Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Нінель Новікова (1949)
Мене приваблюють найбільше,
Навік карбуючись в душі,
Аж просяться в новели, вірші
Людей цікавих типажі...


Інфо
* Народний рейтинг 5.211 / 5.49
* Рейтинг "Майстерень": 5.073 / 5.44
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Переглядів сторінки автора: 58193
Дата реєстрації: 2013-05-14 12:46:12
Школа та стилі: Школа моєї творчості - це дивовижне, незбагненне життя.
У кого навчаюсь: Тарас Шевченко,Ліна Костенко, Леся Українка, Марина Цвєтаєва, Борис Пастернак, Анна Ахматова.Олександр Блок, Іван Низовий,
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2019.05.19 22:21
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Фото з архіву автора. Всі ілюстрації взяті з інтернету. При незгоді власників, будуть негайно мною видалені.


Найновіший твір
Сум'яття Анна Ахматова Переклад з рос. мови


1
Спекотно від світла палких очей,
Ніби проміння – погляди.
Я здригнулася: саме цей
Може мене приборкати.
Схилився – він щось мені скаже…
Від обличчя відринула кров.
Хай могильним каменем ляже
На життя моє ця любов.

2
Не любиш, не хочеш дивитись?
Який же ти красень, клятий!
І я не можу злетіти,
Хоча з дитинства крилата.
Застилає очі туман,
Зливаються речі і лиця.
Тільки червоний тюльпан,
Тюльпан у тебе в петлиці.

3
Наче просто чемна людина,
Наблизився, ледь посміхнувся,
Напівлагідно і ліниво
Поцілунком руки торкнувся –
Загадкових, прадавніх ликів
Подивились на мене очі…

Десять років тамованих криків,
Всі мої недоспані ночі
Вклала я в одне тихе слово
І промовила його – марно.
Відійшов – на душі ізнову
Стало порожньо і безхмарно.

2019



Примітки: Оригінал вірша Анни Ахматової

СМЯТЕНИЕ

1
Было душно от жгучего света,
А взгляды его – как лучи.
Я только вздрогнула: этот
Может меня приручить.
Наклонился – он что-то скажет…
От лица отхлынула кровь.
Пусть камнем надгробным ляжет
На жизни моей любовь.

2
Не любишь, не хочешь смотреть?
О, как ты красив, проклятый!
И я не могу взлететь,
А с детства была крылатой.
Мне очи застит туман,
Сливаются вещи и лица,
И только красный тюльпан,
Тюльпан у тебя в петлице.

3
Как велит простая учтивость,
Подошел ко мне, улыбнулся,
Полуласково, полулениво
Поцелуем руки коснулся –
И загадочных, древних ликов
На меня поглядели очи…

Десять лет замираний и криков,
Все мои бессонные ночи
Я вложила в тихое слово
И сказала его – напрасно.
Отошел ты, и стало снова
На душе и пусто и ясно.

1913