Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Шон Маклех
Живу в м. Дублін (Ірландія). Колись - ще в молоді роки вивчав українську мову. Зараз деякі мої старі і нові твори виставляю на суд публіки...


Інфо
* Народний рейтинг 4.982 / 5.57
* Рейтинг "Майстерень": 4.821 / 5.53
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Переглядів сторінки автора: 53297
Дата реєстрації: 2012-09-22 01:05:05
Школа та стилі: модернізм, авангард, футуризм
У кого навчаюсь: Барди давньої Ірландії
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2019.07.05 01:29
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився в Дубліні (Ірландія) у 1915 році і майже все життя прожив у цьому давньому і казковому місті - Темній Гавані (крім кількох років поневірянь). Хоча мої батьки родом з міста Леттеркенні (графство Донегол). За своє життя я перепробував багато професій - був моряком, вантажником, кухарем, продавцем пива, вуличним музикантом, двірником, вчителем географії, фермером, водієм велосипеда, проповідником істини, шукачем скарбів, помічником археолога, пожежником, кондуктором, журналістом, газетлярем, крамарем. На старість років, назбиравши трохи грошенят, відпочиваю від трудів праведних. Займаюсь літературною творчістю. Англійською мовою - мовою цих зайдів сасенех, які досі поневолюють частину моєї країни, мені писати не випадає. Вирішив писати вірші українською мовою. Цієї мови мене навчив один українець, що потрапив до Ірландії ще у 1922 році з Канади - колишній вояк першої світової війни. Крім того моє зацікавлення українською мовою пояснюється ще й тим, що згідно давніх ірландських легенд предки ірландців примандрували на Остів Долі з Русі - з берегів Борисфену, зі старої і сивої Скіфії. Крім руської мови використовую для віршування нашу ірландську мову - гелтахт. Пишу у різних жанрах, але лімеріки майже ніколи не писав - мої корені все таки з Донеголу, а це Улад. Лімеріки випадає писати все таки жителям Мунстера. Хоча всі ірландці диваки і як писав Зігмунд Фройд: "Ірланці це єдиний народ, який не піддається психоаналізу", диваком себе ніколи не вважав. Я ним був.

Найновіший твір
Діти мовчать
У домі, що збудований з чорного каменю
Мовчать сіровбрані зажурені діти
І дивляться в простір очима-озерами
Синіми, як Лох-Корріб.
Може тому, що в Домі, який збудував лицар
Завжди було тихо – навіть під час падолисту,
Коли шурхотить вітер – там на дворі, серед ясенів.
Діти мовчать. Навіть тоді, коли запитання
Висне в густому повітрі вічно сумного дому,
Який громадили з чорного каменю
Вільні мулярі вдягнені в сіре лахміття
Шите з мішків, де колись зберігали зерно
З якого потім зробили віскі –
Гірке віскі скелястого графства Корк.
Вільні мулярі клану Фір Болг**
Зводили стіни мовчання
З каменів прадавніх жертовників,
З каменів, що були дверями між світами.
Діти мовчать
У Домі Зеленого Лицаря***,
Що загортався в шовковий плащ
Буднів трав’яної перини
Кожної понурої осені –
Мокрої наче блукаюча хмара.
Загортався в шовковий плащ Зеленого Острова
І мовчав, мовчав, мовчав – як мовчать нині діти
Передчуваючи пустку****.


Примітки:
* - цей вірш Єйтса суцільна метафора…
** - немає такого клану з назвою Фір Болг. І не було. Був народ, що зник як сон…
*** - з усього ірландського лицарства найбільше здивування в мене викликала династія Зелених Лицарів. Ватажків кланів я лицарством не називаю. Ватажки кланів – це ватажки кланів. Вона за межею «феодальної драбини».
**** - Ви питаєте: «Чому пустку?» А ви просто понюхайте, як пахне верес на берегах озера Лох-Корріб. І ви все зрозумієте…