Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ігор Герасименко (1962)
Я на полях жовтневих жовтий сонях,
я соловей, де сови - солов`ї.
Й сніжинка я на сніжних дня долонях,
й тичинка я в квітучій течії.


Інфо
* Народний рейтинг 5.160 / 5.47
* Рейтинг "Майстерень": 4.793 / 5.39
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Переглядів сторінки автора: 43141
Дата реєстрації: 2013-05-07 17:13:27
У кого навчаюсь: Леся Українка, Б.Пастернак, Л.Талалай.
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2021.09.18 15:45
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився в сім`ї педагогів. Моя мама була вчителькою української мови і
літератури. І хоч я сам не став викладачем, проте своєю творчістю намагаюсь
продовжити сімейну традицію – зберігати і примножувати багатства рідної
мови і літератури.

Найновіший твір
Щастя
Дружили в пів серця, в пів сили сварились.
Не тепло – не холодно хай буде завше.
Як раптом на голови щастя звалилось,
дві замкнені душі в заручники взявши.

Звалилось на груди, звалилось на плечі.
Побачив уперше м’яку, безпорадну.
Проте не про втечі холодні фортеці,
подумали ми, а про світлу веранду,
в трояндах і ружах. І душі відкрились,
їм затишно раптом і святочно стало.
Зеленим обридла срібляста двокрилість –
отримали крил ще і сонячну пару.

Так, щастячко нас не зламало – підняло,
понищило кволість і гордість корисним.
Що в серці темніло плаксивим підвалом –
засяяло раптом красивим горищем.

Горнися міцніше, гарнішай. Нам чудно:
ми рідними стали, торкнувшись устами.
Як тихо довкруж, тільки солодко чутно:
серця стукотять, як у місті – мустанги.

Покинемо вскач мегаполіс, кохана.
Умовностей нас не зупинять обори.
Нам дійсність не дійшла не стане капканом.
І ми проривались обоє – у поле,
на волю, на море, на шхуну зірчасту
руками-рядками ласкавої пісні,
очами, що сяяли закликом щастю:
«Ріднесеньке, ще фантастичніше тисни!»

16.09 2018