Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Беккі Шарп (1994)




Огляди

  1. .
    Століття пролітають, як комети
    І вже не вчора – це було колись..
    Ще, мабут,ь бродять де-не-де джульєтти,
    А пенелопи, все ж, перевелись.

    Нас тягне вже всередину – не зовні.
    І кожна думка – на тобі! – овва.
    Ми еврику вигукуєм сьогодні,
    Аби тріщала завтра голова.

    Вчимо себе – навколо все відомо.
    Родзинок назбирається букет,
    Щоб виправдати кожне підсвідомо
    Чи то падіння, чи, що рідше, злет.



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. *
    Коли б тебе дочекатись – і зовсім нічого не треба.
    Я вже для нас визираю дешеві квитки в Австралію.
    Відкриєм маленьку ферму із соняхами до неба.
    Хоч ні, ці трикляті квіти мені Україну нагадують.

    Коли б тебе дочекатись. Ти був би мені, як тато.
    Як воїн, політик, ніцше. О, ти б не боявся ворога.
    Ти знаєш, ці дикі люди, їх справді тут забагато.
    Вони у моїх каструлях, ліжках і у моїх головах.

    Вони так кишать, як змії, тиняються, "пілігрими".
    Це кодло пройшло століття і, каже, що еволюцію
    Ми станем з мечами нашими, відірваними від рими.
    Хай спокою субтропічного ці циніки нам не рушають!

    Ми станем на захист тиші, відвертості і довіри.
    На захист малят. Ще чесних на цій непорочній стадії.
    Ми створимо нову расу, по-справжньому білошкіру.
    Якщо не за океаном – то лиш не у цьому стаді.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. **
    Ця жінка постійно ковтає книжки, не йметься.
    Трохи закохана, в Зевса, трохи в Перікла.
    Вона загалом непогана, коли сміється:
    Верхні зубки збоку нагадують ікла.

    Тихий черв'як, що точить папір очима
    І олівець гризе, і не їсть сніданку.
    На павутинні з оголеними плечима.
    Має когось – коханця чи то коханку.

    В неї рими у черепі, очі хворі,
    Червоні – від сліз, книжок, і холодних гаджетів.
    Ніколи не співала в церковному хорі,
    Не пила таблетки, не їла картоплю смажену,

    Не била посуди, не жила з котом-собакою,
    Була трохи вітряною-невпевненою-ніякою…
    Коли бидло-бари від тріскоту зачинялися,
    Вона червоніла й невпевнено віддавалася...

    А потім знову ставала антична статуя,
    Казала – не хочу їсти і спати, не стадо я,
    Знов починала писати нудним гекзаметром
    І в туалеті кричала захрипле «занято».



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --