Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Сергій Гупало
Волинянин; багато років присвятив журналістській праці. Закінчив Літературний інститут імені О.М. Горького(поетичний семінар Володимира Кострова). Автор кількох книжок поезій та прози.


  Рецензії поезії
  нема

  Рецензії на вірші
  нема

 Рецензія авторської аналітики
  нема







Рецензії

  1. Коментарі не горять - 2
    Вікторія Торон написала: “Пане Сергію! Я не знаю історії ваших стосунків із Світланою Майєю, це все було давно, і краще цього не піднімати. Я також не в усьому поділяю політичні погляди Майї. Все ж я була страшенно вражена тим, які випади ви дозволили собі проти неї як жінки. Це неприпустимо ні при яких умовах! Я колись заблокувала Сушка і ще когось, хто йому підспівував, за те саме, але й вони не дозволяли собі того, що дозволили собі ви. Я видалила вашу дискусію із Майєю, залишивши тільки наведену нею цитату про поезію, щоб мати змогу згодом перечитати її.»
    Дійсно, можна цього «не піднімати». Але не все було давно. Можна прочитати публікацію Залізняк-Шматко «Абракадабра, або Вдавана недоторканість», зроблену 19 грудня минулого року, й пересвідчитися. http://maysterni.com/publication.php?id=143176
    Після моєї репліки, яка складається з кількох речень( якщо точніше - це приблизно 400 знаків з пробілами, Залізняк-Шматко строчить коментарі і щось подібне на статтю, про мене пише 6 тис. знаків… Це що за срачка? Пише не на одному диханні(тяжка срачка!), а протягом дня…вносячи численні правки…Дійсно, зачепив я гімно, і воно засмерділо… Неодноразово протягом останніх років невизнана генійка пробувала повернутися у друзі. Писала, що за певних умов могла б зі мною дружити. На що я відповів: « Дружити зі Світланою Залізняк – це знайти собі проблему. Мудрі люди проблем не шукають».
    І ось побачивши,що вона продовжує переслідувати Миколу Соболя своїм «коментуванням», я зауважив: «Cвітлана Майя Залізняк(полтавська поетеса, пацифістка-імперіалістка.
    Вона ж - Щегарцова Світлана Іванівна. Дівоче прізвище її - Шматко)-- талановита, але як людина -- жахлива. Про це я писав ще у 2015 році. Брак інтелекту,такту, освіти призводить до того, що поетеса постає в іпостасі сварливої баби. Пане Миколо,
    чому Ви не заблокуєте С.Залізняк? Пора вже це зробити. Спокійніше буде на сайті.”
    І що у відповідь поетеса, до якої я не звертався? ЇЇ понесло!

    ВОНа пише :
    «І навіщо те, що не стосується тексту?
    Мова про рядок. Ви ж переводите у площину антисимпатій.

    Микола Соболь, Погорєлов прийшов на сайт із аматорськими віршами, захвалений деінде, писав про це.
    там на ура його вірші, а тут зауваження.
    Довго звикати ... важко... от і свариться зі мною. А сенс?

    З ким тут не сварився пан Гупало...Кому не нахвалявся...
    Гарикав на пародистів, зникав, приходив...
    Я теж лишала ПМ і верталася.
    Мої поезії хвалив і звертав увагу на свіжість...
    Я ж 9 років на ресурсі.
    Якраз я необережно захистила його, коли конфліктував із Галиною Михайлик... і накликала негації...
    Колись мене зупиняв, дружньо писав, щоб не гаяла часу на авторів сайту. Бо марнотне.
    Бо сам не переймався...
    Всі на ПМ воювали, гризлися... рагулізм тут давній.
    Ні дотримання правил, ні редакторів, що читають і редагують... Аматори лізуть на пальми... спрбуй зніми хоч листочок...
    Досвідченим поетам лишається пройти повз. Щоб не порушувати спокою.
    Чи запитувати дозволу прокоментувати там, де й так вказана потреба у критиці.
    Навіщо це нам?
    Тому на ПМ майже немає відомих і небайдужих до віршових спроб, продуктів.
    Слугую Поезії...недолуге сприймала - як образу її гідності.
    Шануймося.»

    А потім у своїй статті:
    .....
    «Підпрягається Гупало, у коментарі описує мої прізвища: дівоче, паспортне - наче це комусь цікаве чи має відношення до вірша Соболя про зиму. Що за особистий інтерес до непересічної поетки? Якийсь збочений пошанівок.
    Дивує його поміч нечемі Соболю-Погорєлову. Замість вказати на огріхи, прийшов про зиму побалакати та й усе, по-чоловічому. А що то за "віті хить"? Комізм ситуації граничний. На пародію напрошується та віть чи вітя.
    Сам Сергій, мій ровесник, не бачить недолугостей вірша. Зате молодява я..."баба".
    Ніхто "мудрий" не хоче проблем. Всі добрі. Хай автор тішить себе: слів наліпив. Сніговики-віршики стоять, тануть.
    Я - смілива, пильна, грамотна, названа особою з "браком інтелекту". Овва...
    Оце вже справді хамелеонність чи вдавана сліпота Сергія Гупала. Мій творчий інтелект гідний пошани, відчуваю її з боку подібних.
    Топить він себе у ріці бруду, фальші, адже якраз про автора вірша таке сказати доречно, а не про коментатора.
    Інтелект мій - у зібранні творів. Та хто б заморочувався те читати, досконале письмо троюдить очі.
    Когнітивний дисонанс затяжний. Таки час злетіти і не повертатися до арени сайту.
    Зійде на пси - без циганки ясно.»

    * * *
    Це що за хвороба вказувати, як іншим діяти? Що мені писати в коментарях – сам знаю, розберуся без усіляких сопливих вагковичок.Чи варто було зчиняти бурю через "віті хить"? Так, образ кострубатий, але ж можна вказати тактовно... Немає тут такої страшноти, як це подає Залізняк-Шматко! Не має мудрості поетка, а тому й тактовності не має. (Тому що зайнята самовозвеличуванням і своєрідним проштовхуванням "Птахокардії" до читачів: "Про мою поезію можна судити, лише маючи опаперений труд..." Чи й не що!А якщо читати електронний варіант віршів Залізняк-Шматко - то не можна судити?) Словом - не вміє учити. Але головніше інше: якщо Микола Соболь не хоче її коментування, для чого сунути писок у його писанину? Мені докоряє: «Замість вказати на огріхи, прийшов про зиму побалакати…» . Я подумав: « А чому це тебе так турбує!? Яке тобі до цього діло?» Але ж ні – поетка любить повчати, маніпулювати, нав’язувати свої думки… У цьому – її невичерпний потенціал… Он допліткувалася до того, що називає мене лауреатом конкурсу "Золотое перо Руси". Ніколи я лауреатом цього конкурсу не був... Але що тут поясниш тупоголовій! Дав їй Бог талант, та розуму не дав.



    Коментарі (5)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Петро Сорока про «Мою несподівану радість»
    Про Сергія Гупала знаю тільки те, що навчався у Літературному інституті ім. Горького в Москві, видав історичний роман про Радзивіллів у «Факті» Фінкельштейна(до читання руки не дійшли), мовчав довгих 15 років і ось тепер випустив у світ чималий том поезій «Моя несподівана радість». Збірка справляє неоднозначне враження: є в ній вірші добрі, середні й такі, що не варто було оприлюднювати. Чому я так кажу? Тому що справжньої поезії багато не буває. І сильні вірші не підсилюють слабкі, а навпаки: слабкі ослаблюють вдалі. Цей закон у поезії діє безвідмовно.
    Але С. Гупало цікавий мені, і я не ремствую, коли здійснюю селекцію його ґрунтовного фоліанта, оскільки цікаві відкриття – таки трапляються на тому шляху:

    Одначе ми в оточенні, бо холод,
    Зусібіч – алогічні завмирання…
    Позаду слів нечуваних півколо.
    Вони дзвенять; як іній – філігранні.

    Поет буває «непередбачувано хоробрий» і межово довірливий, сповідально-щирий і ризиковано відкритий. Він уміє побачити зелений дощ і білий слід пам`яті,
    туман, як попіл з сіллю, і те, як хрестяться громи. Він мучиться над вічними питаннями буття й неприховано іронізує над собою та іншими, намагається малювати краєвиди пером, як художник пензлем і освідчитися коханій такими словами, які до нього ще не говорив ніхто. Поет шукає, мучиться і вірить. Про свою книжку каже так: «Там не тільки життєва втіха, а й невідворотна печаль, яка бажає залишатися світлою".



    Коментарі (4)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --