•  * * * *

ми глинище тверде і невсипуще
ми хата в найглухішому кутку

•  * * * *

Вийшли діди у брилях загрібати.
Сонце на вилах. Трава на граблях.

•  * * * *

Ходять кішки, ходять пішки,
тремко-тремко з темноти!..

•  Черепаха Аха (За Ганною Чубач)

Черепаха – аха-аха
У траві сиділа-діла

•  З Анни Ахматової. Навчилась жити в мудрій простоті...

Навчилась жити в мудрій простоті.
Дивитись в небо та молитись Богу.

•  * * * *

ні дощів ні ряден тільки осінь і плинь
на полотна земні золоте мотовило

•  Білий налив

Отож я приїду, люба, ми сядемо в літній кухні.
Яблука білий налив, літо і консервація.

•  З Федеріко Гарсіа Лорки. Дебюссі. ("Три портрети з тінню")

Тінь моя проходить мовчки,
мовчки по канаві чорній.

•  З Федеріко Гарсіа Лорки. Хуан Рамон Хіменес. ("Три портрети з тінню")

В білості, у білизні
сіль, тубероза і сніг

•  З Осіпа Мандельштама. * * * *

На перламутровий човнок
Спинаючи шовкове ниття,

•  * * * *

А я сиджу під виноградом,
і дощ пройшов, і час минув.

•  З Осіпа Мандельштама. * * * *

На блідо-голубій емалі, -
Яка можлива лиш у квітні, -

•  З Іосіфа Бродського. О тихотворення моє...

О тихотворення моє, моє німотне,
одначе тягнеться – пітніє ремінь,

•  десь там за пилюгою за городами

десь там за пилюгою за городами
де гострий вітер залягає в тінь

•  Донателла Версаче

мадам Донателла вночі приміряє сукні
шовковим чорнилом двоїться вона

•  * * * *

ти бачила як затихає сад
ти бачила як туманіє сад

•  * * * *

а я сидів очима в бур’яни
а ти стеналась ліктями у шепіт

•  * * * *

ми мовчимо і бачимо немов
зима а трави наче й не зимові

•  * * * * (Аудіопоезія)

а сніг на образах ти спиш у сіні
маленьке необлітане пташа

•  З Арсєнія Тарковского. * * * *

Це снилося мені. І сниться ще мені.
І все оце колись не раз мені насниться,

•  З Константіна Батюшкова. * * * *

Де слава, де краса, начала зол твоїх?
Де площі гомінкі і громадяни ситі?

•  З Осіпа Мандельштама. * * * *

Мій тихий сон, супокій щохвилинний –
Мій невідомий, мій чаклунський ліс,

•  осІнь. (Вірш, у якому всі наголоси - неправильні)

ці лі́си червоні́ ці дво́ри як мале́ва
що го́йдають яре́ сонце́ на ряднині́́

•  З Осіпа Мандельштама. * * * *

Безсоння і Гомер. Вітрила здійнялись.
Я в списку кораблів дійшов до половини.

•  З Ніколая Клюєва. Ліс

Утішний, мов орган. Тебе небесна сила
Приборкати грозу покликала з землі,

•  З Ніколая Заболоцкого. Нічний сад.

О сад нічний, затаєний орган,
Ліс довгих труб, віолончелей пристань!

•  З Сєргєя Єсєніна. * * * *

Молодик сховав за клунями
Жовтий лик від сонця ярого.

•  З Іосіфа Бродського. Сонет

"Седой венец достался мне недаром..."
Анна Ахматова

•  З Алєксандра Блока. Заспів

Ти полями пішла у безчасся.
Хай святиться Твоє Ім’я!

•  З Константіна Бальмонта. В моїм саду

В саду троянди – з пелюстками білими,
Із пелюстками білими й вогнистими.

•  З Белли Ахмадуліної. Моторолер

Який привабний лет твоїх коліс!
Як ти блищиш рожево й соковито!

•  З Іннокєнтія Аннєнского. Поезія

Там, де Сінай вогнем розквітнув,
Любить Її проміння дим,

•  З Лєоніда Губанова. * * * *

Фіалковий каптан моїх недоль…
Зіпсутий фініш, знищений пароль.

•  З Анни Ахматової. * * * *

Тече ріка неспішно по долині,
В багато вікон дім наш у гаю.

•  З Сєргєя Єсєніна. * * * *

За горами, за жовтими долами
Простяглася вервечка хатин.

•  Из Ганны Осадко. Осенние парки.

А три хозяйки – три седые парки
Прядут кудель да осень среди парка,

•  З Владіміра Набокова. Коні.

Огрядні і гніді, по зелені сирій
провеснених полів, під мерхлими дубами,

•  З Маріни Цвєтаєвої. * * * *

Вже стільки їх у прірві глибочезній
Лишилося на дні.

•  З Сєргєя Авєрінцева. * * * *

Невідворотним вістрям од меча,
Нагостреного на останню битву,

•  З Федеріко Гарсіа Лорки. Тамара і Амнон

Кружалом зоріє місяць
на землю суху й пониклу,

•  Весілля

Умерти під час весілля!
Хай гучно заб’ють музики!

•  * * * *

Це сонце тисне. Сонце висне високо.
Це сонце воском у його руках.

•  Лялька

В грушах своїх загрузає осінь.
Плакать оце б. Та з ким?

•  * * * *

холодна душевна зима
загострить свої олівці

•  * * * *

Ожино, здрастуй! Де твоє насіння?
З яких полів твоя несита глиб

•  РОЗКОПКИ НАЇВНОСТІ

ДО НАШОЇ ЕРИ

•  * * * *

лукавий викрій вуст а решта все вода
як сховок тятива немов ріка ласкава

•  * * * *

хвилюйся хвилюйся і говори їй все
коли в жовті вікна пробивається світло

•  * * * *

знайди часину написати мені листа
почни його із середини як у полі

•  * * * *

убий мене. я віршів не пишу.
я продаю. і продаюсь… і пройда.

•  * * * *

дід мій зовсім заснув
над газетою

•  * * * *

а грім іде на гору свайбувати
йому дві птахи мряку настелили

•  Мова. Три застороги перед брамою

Правує нами непролазність мови.
Тремкі й ошатні в неї болота,

•  * * * *

Приходять із Господнього безсоння,
ні в кого не питаючи бродів,

•  * * * *

Як пахне вечірнє світло
антонівкою і Антоничем,

•  * * * *

Їдуть в піні дибаластій
коні – полум’яні гриви!

•  * * * *

із бузини тебе украв із бузини
моя смаглява золота сопілко

•  * * * *

ти не бентеж мене коли засну
будь вічним сном в кожнісінькій хвилині

•  * * * *

у полі десь за шепотами дальніми
куди вітри літають воду пити

•  * * * *

Як важко шелестить твоя одежа мокра!
Як важко дощ іде. Такий неправий дощ.

•  * * * *

а темрява твою цілує талію
і груди урочисті наче гімн

•  * * * *

о як летіли ми у полі
ані душі ні мотоцикла

•  * * * *

Правдива кров – це виверження крові.
Жива дорога з горла до грудей

•  * * * *

Твоя душа прийшла з мого тепла.
У чорнім прузі мли берегової

•  * * * *

Нехай стане цей день осіннім, запахне горіхами,
я під грушею ляжу, у полудень ляжу спать.

•  Смерть Адоніса

сутінь тече тобою чи ти протікаєш сутінь
хтозна та ти кричиш далі текти не хочеш

•  * * * *

Ми роздягаємось при місяці,
так неоманно, звично так,

•  * * * *

На тебе вчора осінь полювала.
Нечутно йшла, тлумила полини.

•  Осіння яблуня

А я собі пливу крізь яблуню, що світить,
що теж собі пливе, від ночі ледь жива.

•  * * * *

спливають відра так одне за одним
повз околіт і повз корови сонні

•  * * * *

я ставлю ятір у зелену воду
де лепеха обперлася на плесо

•  * * * *

я мабуть розлюбив тебе вві сні
ми вдвох стікали і стікали в ранок

•  * * * *

то вишня цвіла чи імла чи перга
між небом і небом стояла як влита

•  * * * *

а він по той бік випрягав волів
а між тобою й ним ріка стояла

•  * * * *

Було квітнево, холодно було.
Злітався цвинтар в небо рушниками.

•  * * * *

лежиш і німуєш і губи і світла не гасиш
і чорними брилами гнеться парує неспокій

•  * * * *

о яка ти моя і ніколи моєю не будеш
мабуть світ замалий мабуть мало мене залишилось

•  * * * *

Не знати вже – хто світ, а хто поет,
хто яблуко у кого на долоні,

•  оОоОосінь

отам в гіллястих моїх садах де
грушки рояться та меду просять

•  Пісня над морями

Ні, це місто над морем. Бо дахи тут прозорі як бджоли.
І обруси блакитні від спокою і винограду.

•  * * * *

О Боже – Ви? Не думав я, не відав,
чого Ви так… Чи думали – я вмер?

•  * * * *

А в синім лузі догоріло літо.
І кожен крок у лузі догорів

•  * * * *

а смерть водила напувати коней
з косою проз любисток і полин

•  Листопад

Повірте в чари осені, повірте!
Це далебі востаннє, це востаннє!

•  Голосіння над Амарго

о Амарго о мій Амарго задихання моє імлисте
затихання моє над містом розливання моє під мостом

•  Соледад

О Соледад журо моя кому ти нащо віддалася
біда зубами б’є біда вином і м’ясом поміж ясен

•  Ярині Брилинській

Прилинь, Брилинко, та й брини,
гойдай між пальцями дрімоту,

•  Гімн до Арея.

Ярий снагою Арею, мечів і нестям стерноправцю,
снажний невтишений боже злотих колісниць, що без жалю

•  З Івана Буніна. * * * *

Зайшов до неї в пізній час.
Вона вже спала. Сяяв місяць

•  З Федеріко Гарсіа Лорки. Дерево, дерево

Дерево, дерево,
сухе і зелене.

•  З Людмили Нестулі. Перед-чування

Вістря потойбічних перецвітів
Очорнивши вітра срібну плав,

•  З Іннокєнтія Аннєнского. Листки

Усе тьмяніш на білім тлі
Небесна світиться лампада,

•  З Ігоря Сєвєряніна. * * * *

В шелевінні муаровім, в шелевінні муаровім
По алеях озорених пливете, наче море Ви…

•  З Алєксандра Блока. * * * *

Білий кінь ледь ступає в утомі своїй,
Там де бриж неосяжна лягла.

•  З Іосіфа Бродського. Через два роки

Ні, не оглухли ми, не постаріли,
слова свої говоримо, як досі,