Я робила їх щасливими, а потім змушувала страждати, мучитись від їдкого болю в душі.
Я розбивала їхні серця, топтала їхні почуття… Отримувала задоволення від того, що мені поклонялись,що мене боготворили жертви мого кохання, мої раби…
Я не відчувала їхнього болю, сміялася з їхніх сліз. Адже в мене немає душі, немає серця. Я егоїстичне стерво, яке не вміє любити, співчувати…
Так я думала до того часу,поки не зустріла Його.
Це сталося в парку, я завжди любила там сидіти, особливо під дощем, літнім, теплим… Сиділа з жорстоким виразом обличчя, високомірним поглядом і легкою усмішкою. Усміхалася я не світу, а дощу, підставляючи обличчя свіжим краплинам.
Він підійшов і, нічого не сказавши, тихо сів, і підніс наді мною парасольку.
«Незрозуміла. Хто це? Чого він заховав від мене дощ? Це єдине, що я люблю у цьому холодному світі! Скоро він пошкодує про це…»- перші думки, які пронеслися в моїй голові.
Я глянула на нього, але Він навіть не дивився в мій бік…
Дощ закінчився…Він піднявся, сказав: «Дякую» - і пішов, не озираючись, по алеї. Я дивилася йому вслід і не розуміла за що… За що він подякував?
… Зрівнявшись з ним, різко розвернула цього до себе лицем і викликом поглянула на нього. Але нічого не могла сказати, невідоме тепло розлилося по моєму тілу і солодко запекло у грудях.
Душа?!
І не хотілося більше гратися людьми, топтати їх почуття, бити їхню душу, ламати силу волі, розбивати серця! Хотілося лише пригорнутися до цього незнайомого хлопця, який поділився зі мною душею…
Ніби прочитавши мої думки, він обійняв мене. І почався дощ, і забилось в грудях серце, повторюючи ніжну мелодію дощу…
У мене є серце?!...
І я відчула біль усіх тих, кого полонила, відчула їхню муку. І усміхнулась…Адже, якщо я здатна страждати, зможу і кохати…Зможу відчути ту пекельно-солодку згубу – кохання!...

Вона актриса!...Але грає не на сцені, а в житті. Це робить на ради грошей, а задля задоволення. Їй дуже подобається кожного разу бути іншою, вона сповна віддається цій справі… Люди вірять їй, її обманливим зеленим очам…
Хлопців міняла так, як і свій стиль, а ким вона тільки не була… Усі вірили їй, а вона цим користувалась. Коли здобувала перемогу щиро раділа в душі, милуючись своєю неперевершеністю…

Йому подобаються стерви? Ок!
Сильно красимо очі: Яскраві тіні, чорний олівець, підкрашуємо губи червоною помадою, розпускаємо волосся… Викликаючий одяг, який тісно облягає ідеальне тіло. Впевнена хода, сміливий погляд, єхидна легка усмішка. Додаємо трішки агресії, розбещеності… Образ готовий! Можна грати свою роль.
Любить скромних? Не біда!
Збираємо волосся до купи в куценький хвостик, легкий макіяж, не використовуємо помади. Підбираємо одяг стриманих тонів, без жодного зайвого вирізу. Кладемо більше рум᾽яни на щічки… опускаємо оченята донизу… створюємо невпевнену усмішку, під час сміху закриваємо ротик рукою. Менше говоримо, більше слухаємо… Він ваш!
Полюбляє веселих і непостійних? Не поблема!
Заплітаємо дві кіски, не потрібно багато макіяжу, губи покриваємо вільний одяг: кофтинку з мультимедійним героєм, звичайні джинси і кросівки. Дивіться на нього захопливим поглядом, з яскравим блиском в очах, грайте брівками і завжди посміхайтесь… Багато говоріть, ставте питання. Щиро смійтесь з його жартів, мимоволі торкаючись до його руки, плеча… І все, діло зроблено!

Та пам᾽ятайте головне: краще завжди бути собою! Вона загубила себе… Не пам ҆ятає , якою є насправді! Можливо, знайде того, хто допоможе згадати, якою вона була. Сподівається… Вірить… Вона актриса…

Ангели називають це небесним блаженством. В аду це зветься пекельною мукою. На землі люди називають це коханням…

Ці двоє дуже кохали один одного. Можна сказати, що їхні душі справді були поєднані на небесах. Не всім да но можливість відчути силу такого щирого взаємного кохання, а вони її мали.
Любили довгі прогулянки по парку, бродвею та й просто по місту. Трималися за руки і раділи тому, що вони удвох.
Між ними не було непорозумінь, сварок, а навіщо вони, коли і так зрозуміло, що нікуди один від одного не дінуться. Вже давно б побігли б у загс, бо хвилини розлуки здаються вічністю, але вони ще тільки студенти і залежать від батьків.
Ніч… Кімната заставлена свічками… Вечеря… Романтика… В ту ніч вона віддалась йому не лише душею,алей тілом.

Невдовзі на неї став задивлятися інший, старший, успішний, багатий, мав власну машину елітної марки, власний будинок.
Він постійно телефонував, писав sms-ки, дарував квіти, запрошував у ресторани, кінотеатр, говорив красиві слова любові… Та вона все це ігнорувала, бо кохала іншого, хай не такого багатого і успішного, але саме йому належало її серце…

Вона стала себе гірше почувати: незрозуміле головокружіння, різка зміна настрою, тошнота. Винила в усьому наближення критичних днів. Минали дні, але їх все не було… ЇЇ охопив страх, купила тест…дві полоски, результат позитивний… розпач.
Все ще не вірячи в це, пішла до гінеколога, йог слова звучали як вирок: «Вітаю. Ви вагітна». Ледь стоячи на ногах, вийшла з кабінету і, нічого не бачачи перед собою, блукала цілий день по місту. Що робити? В голові лунає: «Вагітна… вагітна…».З очей сльози… студенти… ні роботи… ні грошей… ні власного житла… самі ще на шиї у батьків…
Наступив вечір,прийшло рішення. Воно було болючим і страшним:прийшла до багатого, провела ніч з нелюбом, а потім сказала, що завагітніла від нього. «Так буе краще»- вважала вона.

Потім було весілля та не з тим, біла сукня та не для того.
Нічого не сказавши, не пояснивши зникла з життя коханого. Він її шукав, розпитував батьків, та мама, яка знала всю правду, лише опускала очі, повні сліз, і мовчала.
Він мучився, плакав, благав Бога повернути її, просив долю змінити все, мріяв обійняти її знову. Не знав, що в цей час кохана в страшних болях і мукав народжувала його сина, який буде називати татком іншого…
Минуло немало часу. Біль не минув, але став меншим. Час лікує…

У нього дружина і маленька донька. Його люблять, про нього турбуються. Та ніхто не може замінити йому коханих очей…

У неї чоловік та маленький син, з такими рідними очима. Її кохають, дарують ласку. Вона живе в достатку, та це не приносить їй щастя. Часто плаче, згадуючи кохані очі, руки, губи…

Їхні дороги розійшлись, їхні тіла йдуть окремо. Але душі, як раніше разом, тримаючись за руки, гуляють парком. Біля них весело сміючись, біжить їхній син,а в ній живе і розвивається їхня доня…От воно щастя!
2010р.