зовсім не соромно
і не страшно
коли усі на тебе дивляться
але обов"язково усі
обов"язково навіть ті
хто майже втрачає самовладання
хто забув почистити зуби
для кого
остання схованка
останній дім
то власні долоні
прикладені до очей
хто ніяк не заспокоїться
ніяк не замовкне
або плаче лише
через дрібниці
або все хоче кудись піти
ні
дивіться усі
і ті хто надто молодий
у натовпі кольорових плям
і ті хто забиває
чорні знаки оклику
у труну власної глухоти
дивіться усі
як здіймає вітер пилюку
над перехрестям
де я колись стояв.

від застиглих посмішок химер
на початку червоних жнив
твій хитрий Бог якось помер
щоби ти замість нього жив

ну що вже скиглити,живи
вигадуй одкровення та пророцтва
ховай щонайчистіші кольори
від всюдисущої цензури жлобства

ліпи.що хочеш,та лише з гівна
люби як можеш,та лише за гроші
нема зерна,зате росте стіна
крізь початкові задуми хороші...

2013 р.

До зношеного дрантя
суші,горбів і городів
пришита
зеленими нитками очеретів
синя латка плеса
і десь там
майже непомітний
з висоти пташиного польоту
я стежу за поплавцем
що тихенько пливе вбік
і ще -дикі качки
сонце зачепилось за кінчик
вудилища
дикі качки
шепіт дітей
що розглядають захоплено
мальків на мілині
і знов думаю
скільки разів
цього всього ще не буде?

02,11,2011 р.

Ось місто яке
ніколи не спить
рахуючи своїх людей
як монети
а зараз у просторі ночі летить
вчепившись у хвіст
мандрівної комети

Ось сходи його
і його вівтарі
і вулиць канали
загублені в часі
і сніг там здіймає
крутий буревій
і сипле у очі
якомусь невдасі...

2001 р.

У чаші плафонів
з яких завбачливо викручені
перегорілі лампочки
налито чимало
напівпрозорої спраги безсоння

Хвилини з жовтими крильцями
сідають одна за одною
на твої руки,губи,очі
і всі шістдесят жал
секундних стрілок
пронизують твою шкіру

А у темряві
сусідніх провулків
по жіночому волохатій
охлялі пияки
вперто повторюють свої претензії
анемічним ліхтарям

2,12,2011 р.

Прокидаєшся після вчорашнього пива
такий заспаний
поволі
ледве відкрив одне око
відкрив друге око
відкрив третє
четверте
п"яте...

добре,що вчасно зупинився
а то б вже складався
з одних очей...

21,01,2012р.

Яке життя,таке й васабі
зелене,прикре і гірке
гнучкому успіх
смерть незграбі
на дно важке,а не легке

Неначе рис в щербату миску
хтось ссипле дні мої
і вже
підведено останню риску
ні змісту більше
ані зиску...

Я не збираюсь боронитись
моє Ніщо таке близьке
вже так давно хотілось впитись
цим теплим ніби ніч саке

Висока як зимові хвилі
накриє нас
вчорашня смерть
ні честі більше
ані цілі...

Вже панцир мій пробитий збоку
удар фатальним був
хоча
допишу я
останнє хоку
останнім помахом меча

09,04,2008 р.

Тонкий шар першого снігу
такого пізнього
такого білого
як королівський траур

найкоротші дні

Місяць тримає сніг на полях
у довгих,блідих пальцях
як дзеркало тримає
у довгих,блідих пальцях
не звиклих до важкої роботи

Сьогодні кульмінація
коли каналізаційні люки
полетять однокрилими метеликами
до темно-синьої квітки ночі
що розкрила над ними
свої пелюстки
без запаху
найбільшої квітки
під чиєю вагою
вигнулось стебло часу

2011р

1
Міста порослі мармуром і мохом
милосердна зима
жодної вертикалі
зеленої міді
вісь координат
складається як шезлонг
і лише точки
точки,точки
тригонометрія незначних вчинків
високих підборів
фальшивого хутра
що гріється на їхніх тілах

2
Іграшкові крематорії
під подушками
"Увага!Всередині сюрприз!"

3
Навіть мовчазні коти
гидують їсти сліпих голубів
холодні вулиці сичать шинами
шарудять лусочками кроків
сповзаються у кубла
під корінням базарів
та супермаркетів
а десь є міста
порослі мармуром і мохом

26,12,2011 р.

Грудень у старому дранті
йде закинутими коліями
гасить
останні жовті семафори
перехожі
на межі промзони
напихають наплічники
свіжим урожаєм туману

шляхетні чеські тролейбуси
знову і знову
зриваються з наших дротів
але ті що сидять всередині
занадто замордовані
щоб скористатись
можливо останнім шансом

молоді жінки
їх хворі діти
їх не здорові ляльки
жовті листки клена
дві розгодовані секретарки
навпроти
мріють про сніг

Я пройду повз вас
по околицях днів
по задвірках снів
по узбіччі дощу
я пойду саме там
де пройти не смів
і за це я вас
не прощу

Я пойду ніби
ніч
по обличчях жінок
ніби ніж
через шкіру та кров
буде надто важкою
моя хода
буде надто легким
мій крок

Я пройду
через квітень
крізь цвіт і страх
падолистом світів
на холодних вітрах
я залишусь
як пара брудних слідів
на ваших
сліпих очах

Моя шкіра
ковтає
ваш скислий піт
як ковтає тепло
наша люта зима
моя шкіра холодна
неначе лід
під яким лиш
задуха й пітьма

13,04,2008

ти впізнаєш цей день
за відбитками
його важких лап

по клаптях
сірої шерсті
залишеної ним
на сухих галузках
вітру

день цей
має зламане ікло
верхнє ліве
коли він встиг?
але здається це
не заважає звірові

він зовсім не радий
твоїй присутності
на його території
різними голосами
попереджає,реве грізно

і тільки дочекавшись темряви
він вискочить з засідки
ти не встигнеш навіть
зреагувати
лиш відчуєш на серці
дотик його холодного,мокрого носа

2011

Рік біля року,як кістки,що погано зрослись
перші почують грядучу негоду
губи німують
скляні діаманти очиць
десь поза містом в холодну ще падають воду

Лиш хтивий туман йде слідами твоєї ходи
за пазуху вкине свіженьких дівчаток й старих птахів
так близько минуле з передчуттям біди
і самогубці угору злітають з мостів

Ти сам тут -це значить -вас щонайменше три
в розпусті розпук сплетені в тіло єдине
і замість маршруток на зупинках стоять вітри
та посудом б"ються об череп крихкі судини

2011р.

Листопад із осіннім передозом
вполює нас немов яких екзотів
чому,коли тут сіють правду й розум
збирають брехунів та ідіотів?

Мов двері на бійню,порепані губи старих
покривлені чимось занадто подібним до усміху
ти пильно поглянеш й побачиш себе серед них
і мало зрадієш такому ось успіху

Можливо вся справа у цьому невдячному грунті
котрий не пускає у себе твоє коріння
чи в місті,котре остаточно замерзне у грудні
укотре розширивши межі свого терпіння?

Знову
ранкові кроки
тупими ножицями
стрижуть земну кулю
звільняючи її від усього
що встигло вирости за ніч

Нестримно
свіжим мозолем
набрякає свідомість
і ось ми вже накульгуємо
і ще до полудня
знову стаємо на чотири ноги
але сфінкси далі вимагають
відповіді на свою загадку

у вечорі мов в шальці терезів
покладене вечірнє,мідне сонце
я містом йшов і містом тверезів
і чувся разом в"язнем й охоронцем

останнє листя,як тупі ножі
зішкрябують останню позолоту
а тиша тут -це грати у іржі
де пробуєш на зуб нову скорботу

у стіни замуровуєш скарби
у тиглях срібло творимо із диму
і тіні скрізь глибокі,як карби
і вічність стигне,переплавлена в хвилину

Тут вціліли
лиш Осінь і Ти
Місяць жовтий,як око лева
Пофарбовані в синє хрести
Пофарбовані в чорне дерева

Лісосмуги,поля,хати
Смуги суму,холодні тумани
Хто залишиться?
Осінь?
Чи ти?
час слизький
Наче лід під ногами

2010 р.

Це ж неповторно,як відбиток пальця
і це ж банально,як останній подих
незрозуміле,наче рик неандертальця
це те,що завжди викликає подив

А смерть нам наніч знов розкаже казку
а час на шиї стягує аркан
і визнаючи чергову поразку
я випиваю черговий стакан

А ти живеш тут щонайменше двічі
у ранах носиш разом
гній і гнів
і не знаходячись в сумному протиріччі
ти зрадиш долю
й не пробачиш їй

Зі слова надерли лика
не зичачи комусь зла
країна не надто велика
це просто душа мала

і що там риплять словоблуди
не чути через блатняк
чіпляє собі на груди
новий кандидат в іуди
мов орден -тридцятий срібняк

час сунеться схилом до чорного яру
кров жалю не має
бо кров глуха
країна на мапі ця схожа на хмару
що бурю несе
наче кару рука