Аж тут метеликів мільйони
      Знялись, роздмухуючи сни,
      Лоскочучи солдатів сонних.

      2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Я був / Сатана у каві
      Ти ж багато зі мною терпіла!
      Майже вірила: Щастя — це я.
      Мій Талант — нагорода твоя;
      Я був геній, митець, Світило!

      А мій мозок, слимак лукавий,
      Мене зрадив, дводушний біс!
      Люди — Київ — мій бенефіс:
      Я качався по сцені — я марив.

      Та кричав: «Сатана — у каві».

      Став я дивним, я став грубим.
      Ти боїшся, ти спиш на дивані.
      Я приліг в прохолодній ванні,
      Сниться, що випадають зуби.

      Повна вулиця млості та диму,
      На дорогу всідається космос,
      Раптом чую за спиною голос:
      «Я психіатр, я лікар, ходімо».

      І була то остання рима.

      2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Ім’я
      На червоній планеті Артан-Із я знесилено ліз,
      А вдома — сніг! Я б тебе гріти під ковдру ліг.

      Ти пила полуничний сироп та брала телескоп
      І дивилася на срібні зірки, хрумкаючи огірки.

      І я згадував, крихітко, дивні юнацькі вигадки,
      Що назву твоїм іменем зорю на небі синьому,

      Що я назву твоїм іменем животину незвідану
      Або рослину, від плодів якої стікаєш слиною:

      Як світ пожере імла, як розпадуться наші тіла
      На пилюку, на атоми, твоє ім'я називатимуть!

      Але ідея ця, певно, не варта й виїденого яйця.
      Бо вдома ми вигадаємо найліпше ім'я малому,

      Який в тебе під серцем росте.

      2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Монстр
      Смутно ковтаючи слину,
      Всівся на лавку лялькар.
      Вклав на кістляві коліна
      Свій безжиттєвий товар.

      Знає лялькар таємницю:
      Ліпить красу зі шматків.
      Вік іграшковим дівицям
      Може лялькар зберегти.

      Дірка у ляльки на в'язах.
      Вихопив щось з-за поли,
      Тріщини лаком намазав,
      Бант на тім місці доплів.

      Он лиш собі приладнати
      Хоч би мізинець — ніяк!
      Дід від роботи горбатий,
      Тіло — почахлий кістяк.

      Множить у тілі хвороби,
      Старцю вже років зі сто!
      Діду до смерті півкроку;
      Діда — не склеїть ніхто.

      2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Ванна
      Ти нишком набрала у ванну води;
      За спиною — шурхіт м’якої ходи;
      Маниш: ходи-но сюди.

      Загусло повітря та стало мов клей;
      Тепло повіває з химерних дверей:
      Зваби й кохання музей.

      Гардини обвіяли пристрасть твою;
      У вікна показують тінь від вогню;
      І я твій вогонь утоплю.

      Вікно відчиню: там гуркоче гроза,
      Реве, наче бик, верещить, як коза;
      І хто їй про нас сказав?

      А блискавка хай у вікно залетить;
      Ми в ванні стомились гасити хіть
      Та світ, який так горить.

      Яскравий спалах в сто сотень свіч.
      Об воду удар — лиш суцільна ніч.
      Там спокій наших облич.

      2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Світанок темряви
      Чаша наповнена тріснула в далечі.
      Хмарки прив'янули, ночі чекаючи.

      Гори на сонце плечем навалилися;
      Звисли каліки-тумани на милицях.

      Бачили сосни, що небо нахмарило;
      Безліч зірок визирало з-за марева!

      *

      вогник падає
      це Денниця
      сонцезморений
      сонцелиций

      догорає вже
      недолюблений
      вмре і житиме
      але згубником

      божевільний
      хапає кігтями
      зорі Господи
      як же вітряно

      ліктем янголів
      розкидаючи
      хвіст виписує
      тяжко гаряче

      з дірки в небі
      додолу падає
      від могутності
      усевладної

      трон услід тоді
      поіржавілий
      розпадається
      болем-жалами

      *

      Пам'ять невинна об гору побилася.
      Камінь строщив озолочені вилиці.

      Ймення його унівець розкололося,
      Він заволав тоді зірваним голосом:

      «В Бога затісно для норову дикого!
      Краще я Нечисті буду Владикою!»

      2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. П’яниця
      Джміль гуде, сопе задуха.
      Срібні мухи понад вухом.
      Слухай! Слухай! Слухай!
      Череп трісь — у черепки.
      Сиплеться на дно руки —
      Черепків отих з півста. —

      В'ялі ноги.
      Впріла шия.
      Голова товста.

      Спекатися б її,
      Спеки з самого пекла,
      Палючої печії;
      Кислий, немов залізо,
      По шляху лізе.
      Та й смердить сіркою.
      Та повзе сірою
      Власних тіней мірою!

      Грудьми звислими
      На живіт звісився;
      Думками кислими
      Чорти — злилися.

      Кричать: «Дощику,
      Зварю тобі борщику».
      Тоді з іншого боку:
      «Риємо яму глибоку».
      І з кишені підказує
      Хлопчина замазаний:
      «Лягай-но під хату
      Спати…»

      2011



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    12. Проти Музи
      Не кради мене в мене.
      Ще й отак натхненно.
      Та не торгуй словами:
      Монет на них не маю.
      Я, панно… не з Вами.
      І не кради ще мій час,
      Як це робиш в інших!

      Я ж тобі не поет-щонічник?
      У якого в душі миші.
      Та ледар-вітер
      Свище.

      Вони виспівують дифірамби
      За те, що наснилося раптом;
      Чекають космічного дива —
      Зі слів повіршованих зливу?
      То я пишу сам — без нікого!
      (Пак, навіть трохи без Бога.)

      Кінець, ховаю в шафу папір.
      До мене постукали;
      Чую: «Хочеш за ніч
      Геніальний, чудесний твір?»
      Не вірю. І ти не вір.
      І кричу божевільно:
      Геть звідсіля, музи-вигадки!

      «Натхнення» —
      Від слова «тхнути»,
      А я хочу — дихати!!

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Травень
      Ти коло вікна сидиш.
      Читаєш у книзі вірш.

      До тебе жуком злетів.
      Жують горобці жуків.

      Повзе у траві слимак.
      Зжере горобців зима!

      І жук об скло. І впав!
      І ніжками небо хапав.

      Відчуй себе Богом —
      Постав жука на ноги.

      А ти не любиш жуків.
      Вони для тебе бридкі.

      Дивися на їхні корчі!
      В тобі є щось од ночі.

      2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Легше
      Легше боятися. Влазити в пута.
      Нишком забитися, цідячи кров;
      Впхатися в кут і нічого не чути,
      Бути знаряддям омани чи змов.

      Легше у сні лежаки лише гріти,
      Гнити в обіймах у хворих ідей;
      Впасти, тікаючи далі від світла,
      Грізно гарчати з нори на людей.

      Легше ховатися в тінях законів,
      В пекло убгати бабусю-мораль;
      І поклонятися легше — іконам,
      Якщо у спину шпигає кинджал.

      Легше кохати ласкавих до тебе,
      Втримати легше не рало, а ніж,
      Легше задарма мозолити ребра.

      І отакий от нашкрябати вірш…

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Основи жорстокості
      Чому ви народжуєтеся з лапками
      І бігаєте безпорадними оченятами?
      Чому ж ви танцюєте хвостиками,
      Дихаєте носиками, шкурки носите?
      В людини нема на вас гніву. Але:
      Людина вушка вирве й очки вийме!

      Чому тіло живе — не пусте?
      Чому м'ясо з землі не росте?

      Чому хутро не падає з неба?
      Убивати: наш гріх і потреба.

      Як уб'є, не страждає звірина
      І не плаче відтак на колінах!

      *

      Чому ви народжуєтеся з лапками
      І бігаєте безпорадними оченятами?
      Чому ж ви танцюєте хвостиками,
      Дихаєте носиками, шкурки носите?
      В людини нема на вас гніву. Але:
      Людина вушка вирве й очки вийме!

      У людини підступная зброя:
      Умертвляє здаля та без бою!

      Хижаки мають зуби та кігті;
      У крові наші руки по лікоть.

      Ми з тупої звірячої згуби —
      Собі шиємо пальта та шуби!

      *

      І над нами є мисливець, людям непідвладний.
      Стадо йде за пастухом. А хижак — за стадом!

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Готичний сад
      Місяць іклом крає небо: чорний сон.
      Сіре гілля: кволі ребра в лапах крон.

      Б'є оглушно дзвін печалі з-під землі;
      Намогильні плити чалі сплять у млі.

      Засівала Смерть іздавна Ліс хрестів;
      Залишивсь відтоді вітру ревний спів.

      Суне ворон межи пнями, вісник лих,
      Між старих, од горя п'яних вартових.

      Топче ворон землі суму — сад дубів,
      Що вартують чорні труни від вовків.

      Крук товче дубові зруби, слід сокир.
      Де-не-де стоїть ще велет — богатир.

      Ще живе прадавнє військо, громове.
      Із кори лиш часом злива шмат урве.

      Охоронців древніх ребра рвуть літа.
      Місяць іклом крає небо — Чорнота!

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Святий
      Не відав ніхто, звідкіля він і взявся
      Та як він у браму фортечну ступив;
      Роїлася шумна малеча круг старця,
      А він усміхався (хоч був без зубів).

      Дрібноті ж потіха з беззубого діда:
      Радіють, гигочуть, танцюють малі.
      Із торби дід витяг окрайчика хліба,
      Щось тихо шепочучи теплій землі.

      Прудкі табунці навкруги тупотіли:
      Аж блискали п'яти на килимі трав!
      Дідусь же тоді умостився на брилі,
      Де хліб золотавий малим роздавав.

      І щойно присів на гранітні руїни —
      Примчала й ватага. Дід гріє кістки.
      Під сонечком тепло. Як діти поїли,
      То слухали нишком химерні казки.

      І жеврілись вогники, сяйво гаряче,
      У дідових щирих, мов досвіт, очах.
      Здавалося, старець небачене бачив
      (Або збожеволів, та й розум зачах).

      Одягнений весь у небесно-ясному;
      Пульсують у погляді старця світи!
      І мешканець жоден чудного сірому
      Не знає… бо він… бо дідусь цей —

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --