•  Дощ

Загострену втому травневого грому
Виплакував дощ на гарячі долоні.

•  Коні на лузі

Коні на лузі, в запеклім двобої з вітром.
Їм не втекти з одвічного поля бою.

•  Як пахне, помираючи, трава

Як пахне, помираючи, трава.
Їй не судилось дотягтись до тину.

•  Ото і все, за брамою зі скла

Ото і все, за брамою зі скла
Війне дощем в обвітрене обличчя.

•  Ця кава смачніша за тисячі випитих кав

Ця кава смачніша за тисячі випитих кав.
Чи вам зрозуміти, як важко себе побороти.

•  Вершник чекає

Метаболічний світ, метаболічні сни.
Метафори в словах, метаморфози в римах.

•  Перерва

У мене - перерва, сувора, північна зима...
Нагострений спис, наче компас, поверне додому.

•  Щасливі

Ми не щасливі, ми дуже-дуже щасливі!
Навіть, коли від розпачу зникне голос.

•  Ти перегорнеш

Ти перегорнеш цей аркуш медичної картки,
Може знайдеш там діагноз «закохана в тебе».

•  Ранкова кава.

Ранкова кава… Зачаїлось сонце.
Чим день новий моє життя позначить?

•  Твоє ніжне: «Привіт!"

Твоє ніжне: «Привіт!» - ексгумація спогадів.
Божий слід на щоці – душі ексгумація.

•  Мій невгамовний щем

Мій невгамовний щем
Стриноженим дощем

•  Стрибнути з вікна

Стрибнути з вікна, пошкодивши пластик білий.
Де два голуби зайшлись у весільнім танці.

•  Відмити з душі, як з асфальту, буденності пил

Відмити з душі, як з асфальту, буденності пил.
Просити дощу, в ритуальному танці зайшовшись.

•  Не соромся мене торкнутись...

Не соромся мене торкнутись,
Як торкається тепле сонце.

•  Колись отак не стане і мене…

Колись отак не стане і мене…
Мине весна, зійде з орбіти літо.

•  Серпень.

На кулачки зелених яблук стиглих
Зіпнеться ранок серпнем прохолодним.

•  Сонце зійде.

Сонце зійде, розхристане і босе,
Немов з хреста розпеченого зняте.

•  Вісім котів на удачу...

Вісім котів на удачу, бувай, моє сонце!
Вийшла на старт нова електричка зелена.

•  Початок вересня.

Початок вересня годує ніч з руки.
Іду не пізно, але вже темніє.

•  Усім нам вертатись...

Усім нам вертатись колись у вогкий чорнозем,
Де, наче прошарок земний, - позолочені труни.

•  Я не приїду.

Я не приїду. Кольори зелені
Земля у шафу до весни сховає.

•  Місто продовжує жити.

Усі хмари вже пронумеровані.
Воронню у довічну аренду

•  Вечоріє...

Вечоріє уже.
Листопадовий мед

•  Перепустка в небо.

Перепустку в небо діставши по блату,
Драбинку без сходів вимірюють кроки.

•  Моя душа.

Яка вона, моя душа, на дотик?
Ти порпався у ній, то мусиш знати.

•  Коли прийде наш час .

Коли прийде наш час обирати між цим або тим,
Переважить бажання побачити Бога воскреслого.

•  Милий мій янгол.

Милий мій янгол, я знову - твоя протеже.
Змита з небес цим січневим дощем непотрібним.

•  Місяць.

Місяць щербатенький наполовину,
Ніби розбите бра.

•  Сувора зима.

Cувора зима, сувора.
Швидка їде надто повільно.

•  Не смій ходити по зірках босоніж!

Не смій ходити по зірках босоніж!
Бо «Пантенолом» не залижеш рани.

•  Я тебе вип’ю, можна?

Я тебе вип’ю, можна?
Змучила дика спрага.

•  З’єднаймо списи...

З’єднаймо списи, і допоки вогонь не згаса,
Сухими губами промов: «Я люблю!» відчайдушно.

•  Твої відчуття

Твої відчуття диктуються місяця фазою,
І карти ніяк не лягають потрібної масті.

•  Я до бою готова.

Знову ввічливий смуток приходить, здається, нізвідки,
Наступає на горло і каже ласкаво: «Не сердься».

•  Ти така ж, як і всі.

Ти така ж, як і всі, тільки соняхи інші ростуть,
Тільки спраглим думкам притаманна міська хаотичність.

•  Ще одна весна.

У цих хмарах весна відплива,
Її смак, як подвійний віскі.

•  Весна

Отак упасти б мені горілиць,
Уп’ясти погляд у люмінісенцію.

•  Лишитися крилатою...

Будь ласка, заховайте сірники,
Бо вибухну, не знайдете і атома.

•  Пройдеш ти...

Молодик. І рими винно бродять.
Так, гляди, і вродиться шалене.

•  Ти пиши...

Ти пиши, і колись воно вийде,
Може боком, а може збіркою.

•  Ти приходиш додому, розплітаєш обрізану косу...

Ти приходиш додому, розчиняєш вікно, розплітаєш обрізану косу.
Ти шепочеш слова, та вони не проходять крізь браму.