1
на майдані коло церкви
не встигають класти жертви
ні прощати – ні прощатись
по земельці шрам хрещатий
не затягнеться віками…
… не мовчіть так страшно, мамо…

2
коли були ми на війні –
на самім дні
одні були ми на війні
одним одні
пісні співали ми з Іванком
у караулі перед ранком…
як сонце вѝсіло на сливі –
були щасливі…
…куди вертатися… куди?
шляхами мертвої води…
… а мама дивиться у піч –
а звідти ніч…
і глечик б’ється з молоком
і виє пес поза садком…
я раною тим раннім ранком
горю… обпечений Іванком…

3
є речі які не вкладаються в рими…
коли ми нездарні… незрячі… незримі…
коли неможливо нічого назвати…
коли ми підвали… льоди… каземати…

віє… виє зима…
А̀рес готує тризну…
Часу більше нема –
рятувати Отчизну
час… немає казок
міфи інакші стали –
лоба – під образок
руки – на холод сталі…
го̀лови до небес –
там не лише ракети –
бачиш Північний хрест?
він тебе бачить дѐ ти…

4
війна до неба
до дна війна
води не треба
ані зерна
війні… лиш крові
гарячих тіл
немає в мові
належних слів
війну прокля̀сти
прокласти путь
як в море впасти
в священну лють
тверезо… твердо
(твердиня – дім)
а милосердя? –
його не ждім…

5
кривавий легіон
адептів сатани
є хаосу закон?
є правила війни?
хребти жилих домів
живих людей хребти
завісами димів
до дихання брести
до голосу… до сліз…
до жертви за життя…
у звалищах валіз
надія вороття…

6
о втомлені серцем… випиті душею…
вдовиними пасмами обтерті
струдженими плакальницями оплакані
йдете без огляду в країну-без-вороття
на сині поля віковічного спокою…
книги мертвих розкопані археологами
книги живих написані небесами…
ми ховаємо себе у пірамідах міст
і міжбудинковий протяг співає нам колискову…

7
у війни не шукай вини
у війни не питай ціни
це твоя і моя вина
це твоя і моя ціна
війна – віялом
війна – валом
усіх розвіяла
розкида̀ла
все розтоптала
у порох днів
смертельні жала
змії-війні
ніхто не вирвав
не розтоптав
з шеолу – з прірви
ваал повстав…

8
ой війна-війна
з кожного вікна
а моя ціна
на лаві – труна

ой війна-війна
хата земляна
біль-самотина
туга кам’яна

ой війна-війна
рання сивина
по світах луна:
це моя вина…

ой війна-війна
я наллю вина
у журбу без дна
у любов без дна…

9
покажи-покажи мені, Господи,
незбагненні Твої наміри
розкажи-розкажи мені, Господи,
про бараки встелені нарами
про розі́п’яті душі мороком
про тіла волочені волоком
про межу коли біль кінчається
коли людськість лицем розчавленим
сліпо тичеться в смерть… і чарами
потойбіччя вінчає чаяне…
слово в горлі застигло каменем – ми тиняємося незваними
і незнаними – до пори… слово вирветься догори…
і повернеться до початку… і не треба буде кричати
клекотіти жерлом вулкану в серці дивної дітвори
… я в порядку, Боже, в порядку…

10
все списали війна і пошесть
вчусь ховатися від юрби
не рятує ні честь ні почесть
на горбі незбутні торби –
всі борги назбирані всує
всі гроби з іменами й без
час беззахисними ласує…
більше Бог не дає чудес
посилає людей і тексти
закільцьовує всі кути
по мостах містерій провести
в місто де монастир пустий
для покликаних – безтілесних
розставляє проводирів…
і злітає поверх голів
шепотіння дітей небесних…
…місяць дивиться у фіранку
і вплітається у шиття
інсомнії… четверта ранку…
я придумую сенс життя…

11
на цей хаос – є лише логос…
голос… попросту голосіння…
не ховає нічна відлога
і немає катам спасіння
і розкаяння… до Голгофи
де розі̀пнуть слова і строфи
ще душа долетить крізь зраду…
і попросить не суду – саду…
і вода омиє минуле –
остогидле… стидне… поснуле…
заворожить сивими снами
і молитва голосом мами
полетить з високого неба
і як струни випнуться ребра
берегами страсно̀го моря…

12
від людини залишаються дати…
від людини залишаються діти…
обирає кожен – ридати
чи ридаючи радіти… радіти…
народ народжується у дихáнні дхарми
у подиху відмоленої карми
ковтаючи іржу чужих оков…
я знаю, Боже, виживе любов…

1
ліс – улесливий алхімік…
ласий лис… аскет і схимник…
ліс – базиліка органна…
ліс – містерія циганна
бубнів котиться луною…
огортає синизною
голі плечі гір самотніх
чи то поспіх чи то посміх
у його міцних обіймах…
лиш вершин льодѝсті більма
стережуть цнотливий камінь
перемерзлими віками…
стражник виходу і входу
на межі землі і льоду
на межі землі і неба…
Нут оповиває Геба…

2
листям ліс лоскоче…
ластиться… лепече
щось таке малече
щось таке старече…
лупотить… лякає…
бавиться із вітром
вслід йому вклякає
стогнуть жили-віти…
для Зевѐса тіні
платить чистим листям
золотом осіннім
юною Каллісто…

3
ластився ліс… лився лавиною…
терся об Віз волохатою спиною…
леза ялинні загострював хмарами…
во̀ди небесні притягував чарами…
зорі вилизував… взором прослизував…
лапами кронними час заколисував…
кланявся сонцю… промі̀нився місяцю…
лоно землі заколисував піснею…
бурі корився схиляючи голову…
серце моє зачаровував мовою
пращурів давніх що стали деревами –
міцно в’язав мене узами кревними
і укривав мою душу беззахисну…
розум дурманили вольності запахи…

4
о земля обітова̀на – ліс
повний чистих світанко̀вих сліз…
весняні смарагди-арабески
і осінні полинялі фрески…
крізь магічне зоряне халдейство
продираюсь я в твоє юдейство –
в твій Едем… до дерева Життя…
та мені немає вороття…
і гримить луною у сузір’я
«я не сторож братові своєму…»
…в Господа там міріади зір є
та одну лиш бачу – з Вифлеєму…

5
о темний ліс… тотемний ліс…
межа… життя скрижалі…
зелені пасма вербних кіс
і горобин коралі…
лавини відшумілих злив…
прадавній епос битви…
Перун тебе не спопелив
у розпалі ловитви
мрійлѝвих мавок золотих
русалок сутінко̀вих…
мій голос у тобі затих
і тільки голос крові
у серці залунав моїм
і перетік за вінця –
поляк і грек і караїм
в мені звучать єством одним
русина-українця…
бо тільки мова – все що є
у мене і у лісу
під скронями лиш слово б’є-
ться… попелу не місить
душа що свічкою горить
небесної молитви…
моє життя – для лісу мить –
життя летить – а ліс шумить
не відає гонитви…

6
як давній лист читаю зжовклий лист
що дістаю з таємної полиці –
і падають на мене блискавиці
якими я виблискував колись…
у тиші замовляю дивні тра̀ви…
я вічно в лісі… ліс в мені увесь…
і тільки то̀му хто не прагне слави
Господь як ліс нашіптує свій текст…

7
… … …

море – мармур…і̀нока келія…
відпускає мені гріхи
мерехтінням святого Ельма
вистеляє мені шляхи…
море вилилось мені в душу
і влилося в очі мої
заховало мене у мушлю
і заповнило по краї…

море – мірѝло усіх речей…
море – безодня моїх очей…
море – начало усіх начал…
лава… навала… провалля… шквал…
марне марево вечорове
струни арфині гонорові
магма… магія… мадригал…
сьомий-восьмий-дев’ятий вал…

море виром тьмарило розум
білопінним снігом мело
розбивало громѝ і грози
глухо темним нутром гуло
море мислило островами
молитва̀ми летіло ввись
мурувало стальні цунамі
щоб на ньому не прижились…

море марило… мерехтіло
медом липнуло… мліла мла…
море википіти хотіло
клекотіло – вітер… смола…
гуркотіло мирно-марудно
бурмотіло – галька… пісок…
розривало солоні груди
на мільйони стальних ниток
сонцем вилинялим горіло
гріло схили губами хвиль
умащало усохле тіло
древніх скель… і лягало в штиль…
піднімало ревище люте
болем билося в береги
стугоніло в землю закуте
хвиль здіймаючи батоги…

море ремствувало… роптало…
реготіло… репетувало…
хлюпотіло… тремтіло все…
шепотіло що світ спасе…
море лащилось… муркотіло…
вітром бавилось і вертіло
бумеранги чаїних крил…
і стелилось немов ковил…

море мѝлувало самотніх –
розчиняло сльози в собі…
у безмірності днів суботніх
спочивало по боротьбі
не бентежило пілігримців
не тривожило кораблі
і загублених і чужинців
доправляло до їх землі…

море мліло… гойда̀ло снами…
потішалось над маяками…
розривало земні тенета –
море вимріяло поета…
морем вимірявся поет
і сумний його силует
розчинився у білій піні
тихим шурхотом по камінні…