Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Сергій Гупало
Волинянин; багато років присвятив журналістській праці. Закінчив Літературний інститут імені О.М. Горького(поетичний семінар Володимира Кострова). Автор кількох книжок поезій та прози.


Інфо
* Народний рейтинг 5.226 / 5.57
* Рейтинг "Майстерень": 4.946 / 5.83
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.819
Переглядів сторінки автора: 44356
Дата реєстрації: 2012-08-22 21:09:06
У кого навчаюсь: Навчався у Володимира Кострова, Миколи Вінграновського, Геннадія Русакова, Бориса Чичибабіна, Йосипа Бродського, Бориса Пастернака……
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2017.04.26 13:36
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
На міжнародному літературному фестивалі «Русский Stil-2013»(Німеччина) отримав звання " Автор - стильное перо".
Фіналіст міжнародного літературного конкурсу-фестивалю «Славянские традиции 2014».
* * *
Невідомі автори, котрі ховаються під псевдонімами(нікнеймами) та аватарами, на моїх сторінках -- небажані гості.Якщо таких осіб неможливо ідентифікувати за допомогою Інтернету,то їхні коментарі видалятимуться.


ПРО МЕНЕ І МОЇ ВІРШІ
«Ваші тексти "світового рівня" таки тексти, але скільки у них не став акценти, не звучать вони, вчитуєшся, а КАРТИНИ немає. Не рухається, не живе. Одні цятки-плями. < ...> Депресії трохи, розгубленості у них, втрата любові, а світла мало.Опори не ті... мабуть.
І я не зараджу. Позбуватися вад та набувати позлітки для Ваших опор Вам таки без мене, Сергію. Надто Ви твердоміцний».

Світлана Майя Залізняк,
полтавська поетеса, пацифістка-імперіалістка.
Вона ж - Щегарцова Світлана Іванівна. Дівоче прізвище її - Шматко.


Найновіший твір
Степан Радіон*
Це скільки часу легітно стекло,
Який тамує учорашню силу!
У вічності прояснене чоло:
Ні, Радіонa не забуло Сильне.

Степанко вчасно йшов у світ. Село
Не бачилo таку юнацьку мужність.
Війні тоді завиграшки було:
Стелила шлях, дала надію, друзів.

Повернення щемкі настали дні.
Не та Олика… Радзивіллів замок…
Оунівці і днини вогняні,
Примружені повстанcькими вітрами.

Не довго по Волині втіха йшла.
Фашист ошкірився натужно, владно,
Жадав покори, щоб іржа-імла
Тлумила правдоньки святі свічада.

Тризуб, орел і зорі з-над Москви,
Надія й мука на олицькім тракті
Спиняли серед зимньої мокви,
Але Степан ішов, за вищим знаком.

Це допомога Божої руки.
Вона відкрила превелике серце
У краї, у повстанськім, де вовки
Пили-хлебтали кров козацьку з перцем.

Покинута домівка. Назавжди.
Степанове призначення -- пустелі.
У душу закрадались холоди:
Нова земля, тропічні паралелі…

В Австралії прамову боронить –
Не в Луцьку , Львові, там, де моветони
Значущості своєї розіпнули нить
І боряться, як і жили, -- умовно.

В Австралії кокó і кенгуру –
Не рідні мальви, сонце-покотьоло…
Постив Степан, щоб не писать «муру».
Не Брут Хома – але окреслив коло.

І не чужинський біснувався Вій,
Псував авто і сіяв анонімки --
Зродився українофобозмій
Уже не від москальки, не від німки…

І пан Степан розчулився в листах,
Мені писав: паскудне товариство…
А сам – думками, зором, ніби птах,
Ширяв іскристо, легко, чисто.

Я мав би старості додати сил,
Про Сильне щось утішне написати...
Але у нас були дурні часи,
Коли в еліті – бевзі пелехаті.

Хто не продався – України цвіт…
Але за неї – не ішли на страту.
І без війни синам летіти в світ?
З якого боку проклинання, зрада?

Тепер так само. В домі – околіт.
На чужині – і дурнів небагато,
І крила там розправлені в політ.
Німує Україна. Сум. Утрата.
Столітня недобачена загата.