Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Уляна Дудок (1982)
Думати там, де треба відчувати - ознака безкрилої душі. (Оноре де Бальзак)




Інша поезія ⁄ Переглянути все відразу


Інша поезія

  1. ***
    ви теж чуєте цей зойк
    він пронизує небо
    білим птахом з черленою ознакою
    яку можна ідентифікувати навіть наосліп
    він протягується
    меридіанами зради
    прокльонами матерів
    і цією нескінченною зимою
    залізною дорогою від Львова до Сімферополя
    «Посланієм» Тараса землякам своїм

    ви ще чуєте його
    мені від нього нікуди не подітися
    він продовжує мій хребет
    ультразвуковими хвилями вібрує у скронях
    крізь отвір у небі
    відлітають білі птахи до вічної весни

    але
    коли він раптом обірветься
    як звук затвора снайперської гвинтівки
    коли цей зойк раптом обірветься
    аби я і всі ви про нього забули
    тоді і мертві
    і живі
    і ненароджені
    земляки мої
    стануть глухонімими


    /березень, 2014/



    Коментарі (6)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Спогади
    Збережи найкоштовніші миті
    наче рожеві діаманти
    заламінуй у фотокнизі пам’яті
    у гербарій думок заховай
    зафіксуй візерунками згадок мов декупаж
    розмалюй яскравими фресками вражень
    перебирай час від часу наче вервечку
    не дай їм як пуповинці розірватися
    між шпаринками рядків зігрій
    припасуй до себе мов сонячний хрест
    воскреси у маріанських глибинах серця
    поклади до підніжжя мрій
    закохай у себе назавжди
    …………………………………………………………………………
    життя коротке



    Коментарі (6)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. ***
    ким була тобі та дівчинка з білявими смішними кісками
    що чекала тебе на театральних та кіношних прем’єрах
    а теракотова плісеровочка у барвисті метелики мрій
    гойдалася під вітер і твоє cерце спантеличене
    збивала зі щільного робочого графіка

    ким була тобі та дівчинка що клала твою голову собі на коліна
    напувала чаєм з лимонної трави для трьох ковтків усамітнення
    одного бездомного вечора так беззахисно скидала із себе
    накрохмалену гордість що ти мимоволі заплющував очі
    тільки злегка тріпотіли метелики на її віях

    ким була тобі та дівчинка що викрадала тебе між антрактами
    сімейних драм заради короткої сповіді очей
    заповнювала настроєм кожну клітинку твого щоденника
    ким вона була де вона тепер де

    спиною до твоєї спини сидить жінка з волоссям сумним
    тонкі парфуми наче крильця метелика лоскочуть тобі ніздрі




    Коментарі (14)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  4. Екзистенція перетворень
    Іноді ти нагадуєш мені кольорового метелика,
    що прагне піднести мене над світом сірих комах
    (тільки б не потрапити в павутину тотальної заздрості
    та не здобути Ікарового досвіду);
    іноді сама собі нагадую притлумлену комашку
    в клітці життєвих обставин -
    але її душевний політ більший за комашине єство
    і, навіть, за небачений краєвид польоту!
    (тільки, якщо ти не зникатимеш з його напрямку).
    Іноді ми нагадуємо двох відчайдушних янголів, що літають
    один до одного в сни, створюючи їх такими ясними і пір'їнними
    перед прокиданням в реальність, –
    що світла у ній залишається аж до наступного сну.
    ...тому навіть, якщо ми станемо пропащими –
    не означає, що залишимось безкрилими...
    (комахами).



    Коментарі (8)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  5. І ллється світ
    І ллється світ,
    мов цівка молока.
    І ти чомусь заплакана така
    квіткою з рожевих долонь
    вихрещуєш пелюстки,
    викрешуєш вогонь…
    На чотири сторони
    стоїть мати, мов жар-птиця
    синові дорога довга стелиться:
    полумяна, як сорочка вишивана,
    болюча, як на серці рана.
    … Шафрановий ранок розмитий сльозами.
    На персах рожевих набубнявів пипочок:
    - чого плачеш, дурненька? У тебе синочок!
    Щасливий, бо бач який – в маму.




    Коментарі (5)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  6. 1933
    Діва в чернечому
    ставить свічечку
    за дитячу душечку,
    що більше не плаче,
    хлібчик не просить.
    Діва не голосить -
    шепче: відпусти, саранча! А по той бік Збруча
    дідуся мого теплі долоні зморшками помережані
    проростають зерна, наче стигми. Чорні ангели –
    на чорноземи. У сни приходять дітки, як пташки
    збирати зернятка
    на продрозкладку,
    на збіжжя покоси.
    А ниви стокосі
    Постишев косить
    сараною рясною…
    О Господи – досить!
    Дідусеві долоні
    прикладають
    до скроні тепло.
    І видіння геть пішло.
    Від серця відлягло.
    …Тільки одного
    осіннього вечора
    сива Діва в чернечому
    засвічує вогники
    безсмертників.


    P.S. Вірш надрукований у формі хреста. Присвячується невинно убієнним в той час...



    Коментарі (5)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  1. Час



    Час безцінний. А особливо ті пісочні хвилини, коли заходить сонце.
    Тоді ти розмотуєш його клубок у моєму волоссі нитками
    мідними. І шукаєш його віддзеркалення у плесі
    моїх зіниць. Проводжаєш поглядом птиць,
    що змахами крилець із вій
    вгадують сонця вирій.
    В золотистому
    тонеш міжгір'ї
    по родимках
    лічиш сузір'я.
    Острівками
    засмаглого
    тіла
    медвяне,
    густе,
    переспіле
    сонце в косі
    розплітаєш.
    Кожне пасмо
    до вуст притуляєш.
    Стає прозорий, майже
    повітряний стан мій, нотний.
    Як мідна ниточка останнього променя.
    І коли волосся по плечах розсипалося: під музику
    призахідного сонця я відмикаю тобі своє серце скрипковим
    ключем – тільки би ті хвилини не закінчувались ніколи! Ти чуєш?
    Але вони закінчуються… Скапують останні секунди… сонця… і нас… нема.


    2012



    Коментарі (7)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Другові і Місту
    Я люблю, коли ми блукаємо з Вами старовинними вуличками
    (наче мандрівні коти, шукаючи притулку на подушечках
    теплих долонь) і стираємо кроками пил по старенькій бруківці.
    Я люблю, коли Ви дивитесь на мене так,
    наче за мить я розтану сніжинкою на кам’яних левах
    або розчинюся ароматом кави на «Вірменці».
    Я люблю, коли Ви молитесь за мене
    у стінах Домініканського собору і стирати паморозь
    болю з Ваших стомлених скронь…
    Я люблю вдихати запах Вашої шкіри, так божевільно
    подібного до запаху мого Міста,
    ніби Ви вросли в нього подушками теплих долонь.
    Я люблю Вас! (Обох).



    Коментарі (7)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Люблю
    Люблю
    дивитись, як Ти спиш:
    найтихіша із тиш - ця Мить.
    Тільки в повітрі бринить
    тонесеньке плетиво світла.
    Тремтливо кружляють по віях
    уявні сніжинки -
    лелітки,
    як «Музика янголів» і,
    мабуть, «Ближче до мрії»
    піднімаються кутики вуст –
    до усмішки.
    І донечка снить.
    Ще трішки. Поспи.
    …Ласкаво запрошую у цей світ, де сни
    не такі тривкі, як Моцартова музика…




    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  4. Таємниця
    Ти не мрієш розгадати Таємницю нашого кохання,
    бо Серце Всесвіту Тобі нашіптує,
    що цього робити не варто.
    Ти не чекаєш солодкого цілунку наших вуст,
    бо наперед відчуваєш у снах чари любовного зілля
    і шелест моїх кроків між водяного очерету…
    Ти не знаєш, коли відбудеться наша зустріч,
    але й досі не можеш забути пострілів очей,
    схожих на зоряні війни…
    Бо коли ми – нарізно, весь Світ розколений
    на «Ти» і «Я»,
    ніч змінює день, а день – ніч.
    Саме тому Ти не боїшся втратити мить,
    де існує неймовірна впевненість,
    що Ти – це Я,
    а Я – це Ти.
    Так було вічність назад і так буде завжди.
    А коли хтось із нас насмілиться
    розгадати Таємницю - вона помре, щоб воскреснути…
    І ми знову будемо озиратись вслід один одному,
    читати думки один одного,
    ніби вперше вдихати аромат ночі і дивуватись:
    чому нам здається, що ми знаємо один одного
    цілу Вічність?...
    і неважливо, в якому часі і просторі це станеться,
    чиїм життям ми житимем
    і чиї будем спокутувати гріхи –
    ТАЄМНИЦЯ повинна залишатися нерозгаданою
    в Серці… Всесвіту… Завжди…




    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --