Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Шон Маклех
Живу в м. Дублін (Ірландія). Колись - ще в молоді роки вивчав українську мову. Зараз деякі мої старі і нові твори виставляю на суд публіки...


Інфо
* Народний рейтинг 4.971 / 5.57
* Рейтинг "Майстерень": 4.810 / 5.53
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Переглядів сторінки автора: 28872
Дата реєстрації: 2012-09-22 01:05:05
Школа та стилі: модернізм, авангард, футуризм
У кого навчаюсь: Барди давньої Ірландії
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2017.05.09 21:39
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився в Дубліні (Ірландія) у 1915 році і майже все життя прожив у цьому давньому і казковому місті - Темній Гавані (крім кількох років поневірянь). Хоча мої батьки родом з міста Леттеркенні (графство Донегол). За своє життя я перепробував багато професій - був моряком, вантажником, кухарем, продавцем пива, вуличним музикантом, двірником, вчителем географії, фермером, водієм велосипеда, проповідником істини, шукачем скарбів, помічником археолога, пожежником, кондуктором, журналістом, газетлярем, крамарем. На старість років, назбиравши трохи грошенят, відпочиваю від трудів праведних. Займаюсь літературною творчістю. Англійською мовою - мовою цих зайдів сасенех, які досі поневолюють частину моєї країни, мені писати не випадає. Вирішив писати вірші українською мовою. Цієї мови мене навчив один українець, що потрапив до Ірландії ще у 1922 році з Канади - колишній вояк першої світової війни. Крім того моє зацікавлення українською мовою пояснюється ще й тим, що згідно давніх ірландських легенд предки ірландців примандрували на Остів Долі з Русі - з берегів Борисфену, зі старої і сивої Скіфії. Крім руської мови використовую для віршування нашу ірландську мову - гелтахт. Пишу у різних жанрах, але лімеріки майже ніколи не писав - мої корені все таки з Донеголу, а це Улад. Лімеріки випадає писати все таки жителям Мунстера. Хоча всі ірландці диваки і як писав Зігмунд Фройд: "Ірланці це єдиний народ, який не піддається психоаналізу", диваком себе ніколи не вважав. Я ним був.

Найновіший твір
Довершено: Мiсто Вечора
Сутінки дарують спалахи ліхтарів – діамантів жовтих
Місту
І світу*.
Сутінки – це такий діалог ні про що
(Чи може все таки про щось**)
(Чи може місто може говорити тільки монологи)
(Чи може одкровення буває тільки в темряві?)
Місто
І вечір.
Кожне місто має вокзал
Кожен вокзал має свою колію
На яку юрба кидає свого Верхарна***.
Кожне місто має свою площу біля самісінької ратуші
(Бургомістр),
А кожна площа має свою Жанну і своє полум’я,
Яке запалюють вдень – коли на потіху юрбі,
Коли просто - ім’я, коли просто – так вирішили,
Але сутінки прийдуть і прошепочуть:
«Кожне місто – Руан.
Хай навіть йому придумали іншу назву,
Все одно – це Руан. Місто залізних автомобілів,
Місто коробок-трамваїв і вусатих тролейбусів – Руан».
Добре, що існує вечір – тоді кольори зникають –
Кольори сірості, але запалюються діаманти,
Ліхтарники знаходять сенс невчасний (час, час)
Свого життя на бруківці****. Сутінки.
Без них двері лишись би зачиненими,
А місто таким же непривабливим,
Як мадемуазель, що ніколи не виходить на шпацер,
Бо знає, що в Руані завжди знайдеться вогнище
Хоча б для одного єретика,
Або хоча б для однієї відьми.
А колій – не полічити*****.
І тих, що ведуть у місто вечора,
І тих що не ведуть нікуди
Навіть у паранірвану…

Примітки:
* - Urbi et Orbi. І ніяк інакше.
** - про щось. Але про що – не скажу. Здогадайтесь самі.
*** - коли про це довідався Маяковський, він сказав: «Небо прогнівалось на Верхарна. Він потрапив під трамвай. Хто ж тепер буде писати вірші?! Невже Бугаєв?!»
**** - життя не має сенсу. А на бруківці тим паче…
***** - я полічив.
Ще примітка: У XIV столітті і в XV також в місті Руані не було тролейбусів. Але вони існували там метафізично – незримі. Проект першого тролейбуса створив саме в Руані барон Жан Клод де Клер у 1329 році.