Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ірина Вихрущ (1993)
Поетки,
Ми злі та лайливі,
Наші слова жалять
Люто,
Нагадує кропиву
Язик.

Ми – поетки,
Інтелігентні,
Замилені в часі,
Брюнетки,білявки,
Руденькі,
Поетки !






Інша поезія

  1. *****
    Час потрібно пропускати як
    Повітря крізь легені. Дихати
    Спогадами не травмувати
    Себе роками. Є вірші котрі
    Повторюють а все одно не
    Запам’ятаєш. А є що зростаються
    В серці. Колють сухими гілками
    Дряпають до крові. Не дають
    Цвіту. Просто сохнуть зліва.
    Забирають уміння радіти.

    30.10. 2016



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

  2. ***
    Народитися у Східній Європі
    Означає завжди жити в смутку.
    Це утворювати натовп, забігаючи
    У метро вранці, але у своєму вакуумі
    бути окремо. Це дихати в телефонну трубку,
    Набираючи номер, завчений на пам'ять,
    мовчати. Це рахувати листя, котре ще
    У жовтні залишає дерева голими. В умі
    Пам'ятати числа і дати, не обриваючи
    Календаря. Це дивитися на сірі тумани,
    Котрі ковдрами вкривають брудні блоки
    Твого спального району. Це курити і плакати,
    І займатись коханням, і вчиняти насильство
    Це пити. Врешті слухати гудки залізниці
    Та перевіряти поштову скриньку без надії
    Угледіти там твого листа. Це безумство
    проживати день заново знов і знов.

    Жити у Східній Європі означає
    Мати сміливість та міцні плечі,
    Аби носити цю вічну печаль з собою,
    Нікуди не виїжджати та не стомлюватись
    Любити.
    Усю цю сірість-тугу-голі дерева. Тебе.

    26.11.2016



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

  3. ***
    Жовта стіна чужого будинку
    Навпроти наших вікон.
    Нерухомо лежимо на краєчку,
    Ти гладиш руку, вимальовуючи коло,
    Я дихаю і така тиша, ніколи б
    Не знати, що буде далі. Кімната
    на чотири кути в кам’яниці
    не стане нашим домом.

    Жовта стіна вбиває сонце,
    За нею – ні неба, ні - далеких
    Венецій-Флоренцій, ми – у фортеці.
    Давай почекаємо вечора. У жовтій стіні –
    Теж є живі і для них наші стіни – така ж
    Безвихідь. Увімкнемо світло для них,
    а вони для нас, бо навіть мури, милий,
    навіть жовто-брунатні стіни
    Повинні дарувати надії.



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

  4. Ми всі зачинались у поїздах
    Ми всі зачинались у поїздах.
    Спочатку вистоювали у небесних чергах -
    Купували маму. Верхня бокова біля туалету
    Була гуляща, та все ж комусь перепадала.
    На ній головним було вижити. І народитись
    У термін, зазначений у білеті.

    Із потягів залізних бездушних тіл
    Ми виходили на світ: малі, крикливі
    І плакали від різкої свіжості в легенях,
    Від кольоровості світу, від бряжчання у вухах.

    Ми любили народжуватись із поїздів влітку.
    Тоді, виштовхуючись назовні із залізної утроби,
    Ми загортались у махровий рушник неба.
    І було тепло.



    Коментарі (10)
    Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

  1. серпень
    Торкаєшся зіницями неба,
    Воно спіле. Як яблука,
    Наповнені соком,
    Звисають із нього
    Вечірні зорі.
    Вогко й розлого
    Стелиться дим від багаття.
    Так іноді стелишся ти
    Біля ніг. Чужих
    Не потребують слів
    Вуха. Вони взагалі не
    Потребують слів. Нічиїх.
    Навколо лиш присутність
    Літа. На узгір’ях дивні
    Відблиски спекотних днів.

    «Ми всі живемо, всі ми помремо»,-
    Шепоче зім’яте жарким віддихом
    листя. Воно ж бо знає це
    Найкраще від усіх,
    Бо при осені зімліє та
    Загине. Спалене тихцем
    Двірниками в місті.



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --