Стоять берези в золоті осіннім.
Леліє човен. Я ще - не стара.
В саду дими завихрені і сині.
В диму сліди летючого пера.

І хто вже знайде? Пожаліє потай...
А я стара... Натомлена... Пуста...
Поволі піднімається з болота
найменша донька осені - сльота.

Цей день і радісний, і щемний,
повітря чисте і рясне.
Так, я любила Вас... Напевно.
І, мабуть, це вже не мине.

Бо скільки прожила я років,
сьорбнула і добра і зла,
а це відчула ненароком,
що тільки вами я й жила.

Й чого собі оце кажу я,
сама не знаю до пуття...
Когось люблю... Про щось жалкую...
І кимось міряю життя....

Осінь, я цілую руки вам.
Зблизька вас побачити боюся.
Навперейми втомленим рокам
він ішов, чубатий і безвусий.

Осінь, я не спала уночі.
У вікно - то листя, то проміння...
Марились видіння і дощі,
Рушники і любощі осінні...

Рушники і любощі чужі,
Що цвіли небачено і біло...
Осінь, ви скажіть мені, скажіть -
Я відтоді дуже постаріла?