Щедрик-ведрик, щедренята,
Поверніть додому тата
З перемогою і миром –
Щедрик-ведрик, прошу щиро.
Поверніть матусі пісню
У годину ранню й пізню.
Як татусь пішов в АТО,
Не радіє з нас ніхто.
Дайте чоботи бабусі,
Бо застудиться, боюся.
Їй давно б купила ненька,
Та платня така маленька.

Щедрик-ведрик, щедренята,
Наречена є у брата,
Мила й лагідна напрочуд,
Та батьки її не хочуть
Без великих статків зятя...
Дайте людям тим завзяття
І любові у серця,
Щоб побралась пара ця.

А у нашої сусідки
Не народжуються дітки.
Як вона їх в Бога просить!
Щедренята, може, досить?
Дуже вас благаю нині:
Дайте тітоньці Марині
Сподівань, та не даремних -
Діточок здорових чемних.

А до іншого сусіда
В гості син чомусь не їде.
Дід Максим - такий самотній!
Щедренята! Хоч сьогодні
Надоумте того сина:
Хай він діє як людина.
В нього ж теж зростають діти,
Як добру їх буде вчити,
Коли сам забув дорогу
До татусика старого?

А учительці моїй
Подаруйте снів сувій,
Бо недавно поділилась,
Що зі снами посварилась.
Як мені її шкода!
І привітна, й молода.
В нас вона вкладає душу,
То й за неї дбати мушу.

Нам же, діточкам, на втіху
Принесіть хоч трохи снігу,
Без морозу, бо у нас
Дорогі і світло, й газ.
Треба ж людям, щедренята,
Якось перезимувати.

А які були б ми раді,
Щоб усім, хто є при владі,
Ви дали таку зарплату,
Як у мами чи у брата.
Може, вийшло б з того диво –
Зажили б усі щасливо,
Щоб, позбувшись лиха- зла,
Україна розцвіла.

Щедрик-ведрик, щедренята,
Може, я прошу багато?
То хоча б ... додому тата…

Ой, які ж вони веселі –
Кольорові акварелі.
З ними пензлик подружив
І накоїв стільки див!
Ось – пухнастий синій котик,
Ось – рожевий кашалотик.
Намалюю ще й ворону,
Та не чорну, а червону.
Не журіться, фарби темні,
Ваші справи – не даремні.
Ось почну нову сторінку,
Намалюю там хмаринку,
Сірий чубчик, сірі слізки,
Чорні цяточки в берізки,
Чорну стежку до лісочка
І коричневі грибочки,
Вмиту дощиком діброву
І… веселку кольорову

Тулюся лагідно до мами,
У кухню з ліжечка прибіг.
У хаті пахне пирогами,
А за віконцем сипле сніг.

Могла поспати б ще матуся,
Хоч у суботу відпочить,
Але вона давно вже в русі,
І щось рум’яниться в печі.

Яка ж вона у нас дбайлива!
В сім’ї дарує всім любов.
Пиріг із печі – справжнє диво,
Аби вже швидше прохолов.

Сестричку кличу, брата й тата.
А сніг кружляє за вікном.
Яка ж родина в нас багата
Добром і щастям – не майном.

Я зліпив м’яча зі снігу
У футбол пограти.
Друзів хутко всіх оббігав,
Ще й покликав брата.

Ось команди вже у зборі,
Поле і ворота.
Розім’ятися надворі
Кожен з нас не проти.

По м’ячеві я ударив
Скільки сил, з розбігу.
Піднялася біла хмара –
Феєрверк зі снігу.

– Друзі! – братик мій промовив, –
Ковзанка залита!
Стільки є розваг зимових!
А футбол – для літа.

Нащо марно час втрачати?
Вже стемніє скоро.
Кожен збігав по санчата –
І гайда на гору!

Вдягну новий кашкетик
І чоботи старі –
На вулицю матуся відпускає…
А що це за бешкетник
З’явився у дворі,
Що листя під поріг нам насипає?

Гуляти я зібрався,
Погода саме та…
Невже я маю справу з ворогами?
Я ж тільки нині вранці
Подвір’я замітав,
Щоб листя не лежало під ногами.

Вертаюся до хати,
Мітлу до рук беру,
Бо хочу у дворі гуляти чистім.
А вітер пелехатий
Гуляє по двору
І знову засипає жовтим листям.

Кульок, блискіток чимало,
Подивитись любо-мило…
Ми ялинку не рубали,
Ми самі її зробили.

Із картону довгий конус
Вправно склеїла сестричка.
Може, й складно це для когось,
А для неї – легко й звично.

Потім «дощику» густого
Ми на конус намотали.
Дуже тішилися з того,
Бо затія дуже вдала.

Мама нам дала намисто,
А татусь дістав гірлянду…
Чи у когось є у місті
Ще така ж ялинка гарна?

Не біда, що невеличка –
Ми у неї душу вклали.
Заясніли наші личка,
Мов куточок раю – зала.

Двох маленьких янголяток
Я на ниточці повісив…
Ми створили в домі свято
Й зберегли красуню лісу.

Попросила ручка-мати,
Щоб сини зайшли до хати.
А вони, всі п'ятеро,
Слухалися матері.

А зайшли до рукавиці -
Та й давай за місце биться,
Кожен лізе без упину
В не свою малу хатину.

Завела терпляча мати
Кожного в його кімнату,
Щоб не мерзли діточки,
Бо тепер не літечко.

***
Годину заворожено дивлюся –
Ця справа, певно, зовсім не проста:
І як воно виходить у матусі –
З клубочка рукавичка вироста?

Немов з якої казки диво-птиці,
Приручені матусею колись,
З петельками нанизаними спиці
Летять по колу – тільки подивись.

Не можу відвести й на хвильку очі,
Чи магія така іще де є?
Поволі тане, наче сніг, клубочок
І вовну рукавичкам віддає.

У ліжечку калачиком
Згорнувся і чекаю.
Чого ж це Миколайчика
І досі ще немає?

Вже й мама не клопочеться,
Пішла в свою кімнату.
Мені ж ніяк не хочеться
Цікавинку проспати.

Лежу і прислухаюся,
Втомився позіхати.
Аж двері відчиняються,
Заходить хтось до хати.

Тихесенько чалапає,
Бурмоче щось під носа,
Кімната за кімнатою
Гостинці, певно, носить.

Лежу, боюся дихати,
Щоб диво не злякати.
Та кроками хтось тихими
Минув мою кімнату.

Хотілося заплакати,
А голосу немає.
То ти з такою платою
До мене, Миколаю?

Я чемним був і ввічливим,
Допомагав матусі,
Ми віршик з нею вивчили,
Нічим не скривдив друзів.

Аж чую: “Соньку-зайчику,
Вже час тобі вставати.
Дивись: від Миколайчика
Дарунків як багато!”

На велосипеді мчить він стрімко,
Вдвох із вітерцем навперегін.
Хлопчик-непосидько Серафимко,
Він у мами з татом ще один.

Всю абетку вже напам’ять знає,
Хоч минув йому лиш третій рік.
З казочкою краще засинає,
З перших днів життя до неї звик.

Має Серафимко вишиванку,
То матусі ручки золоті
Вишили, щоб знав синочок змалку,
Ким він є у світі і в житті.

Мрій у Серафимка є багато:
Рахувать навчитися до ста,
І сестричку хоче він, і брата,
І щоб в Україні мир настав.

В неї кучеряві білі кіски,
Носик у веснянках – догори.
Ясочка усміхнена Аліска,
Найгарніша дівчинка в дворі.

Вийде з дому – й вулиця сміється,
Защебече – слухають пташки.
Дівчинці Алісочці вдається
Те, що іншим бачиться тяжким:

І стареньких в юність повертає,
І сумним дарує щирий сміх.
Ось таке дівчатко підростає,
Гріє, наче сонечко, усіх.

Нічка заховала зорі-світлячки
За ажурну хмаркову завісу.
Казочка мандрує з неба навпрошки
Місячною стежкою до лісу.

Казку не зупинять вигуки сови,
Не страшна їй темрява ніяка.
Там її чекає дядько-лісовик,
Кізонька й Кирило Кожум’яка,

Світла диво-птиця, слон і вісім гав,
Зайчик і веселі ведмежата.
Всі вони готові – знову час настав
В гості до маляток поспішати.

Вже не чути сміху й галасу ніде,
Нічка чеше коси темно-русі.
Казочка цікава в сни твої іде
І веде своїх невтомних друзів.

У дитячому садочку
Затишне подвір'ячко,
Там гуляють в холодочку
Дітки з групи "Зірочка".

Їм щодня читає казку
Юлія Євгенівна.
Вже про "дякую" й "будь-ласка"
Знають юні генії.

Вчить читати, малювати
Ната Олександрівна,
Зацікавлені малята
По дитинству мандрами.

Висипається пісочком
Перших рочків мірочка,
І ростуть, немов грибочки
Дітки з групи "Зірочка".

Не знаючи спочинку,
Із кубиків хатинку
Будую вже півдня.
Аби була простора,
Кладу ушир і вгору –
Помістить і коня.

Старався я немарно,
Хатинка вийшла гарна –
Хоч сам у ній живи.
Усім достатньо місця:
І зайчикові, й лисці...
Кімнатка для сови.

Для котика малого –
М'якеньке на підлогу,
Щоб теж у хатці спав.
А мешканець вусатий
Пустився галасати,
І дах у хатки впав.

Я плакати не буду,
Полагоджу споруду,
Накрию від дощу.
Звірята ляжуть спатки,
А котика до хатки
Я більше не пущу.

Яка ж ти в мене виросла красуня!
Хай Бог тебе завжди охороня!
Доросла доня - мамине відлуння,
З долонь у світ відпущене зерня.

В твоїй дитині - доні-фантазерці
Того зернятка бачу вже плоди...
Ти - скибочка відрізана, та в серці
Частинка невід'ємна назавжди.

01.05.2014

Бабусю дорогенька,
Ти сіла мити ніжки?
Намучились, бідненькі,
Бо пройдені доріжки

Їх дуже натомили,
Он бач, які мозóлі!
Та я, бабуню мила,
Прикрáшу твою долю.

Я завжди буду радо
Робити, що зумію,
А зараз поруч сяду
І ніженьки помию.

Похвалю я залюбки
Нашого синочка:
Працьовитий он який
У свої два рочки.

І підлогу б він помив,
І зварив би їсти,
Цілий день би щось робив,
Не просіть присісти.

Щира дяка небесам
За таку підмогу.
Цілий день “Я сам! Я сам!”-
Чуємо від нього.

Як тут мамі не радіти:
Не дитина – свято!
От якби ще й старші діти
Брались так завзято.

Тільки сумніви на те
У сестри і брата:
Чи малюк, як підросте,
Схоче працювати?

В мені п’ятсот моторчиків живе,
По черзі випускаю їх на волю.
Чомусь, аби пізнати щось нове,
Уникнути буває складно болю.

Учора вперше праску увімкнув,
Хотів собі штанці попрасувати,
Та тут, і навіть оком не моргнув,-
Процес моїх пізнань порушив тато.

Сьогодні я раненько з ліжка встав,
Щоб не минути жодної пригоди.
Новому так назустріч поспішав,
Що рахував борідкою всі сходи.

Пригод багато мій готує вік,
І деякі подряпини лишають,
Та я, хоч і маленький, - чоловік!!!
А чоловіка шрами прикрашають.

Майбутня мама хоче доброти,
Любові і … духмяних стиглих вишень.
Від клопотів буденних відійти,
Нехай вони на час її залишать

Так хочеться їй, більше, ніж колись,
Щоб дарували ласку і турботу.
Тривоги і любов переплелись,
Нове життя – тепер її робота.

Замріяно із ніжністю в очах
Несе свою маленьку таємницю,
І відступають прикрощі та страх
Від світла, що в душі її іскриться.

Так обережно, як тонкий кришталь,
Несе те щастя, що у ній зростає,
І відступають лихо та печаль,
Де по землі нога її ступає.

Вразлива, як ніколи й не була,
На ніжні почуття ще більш багата,
Від ближніх прагне ласки і тепла,
Щоб крихітці в майбутньому віддати.

травень 2010 р.

Наша донечка Настуся
Братика навчає:
- А скажи-но, як я звуся?
- Настінька, - хлопча їй.

- А яке ім'я у тата?-
Мов урок у школі.
- А бабусь твоїх як звати?
- Марта й бабця Оля.

- А тебе як звуть, маленький?
- Чемний Теодорчик.
- А яке ім'я у неньки?
- ???
- Мама Ва-а-..
                        -...рить борщик!

Ні, не подряпав мене кіт,
Та клопоту й без того досить.
Я пізнавав великий світ,
А постраждав маленький носик.

Додолу злазив, як умів,
Об ліжко носом зачепився.
Свою помилку зрозумів
І майже зовсім не забився.

О, стільки різних таємниць
Життя за спиною ховає.
Ні, не подряпав мене киць,
Бо котика у нас немає.

22.12.2011