Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ігор Герасименко (1962)
Я на полях жовтневих жовтий сонях,
я соловей, де сови - солов`ї.
Й сніжинка я на сніжних дня долонях,
й тичинка я в квітучій течії.


Інфо
* Народний рейтинг 5.204 / 5.47
* Рейтинг "Майстерень": 4.771 / 5.38
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.806
Переглядів сторінки автора: 28216
Дата реєстрації: 2013-05-07 17:13:27
У кого навчаюсь: Леся Українка, Б.Пастернак, Л.Талалай.
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2019.06.13 20:03
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився в сім`ї педагогів. Моя мама була вчителькою української мови і
літератури. І хоч я сам не став викладачем, проте своєю творчістю намагаюсь
продовжити сімейну традицію – зберігати і примножувати багатства рідної
мови і літератури.

Найновіший твір
Диптих про Ворохту
1
В Тернополі полудень. Тіні стелились короткі.
Тулилася вулиця файна Івана Франка.
Ось вілла Грабовських. Пробачте, в думках ще бродив по Ворохті,
дорогою в горах, яка і в'юнка, і п'янка.

Бродив захмеліти й за ручки чорнички вчепитись.
Положення розуму скроєне вкрай нестійким,
як над головою лугів королевичі квіти,
коли під ногами блакиті княжни ластівки

літали лякливі, як нині за спогадом спогад.
Літали щасливі. А з ними і з прагненнями до каплиць -
в гарненькі граждинки Спасителя й Духа Святого
і до Богородиці в гості, Ворохто, поклич.

Поклич покорити вершину священну Говерли.
Прости, я злякався: надумав - надмірно крута.
Проте я затримав потік, що в долині плутав.
Життя повернувши в цікавість-натхнення померлі,
тікала крізь пальці прудка прохолода Прута.

Тікала у пам'ять. А травень драйвово добро ткав.
Щоб сумнів здолав і на берег шовковий ступив,
на подвиг солодко-дзвінкий надихала Ворохта -
ворота, відкриті до раю смерек і струмків.

В Тернополі полудень. Тіні стелились короткі.
Тулилася вулиця файна - Івана Франка.
Гімназія вразила б, розум коли б не ходив по Ворохті,
дорогою в горах, яка і легка, і п'янка.

Вокзал залізничний нервує, ревнує, бо тричі
дзвонили і плакали рідні Дніпро й Кременчук.
Чекають на мене. Бо раптом Ворохта покличе -
до неї, що птах до гнізда, назавжди прилечу!

2

Віддячити за вірш повинні.
То ж до Карпат мене відправте,
щоб опинивсь на Верховині,
там, де тандем краси і правди.
Там, де Гуцул гарцює, там, де
йдуть: вуйком травень по Ворохті,
по луках лікарем лелека;
де зяблик - мікропаваротті
дарує арії смерекам.

Де сяйво кольорів державних,
і від опришків блиску трохи;
де спрагло віршник - макрозяблик
складає голосисті строфи.

Карпатський край полтавця викрав,
коли своїх співців забракло,
щоб із мого шедевру мікро
собі зробити славу макро.


2018