Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Низовий (1942 - 2011)
Я - Низовий!
І цим я все сказав.
Стою внизу,
В низах свого народу.
З козацького,
Із низового роду
Я викотивсь -
Кровинка і сльоза!




Інфо
* Народний рейтинг 6.070 / 6.52
* Рейтинг "Майстерень": 5.248 / 5.76
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Переглядів сторінки автора: 138980
Дата реєстрації: 2011-08-21 00:38:40
Звідки: Луганськ
Веб сторінка: https://www.facebook.com/IvanNuzovujVelykorod/
У кого навчаюсь: Тарас Шевченко, Леся Українка, Сергій Єсенін, Микола Данько, Петро Скунць, Адольф Романенко, Микита Чернявський, Микола Щепенко, Іван Савич
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2017.06.18 17:44
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Низовий Іван Данилович - український письменник, публіцист, громадський діяч, народився 3 січня 1942 року в с. Марківка Білопільського району Сумської області. У роки війни лишився круглим сиротою. По закінченні шостого класу працював у колгоспі, на будовах Казахстану, Півночі, України. Відслужив трирічну строкову службу в Радянській армії. Після демобілізації працював директором Будинку піонерів, у редакціях районних газет, одночасно навчаючись у вечірній школі. Згодом навчався на заочному відділенні факультету журналістики Львівського університету. У 1966 році переїхав до Луганська, де понад десять років працював в обласних та районних газетах, був старшим редактором студії телебачення. Керував обласним літоб'єднанням. У 1979-80 роках навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті імені О.М. Горького. Був відповідальним секретарем Луганської організації НСПУ з 1992 до 1998 року.
Друкуватися почав з 1960 року. Автор багатьох поетичних збірок, серед яких: "Народжуються квіти" (1964), "Провесінь" (1971), "Стебло" (1977), "Тобі моє серце" (1980), "Рівнодення" (1982), "Чекання ранку" (1986), "Горобина ніч" (1992), "Пракорінь", "Нема переводу", "І калина своя, і тополя", "Запрягайте, хлопці, коней" (1993), "Покотьоло" (1994), "Вівтар" (1995), "Це – мій вертеп", "Свіча на вітрі" (1996), "Білопілля – Верхосулля", "о, Оріяно…", "Сльоза небесна", "Осяяння осінню" (1997), "За овидом сивим", "Нічний вістун", "Побудь зі мною", "Воронці нев’янучі", "Чорнороси", "Збудило опівночі серце" (1998), "Хрущі над вишнями", "Падолист", "Душа перецвіта", "Я з такої глибинки" (1999), "Осанна химері", "Джерело у ясних ясенах" (2000), "І гілка своя, і сопілка", "Родиземля", "В раю, скраєчку", "Поза раєм", "Остання електричка на Ірпінь", "Тихоплесо-часоплин" (2001), "Від травня до травня", "Значить більше, ніж просто пісня", "Босоніж по стерні" (2002), "Саме та самота", "Сонях на осонні", "Жура за журавлями", "Передсвітень", "Сум'яття", "Зливодиво", "Те, чому і назва загубилась", "Дурман-трава", "Я Сватовим засватаний", "По промінчику доброти", "Несправжня пектораль", "Веселка неповторних весен" (2003), "Кураїна", "Пролог до епілогу", "Опозиція" (2004), "Отак і живу", "Сонях сяючого сонця", "Село моє, Сула моя...", "Серпентарій" (2005), "Оскома осені", "Мажор в мінорі", "Шаржуємо з любов'ю", "Самопізнання", "У Сватовім світає Україна" (2006), "Калини жар на полотні снігів", "Біополе Білопілля", "Біла вежа – рідний Вавилон", "Білолебедія" (2007), "Прозріле літо з голосом Олени", "Вірую" (2008), "Осмути сивої сувій", "Спіймані сюжети" (2009), "Живу за юліанськими календами", "Під жайворами, під журавлями", "Найвище право – жить відверто", "Лелечі клекоти в тумані", "Я цвіркун в середлітню спеку" (2010), "А Марківка – як маківка", "Цим дорожу" (2011). До окремих розділів збірок "Несправжня пектораль","Сонях сяючого сонця" і "Біла вежа – рідний Вавилон" увійшли переклади з білоруських, вірменських, болгарських, словацьких, польських і персидських поетів.
Немало в доробку Івана Низового прозових і публіцистичних творів. Це книги: "Опісля присмерку", "Зустрічі без прощань" (2003), "Загублене відлуння", "Десь там, за соняшниками" (2004), "Там, де я ніколи не плакав", "Там, де я сміюся крізь сльози" (2006), "Давно вже не виходив з берегів (2007), "Сльоза сльозу не здоганяє" (2009), "Там, де ми були, і є, і будемо" (2010).
Збірки "Сóрок сорóк" (2002), "Мóрок морóк", "Летючий кінь", "Річки-малючки", "Блакитні вени України", "Крізь віки – вовіки" (2003), "Страдноцвіт" (2005), "Ми єсть народ", "Річки-потічки" (2007), "Гомінкі струмочки", "Ой, Комуно моя – Ойкумено..." (2009) і "Винятковість" (2010) було написано Іваном Низовим для дітей.
Книги Івана Низового виходили в Ужгороді, Львові, Рівному, Києві, Донецьку, Луганську й інших містах України. Його твори перекладалися російською, болгарською, польською, англійською, чеською, словацькою, татарською, чуваською мовами. У світ вийшло понад сто видань поезії, прози, публіцистики, перекладів, творів для дітей.
Член НСПУ з 1972 року. Член Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка.
...помер 30 вересня 2011 року.

Іван Низовий – лауреат республіканських премій імені Бориса Горбатова та імені Микити Чернявського, міжнародних літературно-мистецьких премій імені братів Лепких, імені Олекси Гірника та премії за кращий музичний твір-ораторію "Лелече". Нагороджений медаллю "Будівничий України". Орденом Покрови Пресвятої Богородиці – посмертно.
…30 вересня 2011 року помер після тривалої хвороби. Похований у Луганську на цвинтарі Заріччя.

На вшанування пам’яті Івана Низового з ініціативи й за допомогою його друзів відкрито меморіальну дошку у Сватовому, з волі його земляків ім’ям Івана Низового названо одну з вулиць села Марківки Білопільського району Сумщини, а 2013 року завдяки матеріальній підтримці друзів і шанувальників творчості Івана Даниловича не тільки з усієї України, але й Італії, США та Ізраїлю (поетів, учителів, підприємців) на його могилі в місті Луганську встановлено пам’ятник…
18 листопада 2015 року Рівненською обласною організацією Національної спілки письменників України спільно з донькою письменника Лесею Низовою засновано Всеукраїнську літературну премію на увічнення пам’яті Івана Даниловича Низового. 15 січня 2016 року нагороджено перших лауреатів: Світлану Костюк (Нововолинськ), Анну Лимич (Рівне), Надію Кошель (Верхньобогданівка, Луганська область), Марину Брацило (посмертно; Запоріжжя).
На відзначення 75-річчя від дня народження письменника на сесії Городоцької районної ради 2 березня 2017 року 2017 рік проголошено Роком Івана Низового на Городоччині. А 11 травня рішенням сесії Львівської обласної ради 2017 рік проголошено Роком Івана Низового на Львівщині.


https://uk.wikipedia.org/wiki/Низовий_Іван_Данилович
http://poezia.org/ua/personnels/418/
https://plus.google.com/u/0/collections/yours
http://youtu.be/P6moZyuuHC4
http://youtu.be/Q_9q5RjsHHE
http://youtu.be/pzzpzxF90U4
http://www.youtube.com/watch?v=OpDoS6sV17I
http://www.0362.ua/article/1090937
http://slovoprosvity.org/2016/01/21/imeni-ivana-nizovogo-premiya-shhe-raz-obyednala-ukraїnu/
http://loippo.edu.ua/teachershelper/ukrainian-language-and-literature/1007-vshanovuiuchy-pamiat-ivana-nyzovoho


Дзвонити на телефони (Леся Іванівна ): 0630457571; 0966872957

udacha2060@gmail.com


Найновіший твір