Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Низовий (1942 - 2011)
Я - Низовий!
І цим я все сказав.
Стою внизу,
В низах свого народу.
З козацького,
Із низового роду
Я викотивсь -
Кровинка і сльоза!




Інфо
* Народний рейтинг 6.064 / 6.52
* Рейтинг "Майстерень": 5.242 / 5.76
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Переглядів сторінки автора: 168121
Дата реєстрації: 2011-08-21 00:38:40
Звідки: Луганськ
Веб сторінка: https://www.facebook.com/IvanNuzovujVelykorod/
У кого навчаюсь: Тарас Шевченко, Леся Українка, Сергій Єсенін, Микола Данько, Петро Скунць, Адольф Романенко, Микита Чернявський, Микола Щепенко, Іван Савич
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2018.10.15 19:54
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Низовий Іван Данилович - український письменник, публіцист, громадський діяч, народився 3 січня 1942 року в с. Марківка Білопільського району Сумської області. У роки війни лишився круглим сиротою. По закінченні шостого класу працював у колгоспі, на будовах Казахстану, Півночі, України. Відслужив трирічну строкову службу в Радянській армії. Після демобілізації працював директором Будинку піонерів, у редакціях районних газет, одночасно навчаючись у вечірній школі. Згодом навчався на заочному відділенні факультету журналістики Львівського університету. У 1966 році переїхав до Луганська, де понад десять років працював в обласних та районних газетах, був старшим редактором студії телебачення. Керував обласним літоб'єднанням. У 1979-80 роках навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті імені О.М. Горького. Був відповідальним секретарем Луганської організації НСПУ з 1992 до 1998 року.
Друкуватися почав з 1960 року. Автор багатьох поетичних збірок, серед яких: "Народжуються квіти" (1964), "Провесінь" (1971), "Стебло" (1977), "Тобі моє серце" (1980), "Рівнодення" (1982), "Чекання ранку" (1986), "Горобина ніч" (1992), "Пракорінь", "Нема переводу", "І калина своя, і тополя", "Запрягайте, хлопці, коней" (1993), "Покотьоло" (1994), "Вівтар" (1995), "Це – мій вертеп", "Свіча на вітрі" (1996), "Білопілля – Верхосулля", "о, Оріяно…", "Сльоза небесна", "Осяяння осінню" (1997), "За овидом сивим", "Нічний вістун", "Побудь зі мною", "Воронці нев’янучі", "Чорнороси", "Збудило опівночі серце" (1998), "Хрущі над вишнями", "Падолист", "Душа перецвіта", "Я з такої глибинки" (1999), "Осанна химері", "Джерело у ясних ясенах" (2000), "І гілка своя, і сопілка", "Родиземля", "В раю, скраєчку", "Поза раєм", "Остання електричка на Ірпінь", "Тихоплесо-часоплин" (2001), "Від травня до травня", "Значить більше, ніж просто пісня", "Босоніж по стерні" (2002), "Саме та самота", "Сонях на осонні", "Жура за журавлями", "Передсвітень", "Сум'яття", "Зливодиво", "Те, чому і назва загубилась", "Дурман-трава", "Я Сватовим засватаний", "По промінчику доброти", "Несправжня пектораль", "Веселка неповторних весен" (2003), "Кураїна", "Пролог до епілогу", "Опозиція" (2004), "Отак і живу", "Сонях сяючого сонця", "Село моє, Сула моя...", "Серпентарій" (2005), "Оскома осені", "Мажор в мінорі", "Шаржуємо з любов'ю", "Самопізнання", "У Сватовім світає Україна" (2006), "Калини жар на полотні снігів", "Біополе Білопілля", "Біла вежа – рідний Вавилон", "Білолебедія" (2007), "Прозріле літо з голосом Олени", "Вірую" (2008), "Осмути сивої сувій", "Спіймані сюжети" (2009), "Живу за юліанськими календами", "Під жайворами, під журавлями", "Найвище право – жить відверто", "Лелечі клекоти в тумані", "Я цвіркун в середлітню спеку" (2010), "А Марківка – як маківка", "Цим дорожу" (2011). До окремих розділів збірок "Несправжня пектораль","Сонях сяючого сонця" і "Біла вежа – рідний Вавилон" увійшли переклади з білоруських, вірменських, болгарських, словацьких, польських і персидських поетів.
Немало в доробку Івана Низового прозових і публіцистичних творів. Це книги: "Опісля присмерку", "Зустрічі без прощань" (2003), "Загублене відлуння", "Десь там, за соняшниками" (2004), "Там, де я ніколи не плакав", "Там, де я сміюся крізь сльози" (2006), "Давно вже не виходив з берегів (2007), "Сльоза сльозу не здоганяє" (2009), "Там, де ми були, і є, і будемо" (2010).
Збірки "Сóрок сорóк" (2002), "Мóрок морóк", "Летючий кінь", "Річки-малючки", "Блакитні вени України", "Крізь віки – вовіки" (2003), "Страдноцвіт" (2005), "Ми єсть народ", "Річки-потічки" (2007), "Гомінкі струмочки", "Ой, Комуно моя – Ойкумено..." (2009) і "Винятковість" (2010) було написано Іваном Низовим для дітей.
Книги Івана Низового виходили в Ужгороді, Львові, Рівному, Києві, Донецьку, Луганську й інших містах України. Його твори перекладалися російською, болгарською, польською, англійською, чеською, словацькою, татарською, чуваською мовами. У світ вийшло понад сто видань поезії, прози, публіцистики, перекладів, творів для дітей.
Член НСПУ з 1972 року. Член Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка.
...помер 30 вересня 2011 року.

Іван Низовий – лауреат республіканських премій імені Бориса Горбатова та імені Микити Чернявського, міжнародних літературно-мистецьких премій імені братів Лепких, імені Олекси Гірника та премії за кращий музичний твір-ораторію "Лелече". Нагороджений медаллю "Будівничий України". Орденом Покрови Пресвятої Богородиці – посмертно.
…30 вересня 2011 року помер після тривалої хвороби. Похований у Луганську на цвинтарі Заріччя.

На вшанування пам’яті Івана Низового з ініціативи й за допомогою його друзів відкрито меморіальну дошку у Сватовому, з волі його земляків ім’ям Івана Низового названо одну з вулиць села Марківки Білопільського району Сумщини, а 2013 року завдяки матеріальній підтримці друзів і шанувальників творчості Івана Даниловича не тільки з усієї України, але й Італії, США та Ізраїлю (поетів, учителів, підприємців) на його могилі в місті Луганську встановлено пам’ятник…
18 листопада 2015 року Рівненською обласною організацією Національної спілки письменників України спільно з донькою письменника Лесею Низовою засновано Всеукраїнську літературну премію на увічнення пам’яті Івана Даниловича Низового. 15 січня 2016 року нагороджено перших лауреатів: Світлану Костюк (Нововолинськ), Анну Лимич (Рівне), Надію Кошель (Верхньобогданівка, Луганська область), Марину Брацило (посмертно; Запоріжжя).
На відзначення 75-річчя від дня народження письменника на сесії Городоцької районної ради 2 березня 2017 року 2017 рік проголошено Роком Івана Низового на Городоччині. А 11 травня рішенням сесії Львівської обласної ради 2017 рік проголошено Роком Івана Низового на Львівщині. Протягом 2017 – 2018 рр. побачили світ перші посмертні книги його вибраних поезій. З ініціативи Львівщини було створено всеукраїнський патріотичний проект із об’єднання українців сходу, заходу, півночі, півдня та центру України шляхом видання п’ятитомного зібрання творів Івана Низового «Бути – народом!», перший і другий томи якого вже вийшли друком за сприяння Львівської та Луганської областей. 2018 року примірники посмертних книг Івана Низового було придбано українською діаспорою Німеччини, Франції, Бельгії, Англії та Канади.
10 жовтня 2018 року в рідному селі Івана Низового Марківці на Білопільщині втановлено меморіальну дошку на вшанування письменника-земляка...


2018 року примірники посмертних книг Івана Низового було придбано українською діаспорою Німеччини, Франції, Бельгії, Англії та Канади.

https://uk.wikipedia.org/wiki/Низовий_Іван_Данилович
http://poezia.org/ua/personnels/418/
https://plus.google.com/u/0/collections/yours
http://youtu.be/P6moZyuuHC4
http://youtu.be/Q_9q5RjsHHE
http://youtu.be/pzzpzxF90U4
http://www.youtube.com/watch?v=OpDoS6sV17I
http://www.0362.ua/article/1090937
http://slovoprosvity.org/2016/01/21/imeni-ivana-nizovogo-premiya-shhe-raz-obyednala-ukraїnu/
http://loippo.edu.ua/teachershelper/ukrainian-language-and-literature/1007-vshanovuiuchy-pamiat-ivana-nyzovoho


Дзвонити на телефони (Леся Іванівна ): 0630457571; 0966872957

udacha2060@gmail.com


Найновіший твір
* * *
Ту грушу,
Що геть здичавіла,
Згадав би хіба,
Якби в сорок сьомім
Та груша
Нас не годувала
Смачними гниличками?!
Схожа на баобаб,
Вона своїм гіллям
Пів-хутора накривала.

Її, за повір’ям,
Іще Крамаренко саджав,
Сучасник Мазепи, –
Отож не одне покоління
Вбирало очима
Красу білоцвітну…
Вважай,
Та груша
Історію нашу
Скріпляла корінням.

Над нею громи розверзалися
І блискавки
Палили її –
На корі залишалися
Шрами…
Стояла віки.

Та знайшлися-таки лайдаки –
Добили красу
Гільйотиною
Пилорами.

Здається,
На тому
Й скінчилась епоха
Добра
(Воно ж, хоч маленьке,
Тулилось до стовбура груші)…
Усе вимирає.
Непам’ять й сліди постира.
Втечуть криниці животворні
І витечуть душі.

Та ми ж бо самі
Мордували себе і товкли,
Списавши свій гріх
На Гатила або ж на Батия, –
Колись-то ми й справді
Великим народом були.
Тепер же ми – етнос,
Пістрява юрма гнучкошия.

Ми лаємо всіх!
Ми не гідні Мазеп і Петлюр,
Що й справді шокують
Уяву ліниву та хвору,
Ми сторч головою
Пірнаємо в море зажур,
Щоб знов нахлебтатись
Солоно-гіркого мінору.

…Я знову шукав
Ту місцину,
Де груша росла, –
Бодай би хоч пагін проклюнувсь який
На руїні…
Мов повінь злизала,
Мов буря дощенту змела
Мою Україну –
Немає її в Україні!

1999