Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Владислав Лоза (1999)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***
    Весенний ветер скажет, моложав,
    листву качая:
  •   Еміграція
    Відколи буде виправдано сніг,
    який тобі спадає над очима,
  •   You Say
    You say
    When distance comes into force
  •   Запитання
    Чи є присутнім світ, який тебе не містить
    і вітер не запікся на щоці
  •   Verse
    If love seems fleshless
    Then flesh may become the only principle
  •   Серпентология
    Этот мир понад усе,
    вот его первоначало:
  •   Оправдание
    Начинается стих проходной,
    в нём поэт, как всегда, элегичен,
  •   ***
    Вернуться к отцу, постигнув его язык,
    однажды мечтал в подушку, желал нелепо
  •   Кінцева
    За сім хвилин ти вийдеш на ГД,
    бо так на електронному скрижалі
  •   Для О.
    Понад нею безвода ріка в
    біле плесо не перетекла ще
  •   Вторинні варіації
    У пачці лишилося п’ять сигарет,
    замало, аби збайдужіло спіткати
  •   Романс Мало-Провальної
    …і рятуватимешся сном,
    і питимеш зорю крамольну
  •   Березневий диптих
    Прости весну за голос, Мандельштаме,
    і виправдай замети навісні,
  •   ГД
    Тьмяніють вивіски затерті,
    наприклад “Супер-Шаурма”;
  •   ***
    Жалійся: прілий декаданс
    вітри несуть,
  •   Плагіат Божественної комедії
    Ти, не мрійник, а просто слабак,
    озирнися, почувши раптово,
  •   Спогад (3)
    У низах обвідного каналу
    за латаття ламке заплисти
  •   Спогад (2)
    …щойно ти споглядав, як летів
    захід сонця у гнізда пташині
  •   Спогад (1)
    Завеликі обноски
    вечір підкоротив;
  •   ***
    Вчувай. Не покарання і не шана це
    за нерозумно витрачену тишу –
  •   Мить
    Марять водами ятері,
    на узбіччях лежать шкатулки.
  •   Йов
    - …і хоча я не власник –
    для тебе важливого –
  •   ***
    …а у тому випадку, якщо ми
    атомом поголимо планету,
  •   Настанова перед стрибком
    Так як досі вишколу не пройшов,
    тобто ще не оббивав підошов
  •   ***
    Коли ти у блискучій ракеті емігруєш на Марс чи Венеру, я пришлю тобі місто в конверті із тонкого цупкого паперу - ти навряд чи захочеш втрачати ластовиння полтавських околиць, але дечого поза печаттю не знайдеш: несподіваний полиск сонця на широті тротуару чи на шифері від магазину, ледве-ледве окреслена пара, що лишається після хмарини – це усе не здолає сторожі міжпланетного злого метражу: атмосфера, густа і ворожа, суперечить земному пейзажу. Тут, повір мені, справа не в коштах; не сплануєш оманливу вилку, бо можливості нашої пошти не сприяють подібним посилкам.
  •   ***
    Затямити, що свічі – це покута
    за вишкірену ліхтарями ніч;
  •   Повид
    Перелітні зі стажем відстають поступово,
    бо на зміну пейзажу насувається повид,
  •   Асфальтовій дорозі
    Ти, що була, єси і довіку будеш недостатньо рівною,
    аби зрівнятися з блідою непрасованою периною
  •   ***
    Біла кораблетроща
    серед хмар, серед хмар –
  •   Строфам, катренам, рядкам і т.д.
    Для вашого зростання не потрібна
    висока концентрація води.
  •   ***
    Погодься, очевидний брак блакиті у
    стійкій фортеці лікарняних стін.
  •   Торгівельна угода
    Отримана за копійкову суму
    на ринку в нещасливій стороні,
  •   Українській силабіці
    У вигляді воску на підсвічниках в глибині печер,
    яким відомо усе щодо аскез та пересторог,
  •   Лише список питань
    Я не знаю, скільки відміряно просто йти;
    я тим більше не знаю, скільки відміряно бігти,
  •   Катрены возвращению
    Эти строфы саднят поневоле:
    будь фортуна – непойманный тать,
  •   Переклади з циклу “Гриби з Юґоту” Г. Ф. Лавкрафта
    Напівзагубленість, напівтуман
    старих причалів та химерність форм
  •   Стає крилом
    Як не дає тікати нам
    наявність віз;
  •   Вітер
    Вітер нічого не змінює;
    зовсім не змінює, начебто,
  •   Повернення
    Це можна назвати рокіруванням стін.
    Палата раптово втрачає набуті риси -
  •   На смерть зими
    Не підготовлено і чверті.
    Командування непричетне.
  •   У застінках
    Позирати в квадратне віконце і
    не побачити диво із див,
  •   ***
    Це, по правдi сказати, нiякий не снiг:
    просто зверху печальний сідий комбриг
  •   ***
    Кожен щем, кожен порух i вiтер, i кожне обличчя,
    степiнь близькостi з котрим здавався менi вищим за
  •   ***
    Коли потреба стане – перебути
    і віднайдеться втрачений жетон,
  •   ***
    Тримаючись усталеного курсу,
    Дніпровською продеренчить камаз,
  •   Зі спостережень у телескоп
    … і хочеться вірити: зоряний пил
    стрункої орбіти
  •   ***
    Хоча, можливо, рано
    ділити все на касти,
  •   Новорічне
    Три ранку. Календар,
    комп`ютер і
  •   Поету-мілітаристу
    Колего, у чорних водах перебувають риби,
    обравши орієнтиром повну відсутність руху.
  •   Від супротивного
    Те, що дано: у нашій з вами країні,
    що купається в житі й дезоморфіні,
  •   Ліки від снобізму
    Черговий досвід робить мене злим,
    хоча таким не прийнято ставати,
  •   До прочитання на шкільному вечорі
    Якщо кінчаються запаси грогу,
    то після всіх уроків - не брешу -
  •   14 рядків про фортуну
    Фортуна по п`яні впертою
    стає і несамовитою.
  •   Сонет про вдячність фури
    Старий водію, дякую тобі
    за гравійоване дорожнє тло,
  •   Мойсей
    Ворони кружляли над стовбурами у висі,
    дими точилися з позаміських заплав.
  •   Отаман
    да смотри не промахнись, атаман
    і не слідуй течією ріки
  •   Поети
    Поети пишуть високі вірші
    у час, коли розцвітають маки.
  •   Гуманітарне саторі
    У горнилі всесвітньої спеки,
    що роз`ятрює зболені рани,
  •   Мої герої
    Мої герої - сектанти, що колять собі у вену уламки метеоритів, розбовтані у воді;
  •   ***
    Переорані, змучені, точені
    та позбавлені комунікації,
  •   Солдати-еритроцити...
    Солдати – еритроцити, окопи – бурі аорти.
    Біжу, оминаючи тромби танкових їжаків.
  •   Бойовик
    У чорний вологий гумус
    я вибитий з дат і рот.
  •   Бургомiстре, налийте отрути
    Бургомістре, налийте отрути. Це буде найлегший вихід.
    Бургомістре, налийте отрути. І все-таки, ви боягуз.
  •   Я вийшов з кiмнати...
    Я вийшов з кімнати. Вийшов через легенькі дверцята.
    Мені непотрібне сонце світить, як чорна цятка.
  •   Сучасний сонет
    Облога. Шанці. Дим. Драбини. Вежі.
    Розпечене каміння трощить мур,
  •   Копенгагенський дольник
    Бароковий вечір декількома мазками
    Окреслив ескізи провулків на давньому тлі...
  •   Я живу у місті...
    Я живу у місті, де будівлі –
    По якім провулку б ти не йшов –
  •   Чола
    Щось вічне гримить у полі –
    Я здалека мружу зір
  •   Пам`яті генерала Кульчицького
    Погралась доля долями, як нардами.
    На фото – ще тримає автомат.
  •   Вікінг
    на фйорді тиша
    і брил безіменні лики
  •   Прагнення
    От видерти би з мулу ту перлину
    І в літери ушифрувати враз…
  •   Пропозиція
    Покинули ви сало й променади
    І в белькотінні рабської пори
  •   "Визволителям"
    На свічках вже гребуть асиґнації…
    Хлопці впали – лови ж момент!
  •   Майдану
    Дивлюся - з екрану –
    Як вбивчі міни,
  •   Притча про міни
    Ішли роки бунтарства й непокори;
    Брехня свою вертіла круговерть…
  •   Моя революція
    Я мрію:
    Потужно вражають,
  •   Про спільне й відмінне
    Шону Маклеху
  •   Трагедія мови
    ТИ – мова
    Моєї
  •   Скелі Довбуша
    Село понад гаєм. Вологе горіння світанку.
    Ріка на пороги стікає. Бриніння роси.
  •   Про оди й панегірики
    Казали:
    “Оди
  •   Війна
    Заблискотіли без вагання
    Найперші кулі з пелени…
  •   Небо
    Межу олійники й колесніченки
    Упевнено-нахабно перейшли.
  •   Плуг
    Був меч
    І плуг.
  •   Сміх
    Казали, сміх – то амнезія серця.
    Заміна крові на медичну плазму.
  •   Де Україна?..
    …Село.
    Ріка.
  •   Живі...
    Живі! Живі! Ніякі не раби!
    Закрийте пельку раціоналістам!
  •   Яничари
    Ми – яничари. Гвардія. Еліта.
    Маестро болю й музики наруг.
  •   Ріка іде
    Ріка іде. Червонії кашкети
    Змінилися на темно-голубі.
  •   Інтернаціоналістам
    Не скаженійте, панове
    Інтернаціоналісти.
  •   Інша Ельдорадо
    Де чисті, як проміння, пальці бога
    Легенько доторкаються землі,
  •   Блудні діти
    Проблематику болючу Криму
    Змінили чужоземні декламатори:
  •   Монолог Франсуа Війона
    Мабуть, лихої слави я володар,
    Мабуть, людина ница, далебі! –
  •   До дня народження С.Бандери
    Із днів чи то правдивих, чи неясних
    Життєве виткав ти веретено:
  •   Патрiот
    Я був патріотом держави своєї
    Та кидавсь гучними словами,
  •   хрип солов`я
    наллялися болем та славою зрошені пилом заплави
    із мороку черні та дрантя піднялася сіра чота
  •   Шал життя
    Коли я вмер, то вже не чув
    Ні галасу борні,
  •   Маленьке, заквітчано-миле...
    Маленьке, заквітчано-миле, -
    Небесно-блакитнії очі, -
  •   Не велич сонця...
    Не велич сонця у тривожнім ранку -
    Жбурляє тіні чорний мінарет.
  •   Там, де сірість...
    Там, де сірість нездоланні брили
    Стоунхенджем виклала в кільце,
  •   Неофіту
    Слухай сюди, неофіте.
    Візьми ритуальний ніж.
  •   Тевтобурзька пiсня
    Пихаті, поважні, сп`янілі від винного диму,
    Калігою бурою топчете землю богів.
  •   Бунт
    Перо. Поет. Налиті жаром вени.
    Колисаний у вогнищі камін.
  •   До Че
    Провісники бунту, борні та неспокою, -
    Ніхто серед вас не святий.
  •   Та годі вже!
    “Та годі вже! Спустись з небес на землю!” –
    Кричить біднота, шкіриться з жалю.
  •   Сюзерен
    Хрустіли, надриваючись, ратища,
    Тримаючи шовки блідих знамен…
  •   Правда
    До чого ти, рясноволоса
    Україно, себе довела?
  •   Орії
    Сузір`ями опаленого степу –
    Євшанні очі, полум`яні леза –
  •   Вiльний переклад сонетів Г.Ф.Лавкрафта - 34.Покликаний
    Кружляв посеред брил мій манівець,
    У сутінну стікаючи низину,
  •   Вільний переклад сонетів Г.Ф Лавкрафта - 35.Вечірня Зірка
    Я сонцесяйну пиху її бачив
    На вóгненному західному тлі -
  •   Я був...
    Я був – самозакохане й маленьке.
    Я людством правив помахом руки.
  •   Вітер
    “Живемо в Україні…” – ненависно й гірко
    Сини говорять, очі потупивши –
  •   Над Вишгородом небо...
    Над Вишгородом небо сіро-щемне,
    Пронизане гілками гострих літ…

  • Огляди

    1. ***
      Весенний ветер скажет, моложав,
      листву качая:
      невысказанное преумножай,
      как раб молчанья,

      в котором, не начавшись, догоришь,
      поскольку лишний,
      вот и надейся: домолчит Всевышний,
      вдруг, заикаясь, не договоришь

      о том, как звёзд святая мелюзга
      сошла под купол фонарей соседних
      в подобьи моли, свет оберега-
      ющей немолчный, будто собеседник.

      04. 06. 2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    2. Еміграція
      Відколи буде виправдано сніг,
      який тобі спадає над очима,
      це літепло настане самочинно,
      неначе зазирнути на нічліг

      проситиме, змарнілий апатрид
      із клунком сонця на плечах сутулих,
      але буття колишнє – не притулок,
      а просто місце, де минає слід

      присутності, і консульство зими
      вітчизну стишує до безголосся,
      і пахне вигнанням твоє волосся
      у контурах вокзальної пітьми,

      і ти – невже (бо вірш німіє в стих
      і у вагони, в білім безборонні)
      віддаленням лишишся на пероні
      у снігові, у ревнощах моїх.

      21.03.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. You Say
      You say
      When distance comes into force
      There remains nothing but our language
      I say
      Language in which we are born
      Is void in the absence of flesh

      You say
      That my voice should sound native
      Whether I can touch your hair
      Or not
      I say
      Neither of my tongues
      Dare explain me something
      About this triumph of topography
      Except for the foreign one

      You say
      English is too still
      I say
      So is a map on the wall
      But your presence is full of movement

      You say
      This might have been a sonnet
      I say
      Distance has got no proper speech
      It`s whispering in a hurry
      So that I shall write down

      You say
      Embrace me

      All my verse
      Just attempts

      To answer

      19/02/2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Запитання
      Чи є присутнім світ, який тебе не містить
      і вітер не запікся на щоці
      останнього метро, і небо прямовисне
      несе провину хмар, немов синці
      від пустощів непосидючої дитини;

      чи переслідувати варто у блідій
      царині пам'яті стривоженість первинну,
      якщо сліди заплутає Крадій

      там, де з вагону вийду, морозець по карку,
      ліхтар-п’яниця підставля плече
      і січовий стрілець стрілятиме цигарку
      і димом станцію від неба відсіче.

      23.11.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Verse

      If love seems fleshless
      Then flesh may become the only principle
      One consists of
      And bears within

      If it be rather worship
      Than intention of flesh
      Breathing may be demanded
      As a sacrifice

      But for these lines are
      Just intention
      Of foreign language
      Thus
      They shall never remain
      In mine

      29.09.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Серпентология
      Этот мир понад усе,
      вот его первоначало:
      плине тачка по шоссе
      и в попутке укачало,

      в ней я должен убежать
      в мир, беспечен и инаков,
      где журбу и сеножать
      воспевает пан Булгаков,

      где меня не оттолкнёшь,
      не отвергнешь, панно Инно,
      например, за эту ложь
      и за мой язык змеиный,

      не заноешь, как мозоль,
      мовой, полной укоризны:
      ты раздвоенный, посколь-
      ку раздвоена отчизна,

      и поэтому бегу,
      но водитель говорит мне,
      мол, доехать не могу,
      если на глагольной рифме,

      до страны, где каждый - змей
      и у всех язык раздвоен,
      а пешочком поскорей
      допетляешь, будь спокоен.

      19. 09. 2017



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Оправдание
      Начинается стих проходной,
      в нём поэт, как всегда, элегичен,
      он поел на обед отбивной,
      он по-русски немного двуличен –

      (отбивная заполнит строфу
      и лишит её жизни и толка,
      будто всё бытие существу-
      ет для рифмы, для рифмы – и только)

      без измены язык не догнать,
      чтоб не слыть перед ним виноватым:
      он Эзопу под хитрую стать,
      хоть и в нём ты родился когда-то

      и теперь, избегая вины,
      понимаешь, трусливо немея,
      что к неверности местоимений
      аониды приговорены,

      (кэмел кончился, дождь налегке
      и Петровка безмолвна излишне,
      а спасенье – в соседнем ларьке,
      там их томных укоров не слышно)

      но не лгу, а творю нарратив;
      потерпите обман и погоню,
      и скажу о ладони – долоня,
      в этой речи ладонь воплотив.

      25.08.2017



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***
      Вернуться к отцу, постигнув его язык,
      однажды мечтал в подушку, желал нелепо
      мальчишка, составленный из чужеродных книг,
      обрывков усвоенных неугомонный слепок.

      Он завалит учёбу, думая: ход конём,
      пара неудов лучше,
      чем неискренние переписки,
      а просодия русская зреет и зреет в нём,
      отзываясь только по-украински

      на каждое облако, каждую дрожь руки,
      а он говорит: отмолчусь, но не отрекаюсь
      от того, как во рту
      перекатываются языки,
      друг над дружкою
      бессовестно измываясь.

      И поняв, что без разницы, словом ли, бессловес-
      но ли назван мир, то есть средствами пантомимы,
      он вернёт себе речь отца, но идёт отец,
      незворотньо минаючи,
      отдаляясь неумолимо.

      28.06.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Кінцева

      За сім хвилин ти вийдеш на ГД,
      бо так на електронному скрижалі
      провіщено пророком, що веде
      цей потяг і навряд чи налажає:

      пророки – не поети, бо вони
      за власне слово можуть відповісти,
      тому пальто рукою запахни,
      не озираючись на машиніста –

      він вдячності твоєї не шука,
      тож вір гудкові, відданому гучно,
      аби була хода твоя легка
      до ліхтарів, до сигарет поштучно

      від вулиці, де вперше перетяв
      твою зарозумілу прощу містом
      (неначе доказ божого буття
      для хлопчика, що виріс атеїстом)
      вугільний присмерк у її очах,
      котрі спочатку чорними здалися –

      і до дверей станційних, що розчах-
      нуті кудись в околицю столиці,
      де марять безшелесні патрулі
      про три попутки, про пітьму столітню
      і йде у хмару місяць угорі,
      немов копійка у долоні злидню.

      17. 05. 2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Для О.
      Понад нею безвода ріка в
      біле плесо не перетекла ще
      і тривога не збігла у хащі -
      це її я заледве спіткав,
      серед новобудов ідучи
      і шукаючи пачку в кишені;

      узялися мужі за мечі,
      адже муж не озвався на ймення
      з її вуст, і тому харалуж-
      ні птахи одесную, ошую;

      Ольга альбо Олена – збагну ж,
      докурю і напевне збагну я
      (аще руці свої в рукава
      не сховає, холодні рамена
      не відверне назавше від мене):

      білий пломінь, черлена трава,
      ізмарагдове світло з імли
      (себто очі, задумані очі)
      і варязьке бліде узороччя
      голубів, що летять на вали.

      16.02.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Вторинні варіації
      У пачці лишилося п’ять сигарет,
      замало, аби збайдужіло спіткати
      очима невірними сніг пелехатий,
      що крає на клаптики небо сире

      й плескате, на стишені подихи, щоб
      усякому, хто на зупинках вітчизни
      зневіриться, доки його перевізник
      надійде в одній з невагомих подоб,

      воздалась найменша частина зими,
      утілена в подихові, у німому
      причасті до вітру, задуму зникому
      всоталося виболілими грудьми,

      і я напросився до черги як гість
      непроханий радше; одна за одною
      минають маршрутки, минаються мною:
      того, хто не передає за проїзд,
      хіба що попутка якась підбере;

      гойдається зламана віть автостради
      і кличе на прощу уздовж снігопаду;

      у пачці лишилося п’ять сигарет.

      08.12.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Романс Мало-Провальної

      …і рятуватимешся сном,
      і питимеш зорю крамольну
      у ніч бліду і невигойну,
      немов петлюрівський погром,

      коли передчуття тепла
      у непромовленій вітчизні
      не втримається і пощезне,
      адже не переповіла

      весна неписаний обов’ –
      язок наступникові свому
      нести тривогу незникому
      у вівтарі новобудов

      (бо ніс листопад на крилі
      шрапнель і сипав під Святошин) –
      але наступником хорошим
      не стати літові, не лі-
      тувати вільній жароті,
      бо утиски дисциплінарні
      падуть на кожну тінь пекарні
      і перукарні кожну тінь:

      вони продовжити не зда-
      тні синю тяглість самотини,
      пересторогу невситиму
      не може втішити хода
      липневої надії вздовж
      цих неевклідових поверхонь;

      міґрує непідзвітний серпень,
      рядок закінчиться також.

      Червень – липень 2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    13. Березневий диптих
      1

      Прости весну за голос, Мандельштаме,
      і виправдай замети навісні,
      а також сіль районного поштамту,
      цю білу сіль на голеній стіні:

      вона невідворотно відкладалась
      (я маю на увазі, біла сіль) –
      чи, може, штукатурка осипалась,
      як варто осипатися росі –

      такий лютневий осад безсоромний
      або лютневе свідчення німе
      спокутуватиметься вельми скромно,
      бо березень спокутуватиме

      лише сирі автобуси на Київ,
      а решта – перебільшення, котрі
      насправді дурнуватий сон сокири,
      яка давно не бачила зорі.

      2

      Лучче карна підведи до зради
      альбо жля на вої налети –
      теплий вітер, княже снігопаде,
      без упину бреше на щити.

      Біла кров лютіша за черлену,
      але нас ніхто не остеріг:
      не потяту і не полонену
      ляжемо росою на моріг,

      аще не сльотою на асфальті
      бензобаку сивого опріч:
      хто не був порубаний на Альті,
      танутиме ринвами узбіч,

      бо неситі стріли березневі –
      як волосся ханської весни –
      литимуться на потіху дневі
      на дажбожі внуці та сини,

      тож і не запитуй, хуртовино,
      рукава даремно не мочи,
      чом назад не заверне дружину,
      льоду, наче слави, іщучи.

      Березень-квітень 2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    14. ГД
      Тьмяніють вивіски затерті,
      наприклад “Супер-Шаурма”;
      іде раптовий свідок смерті,
      неначе іншого нема;

      крокує станцією свідок,
      звертаючи наприкінці
      туди, де незворотній видих
      продовжується у руці

      різкого фельдшера-примари
      і вибиває стетоскоп
      із пальців, позаяк не має
      ніяких додаткових спроб

      від пуповини відірватись
      і усамітнитися десь
      між термосів і прибиральниць
      або у світлі перехресть

      колійних і лотків торгових
      навколо ринку Оболонь
      переродитися у подих
      чи радше у тепло долонь,

      а свідок бачить його матір,
      її пологи навісні;

      лежить жетон у автоматі,
      немовби зерно в борозні;
      свого очікують машини,
      похрипуючи, як воли;
      висотується мурашине
      письмо з тунельної імли,
      єдиним із вагомих свідчень
      лягає на вагонний слід,

      хоча геометрично вище
      від станцій і народжень від

      заходить свідок на зупинку
      в недопалках і у росі:
      маршрутки жовтої не видко,
      тому невиспані таксі

      горнутимуться до таксиста
      отарою німих овець,
      відколи упаде пречиста
      зоря йому за комірець.

      Січень-Лютий 2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25
      Самооцінка: 5

    15. ***
      Жалійся: прілий декаданс
      вітри несуть,
      хоча і проминають нас,

      але – не суть,
      яка під маскою тортур
      іде пора,
      бо ти – з можливих абітур
      абітура,
      Пегас – маршрутка, у якій
      немає місць,

      тож невибагливо радій,
      що не спізнивсь
      і що не вистраждано зміст,
      ані мотив –

      зате уперше за проїзд
      не заплатив,
      тому що став для муз уті-
      ленням завад,
      бо музи мають на меті
      олігархат
      чи резервацію словес –
      для цього чинш
      і платиться, а ти увесь
      рядок мовчиш,

      а ти у транспорт лізеш без
      чорнил, пера,
      неначе знаєш інший рейc
      etc.

      22.10.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    16. Плагіат Божественної комедії

      Ти, не мрійник, а просто слабак,
      озирнися, почувши раптово,
      як ліниву твою колискову
      затіняє стрімкий переляк
      перед цим одинадцятим колом,
      де затримаєшся, позаяк

      є податок невиспаних но-
      чей, який тобі краще віддати,
      бо, на жаль, не стояча вода ти,
      аби знати приховане дно;

      (не вважай попередником Данте –
      той не знав, що таке ЗНО);

      а віддавши – уже не минай
      ні чистилища, ані осанни –
      поки серпень маршрутку останню
      проминає, змикає вуста й
      натягає осінню кресаню
      на земний замаскований рай.

      19.09.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    17. Спогад (3)
      У низах обвідного каналу
      за латаття ламке заплисти
      (а в каналі є білі корали
      і, можливо, блакитні кити),

      чорноти під ногами дістати
      (наче виснаженості пера) –
      там, де неарештований катер
      збив сусіда-рибалку Петра,

      але звідки не вимито спомин,
      тихе марення берегове,
      ніби приспаний ятером човен
      в очеретяній парі пливе.

      25.08.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    18. Спогад (2)
      …щойно ти споглядав, як летів
      захід сонця у гнізда пташині
      (так зурочена крадена шина
      самовільно знаходить ментів),

      аж раптово слова у траву
      повтікали – і правильно; та й чи
      цей затихлий дитячий майданчик
      (а по суті – печаль зорову),
      звідусіль неприкаяний сквер,
      неробочу колонку, що хитро
      підморгнула зустрічному вітру
      синім витиском “УРСР”

      увібгає, заб’є, увіллє,
      врешті, зацементує у рими
      словесами неповороткими
      паперове естетство твоє?..

      02.08.15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    19. Спогад (1)
      Завеликі обноски
      вечір підкоротив;
      награє у кіоску
      співчутливий мотив
      про тюрму, про хлопчиська
      та про рани від куль;
      “Ти бери жигулівське,
      а не балтику-нуль’ –

      дядя Вова, кирпатий,
      сивий, наче сніги,

      (він податки не платить,
      але платить борги,
      він зав’язує з грою,
      звідки брама – в мерці,
      синім “Тільки Тобою”
      він відбив на руці)

      промовляє малому,
      усміхається, щоб
      я навік усвідомив
      без помилок та спроб
      через п’ять або більше
      літ під оком зірниць,
      що вихоплює вірші
      найдрібніша з дрібниць
      і що легко програтись
      на роки-копійки,
      адже будь-який напис
      вицвітає з руки.

      23.07.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    20. ***
      Вчувай. Не покарання і не шана це
      за нерозумно витрачену тишу –
      тобі нічого більше не лишається
      у сутінках посеред бездоріжжя,

      окрім як дослухатися до коників,
      замлілих вечоровою росою,
      що вимирає, як силабо-тоніка
      чи залишкове листя мезозою.

      14.07.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    21. Мить
      Марять водами ятері,
      на узбіччях лежать шкатулки.
      Йти у напрямку від зорі
      кам’янистим сільським провулком,

      оминути ламкий спориш,
      озирнутися коло хати
      на зорю – і нічого більш
      по дорозі не оминати.

      07.07.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5

    22. Йов
      - …і хоча я не власник –
      для тебе важливого –
      імені,
      і хоча через це
      ти не бачиш моєї біди
      і т.д., і т.і., але все-таки
      допоможи мені
      будяком у каміння тужаве твоє
      прорости.

      - Ти питаєш, чому я тебе –
      безіменного –
      видибав
      на зболілому плугом та бурями
      солончаку;
      ти гадаєш, я хочу, аби ти зарікся
      і видубів,
      проминаючи вік у своєму гіркому кутку,
      і тому ти не міг, як усі у свій час,
      обирати між
      високосними втратами
      та манівцем тишини –

      але я не очікував, що
      ти так довго
      страждатимеш –
      як рілля, коли їй забагато
      найшло
      сарани,

      ніби ниюча тріщина в щелепі левіафановій
      чи піщина під надлишком сонця
      посеред піску,
      непомічена помилка, крихітна і позапланова,
      неприборкана літера у чорновому рядку.

      04.07.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. ***
      …а у тому випадку, якщо ми
      атомом поголимо планету,
      я, не давши пеклу рятівному
      витіснити з нутрощів естета,
      на рудому згарищі готелю
      приручу безрідного собаку,
      щоби він завів мене в пустелю
      імені Пустого Бензобаку,

      де з уламків ми зведемо хижу,
      у якій поселимося з ним і
      обживатимемо бездоріжжя
      без твердого розміру та рими,
      рудиментів спаленого світу –

      їх ми забуватимемо разом,
      зрідка прислухаючись до вітру
      імені Обірваного Джазу.

      22.06.2015



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5

    24. Настанова перед стрибком
      Так як досі вишколу не пройшов,
      тобто ще не оббивав підошов
      об цю виболілу чорну кору,
      а лише в раю стрибав на пару –

      як наказує тобі командарм,
      ти покинеш певну з білих казарм
      і заселишся у тіло, аби
      стати власником людської стопи.

      Ця стопа – із найзрадливіших стоп:
      не геройствуй, бо повісять на стовп,
      якщо будеш сподіватись на хрест;

      озирайся – lupus est, lupus est,
      і найліпше з цим змиритися, чи –
      готуватись до суми на плечі.

      Не тримай на мене зла – є режим.
      Я його створив, інакше – нажив;
      я не хочу, щоби ти саме від
      необачності став ніби релікт,
      антикварна ігнорована річ,
      елемент усіх широких узбіч,

      і тому проводжу цей інструктаж
      з огляду на невагомий твій стаж,
      з огляду на дивні очі твої,
      надто вперті, і т.д., і т.і.

      19.06.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    25. ***
      Коли ти у блискучій ракеті емігруєш на Марс чи Венеру, я пришлю тобі місто в конверті із тонкого цупкого паперу - ти навряд чи захочеш втрачати ластовиння полтавських околиць, але дечого поза печаттю не знайдеш: несподіваний полиск сонця на широті тротуару чи на шифері від магазину, ледве-ледве окреслена пара, що лишається після хмарини – це усе не здолає сторожі міжпланетного злого метражу: атмосфера, густа і ворожа, суперечить земному пейзажу. Тут, повір мені, справа не в коштах; не сплануєш оманливу вилку, бо можливості нашої пошти не сприяють подібним посилкам.

      Решта слів невимовно затерта, як ідея пуститися в мандри, тому просто очікуй конверту, що запахне найпершим скафандром.

      11.06.2015, Миргород



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    26. ***
      Затямити, що свічі – це покута
      за вишкірену ліхтарями ніч;

      крокуючи асфальтом, не забути
      затоптані піщаники узбіч;

      спираючись на металевий костур,
      читати мурашині письмена:

      прийдешнє літо обіцяє простір,
      який не забезпечила весна.

      06.06.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5

    27. Повид
      Перелітні зі стажем відстають поступово,
      бо на зміну пейзажу насувається повид,
      затіняє затоки та зірки над полями,
      розсипає воронки та напалмові плями,
      випускає з будинків, огороджених дротом,
      наче з чорної скриньки, свою чорну роботу,
      що нікому-нікому не відома в обличчя,
      бо із нею знайомі лиш чорнобильські миші;

      але все ж не лікуй ти білий шум у аорті –
      це найвище, що чути дозволяється плоті,
      а також показник,що ти і досі не стер це
      хворобливо принишкле опромінене серце.

      29.05.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    28. Асфальтовій дорозі
      Ти, що була, єси і довіку будеш недостатньо рівною,
      аби зрівнятися з блідою непрасованою периною

      хоча би за кількістю складок; ти, чиї хвилясті вибоїни
      поглиблюються, бо – верхи, на колесах чи пішки – тобою ми

      користуємось без найменшої ніжності й тим паче сорому,
      іноді пропускаючи вперед найбільш незграбного й сонного;

      ти, повна торгашами, зуроченими й лівими охочими,
      навряд чи здатна пояснити, в чому саме з тобою схожі ми;

      ти, нагодована іржавими старорежимними мінами,
      навряд чи спроможна сказати, як саме з тобою відмінні ми,

      хоча тут немає ніякої глибинної семіотики:
      просто рано чи пізно до тебе навідаються ремонтники,

      а ті, що йшли по тобі – дотлівають у розламах і тріщинах,
      себе втішаючи копійковим шансом потрапити вище них.

      18.05.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    29. ***
      Біла кораблетроща
      серед хмар, серед хмар –
      для землі все одно що
      непомічений дар
      чи розхитана вія:
      дуне вітер, і ві-
      тром назавжди розмиє,
      рознесе швартові,
      і поріже канати,
      і затопить борти –

      наче варто карати
      за взяття висоти,
      наче скоєно замах,
      і ніщо – поготів
      невагомий уламок –
      не досягне ґрунтів,

      тобто пройде повз очі,
      як розвіяний пар,
      біла кораблетроща
      серед хмар, серед хмар.

      13.05.2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    30. Строфам, катренам, рядкам і т.д.
      Для вашого зростання не потрібна
      висока концентрація води.
      Для вашого зростання, очевидно,
      потрібне лиш бажання прорости
      на ґрунті благородному, важкому -
      на кшталт рефлексій чи сумних місцин.

      …Але ж ви ростете і на такому,
      як тінь від ЗНО чи магазин,
      в якому не бажають продавати,
      не вірячи студентському квитку.
      Поганий гумус – це серйозна вада,
      тож вибачте за це садівнику.

      Принаймні, з вами(попри певні втрати –
      побічний передбачений ефект)
      я маю право не охуївати,
      прямуючи дорогою вперед.

      31.01.15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    31. ***
      Погодься, очевидний брак блакиті у
      стійкій фортеці лікарняних стін.
      Моя відсутність вийшла непомітною
      для несподіваних весняних змін:
      пригадується обрій бронзуватим, ще
      зануреним в іржаву каламуть,
      а зараз – яблуневі білі ватрища
      мене уперто не упізнають;

      я знав це сонце переважно сонним і
      нездатним опромінювати вид:

      пейзажна пам’ять є односторонньою,
      зате зручніше замітати слід.

      05.05.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    32. Торгівельна угода
      Отримана за копійкову суму
      на ринку в нещасливій стороні,
      постійна звичка ставити під сумнів
      ні разу не допомогла мені.

      Я міг би лити цілі ріки ртуті
      (мовляв, не бачу леза у воді),
      але я вдячний продавцям-банкрутам
      за те, що розвели мене тоді.

      30.04.15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    33. Українській силабіці
      У вигляді воску на підсвічниках в глибині печер,
      яким відомо усе щодо аскез та пересторог,
      у вигляді каштелянських веж, які обступає чернь,
      вимагаючи їжі, а також зняття дальніх облог,
      у вигляді зарубок на ножі втікача від застав,
      які роз’їжджають уланськими вітрами по степу,
      у вигляді флейти у зубах чоловіка, який став
      єдиним, кого світ не вхопив бодай за ліву стопу,
      у вигляді залишків хліба на самому дні торбин
      студентів, які повертаються із кельнів та сорбон –

      ти проіснувала, аж допоки невідворотний плин
      еволюції не став останньою з твоїх перепон.
      Розбиваючи уявлення про себе як про мерця,
      ти зринаєш (у межах цього паперового листа)
      не з-під полемічного пера, а з-під мого олівця,
      щоб вернути зайняті силабо-тонікою міста;

      ти починаєш розносити пісню свою бойову,
      очікуючи стрімкого повстання попри прірву літ,

      але уся лояльна тобі абетка лежить в рову,
      а для нової ти – не більше аніж кумедний релікт.

      28.04.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Лише список питань
      Я не знаю, скільки відміряно просто йти;
      я тим більше не знаю, скільки відміряно бігти,
      (а зупинками – розшифровувати мегаліти,
      у шифровках шукаючи дороговказ до води);

      я не знаю нічого про будову крил:
      серед пари личинок не можу вгадати, котра з них
      вознесеться метеликом, і що за подразник
      чи дефект, чи недосконалість звичних мірил
      спонукає на сумнів, як лемінга – на стрибок;

      я не знаю, скільки врешті лишиться кінцівок,
      обезцінених вигуків та зізнань самоцінних,
      неважливих чернеток та змілілих заток;

      я не знаю, чи варто звертатись до тебе на ти,
      я не знаю, як ти ставишся до панібратства,
      кого саме вважаєш тимчасовим баластом,
      а на кого уважно дивишся з висоти;

      я не знаю, чи можна визначити процент
      благодатної лексики від монолітної мови;

      я не знаю, чому ти не допоміг Іову,
      я не знаю, чи потім ти пожалкував про це;

      я не знаю, як саме трактується буревій,
      у якому гинуть голодні мідні терміти;

      я не знаю навіть, чи хочеш ти переборщити,
      розсипаючи камені по дорозі моїй.

      19.04.15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    35. Катрены возвращению
      Эти строфы саднят поневоле:
      будь фортуна – непойманный тать,
      сто ли бед, измождённостей сто ли
      предстоит по дороге узнать,
      будь я изгнан и даже запятнан,
      будь мои паруса – решето,

      всё равно я приеду обратно
      в чёрном демисезонном пальто,

      и, хотя не пристало остаться,
      я услышу, присев на гранит,
      что поёт мои ранние стансы
      разобщённый квартет аонид,

      и устану кварталами шастать,
      как устал я бежать по строке,
      и не спросит, задумавшись, паспорт
      продавщица в знакомом ларьке,

      и едва ли я буду расколот,
      прочитав на дорожном кольце:

      Пастернак написал этот город,
      Рыжий точку поставил в конце.

      31.03.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    36. Переклади з циклу “Гриби з Юґоту” Г. Ф. Лавкрафта

      I
      Книга

      Напівзагубленість, напівтуман
      старих причалів та химерність форм
      предметів, піднятих з морських низин,
      потерте димом і морозом скло,
      рукописи, що скупчилися за
      ним стосами, як стовбури дерев,
      ховаючи причину і знання
      за власної дешевої ціни;
      а також я, що просто увійшов
      і, взявши вкритий павутинням том,
      уже не міг відкинути його,
      переступити, як нічний кошмар;

      уже не міг не чути в глибині
      пустого дому прохолодний сміх.

      II
      Гонитва

      Я загорнув рукопис під пальто –
      подалі від алей та підвіконь,
      подалі від проникливих очей,
      що визирають із квадратів шиб,
      спостерігаючи нервовий біг
      істоти не такої, як вони,
      істоти, яка викрала й несе
      те, що не варто знати не таким,
      тікаючи від сміху, що її
      він переслідує, не даючи
      відкрити хвору книгу на місцях,
      яких вона не прийме все одно,

      хоча обабіч божевільні стіни,
      хоча лунають кроки за спиною.

      III
      Ключ

      Не знаючи, що змусило мене
      безпомилково слідувати цим
      покрученим проспектам на шляху
      до закриття дверей на всі замки,
      я, тим не менше, мав дороговказ
      до найтаємнішого зі світів,
      до найзабутішої із епох,
      до найжахливішого із видінь,
      в якому є невідворотна сутінь,
      яка, йдучи із лісових заплав
      без розміру, без шуму і без форми,
      ховає місто неземних шпилів.

      Не встиг я усвідомити усе це,
      коли кватирка тихо заскрипіла.

      11.04.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    37. Стає крилом

      Як не дає тікати нам
      наявність віз;
      як імпульсом новим рядкам –
      твій творчий криз;
      як проявом нестачі сил
      є бурелом –

      так факт обірваності крил
      стає крилом.

      20.03.15



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    38. Вітер
      Вітер нічого не змінює;
      зовсім не змінює, начебто,
      доки у погребі міни є,
      доки за все не заплачено.

      Просто мінливими зграями
      листя мігрує у березень.
      Це ні на що не впливає і
      має забутися, стертися,

      наче визбирані стосами
      штампи шкільної граматики,
      наче ріжки від морозива
      у смітниках на Хрещатику,

      наче листівки, рознесені
      давноминулими площами,
      давноминулими веснами,
      давноминулими прощами.

      Вітер над цими хрущовками,
      вітер над новобудовами –

      щоглами, щоглами, щоглами;

      долями, долями, долями.

      13.03.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    39. Повернення


      Це можна назвати рокіруванням стін.
      Палата раптово втрачає набуті риси -
      такі, як сусід, з яким довелося змиритись,
      або регулярно вколюваний анальгін.

      Раніше місто, розтягнуте в лінзі вікна,
      сприяло мовчанню. Доволі струнка береза
      тепер у квадраті скла, і якщо тверезо,
      то функцію міста виконує саме вона.

      Не віриться: ти – одноповерховий Ікар –
      провівши у цій кімнаті п`ятнадцять з лишнім,
      спромігся все це забути за декілька тижнів.

      У лавці внизу латає дірки чоботар,
      до ГЕС невагомо надходять сталеві плоти,
      пісочниці, ніби форти, атакує малеча.
      Є певна безглуздість у плануванні втечі;
      вона випливає з нездатності просто йти.

      Затягнутий нею, ти забуваєш про те, що
      весна розгортає наступ на мерзлі ґрунти.

      04.03.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    40. На смерть зими
      Не підготовлено і чверті.
      Командування непричетне.
      Занадто пізно, слово честі,
      для агітації зі шпальт –

      плацдармом бунтівним комбригам
      не тане запізніла крига:
      триває офензива снігу,
      лютневий наступ на асфальт.

      Наказано: вперед і нижче,
      хоча не розірвати тишу,
      хоча не буде попелища
      на місці мокрого зела;

      але змагають перепони,
      місцеві глушать патефони,
      і тануть наші ескадрони
      під контратакою тепла.

      Оточення; останній вихор.
      Я Вам пишу: це – ніби вихід,
      коли невідворотне лихо –
      найліпша із можливих кар.

      Тверді пласти - моя перина;
      я не хорунжий, а сніжина,
      яка з висот ультрамарину
      спустилася на тротуар.

      25-02-15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    41. У застінках


      Позирати в квадратне віконце і
      не побачити диво із див,
      щось плести і плести охоронцеві
      про ідею, систему й мотив,

      а в умі пориватися мічено
      (хоч немає тремтіння колін)
      за складські та службові приміщення
      до освітлених білим вітрин,

      де ховає статуру завбачливо
      поміж стендів, полиць і т.д.
      недосяжний, щемкий, неоплачений,
      п’ятилітній “Louis du Conte”.

      22/01/15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    42. ***
      Це, по правдi сказати, нiякий не снiг:
      просто зверху печальний сідий комбриг
      поголився і струшує піну з лиця.

      Пригадавши того мерця,
      він подумав:

      "Не варто, мабуть, було.
      Це міг бути вивих або перелом,
      кара совісті, розуму чи, врешті-решт,
      неочікуваний арешт,
      бо чимало тікає з казарм у степи,
      бо чимало не має такої стопи,
      що, йдучи по самотній дорозі, не
      перехилиться, не ворухне
      жодним пальцем. Я знаю, що наробив;
      це тому, що гадав, ніби мало брил
      надмогильних, а ще - бо в останні дні
      зносить башню старому мені
      мною ж і розкручена карусель;
      ні до кого звернутись, аби усе
      поміняти, бо я - адресат і спочин
      і проклять, і звертань, і плачів."

      Його погляд затримується на мить,
      бритва в татуйованих пальцях тремтить
      і летить в рукомийник. Минувши поріз,
      щось червоне стікає униз.

      18.01.15




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    43. ***
      Кожен щем, кожен порух i вiтер, i кожне обличчя,
      степiнь близькостi з котрим здавався менi вищим за
      близькiсть неба й комети, i кожне розгойдане вiче,
      закипiле всерединi мене, i кожна сльоза,

      забракована за неспроможнiсть котитися бростю
      власних вiй (бо наступне зруйнує i спалить усе) -
      це найлiпшi мої фiгуранти у списках на розстрiл
      у застiнках, обмежених певним з моїх передсердь.

      Палiмпсести внизу на бетонi - проста параноя:
      те, що дряпає - вид забороненого багажу.
      Треба мати талант, аби рiвно вести пiд конвоєм.
      Я веду пiд конвоєм - а значить, уже не пишу.

      15.01.15



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    44. ***
      Коли потреба стане – перебути
      і віднайдеться втрачений жетон,
      коли забуте( як і незабуте) –
      осяде шаром пилу на пальто,
      сформованою часткою суспільства,
      системи, колективу і т.д.

      я повернуся у знайоме місто,
      і місто буде, певно, золоте –

      така уже традиція вертатись
      в осінню пору, мокру та гірку,
      така уже неоціненна вартість
      банального епітета в рядку,
      така уже жага себе пробудить:
      холодними проспектами пройти,
      і щоб навколо – посторонні люди,
      а понад ними – небо і дроти,
      і до кіоску мовчки продощитись –
      ні спогаду, ні думки про земне –

      і в синьому – та сама – продавщиця
      не запитає паспорт у мене.

      30.12.14



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    45. ***
      Тримаючись усталеного курсу,
      Дніпровською продеренчить камаз,
      коли до мене кафкіанський мусор
      постукає у двері в темний час.

      Напам`ять бурмотітиме закони,
      згадає пару давніх позивних,
      і вицвітатимуть пусті погони
      у світлі, що спадатиме на них

      згори, з обліпленої чимось лампи.
      Не знаючи, за що такий візит,
      я буду вибитий словесним штампом
      із власних світобачень та орбіт,

      і стриманих його обвинувачень
      цілком достатньо буде для мети,
      поставленої ним собі – що значить:
      зв`язати руки, мовчки повести;

      і нас, відрізавши шляхи до втечі,
      дев`ятка по проспекту понесе,
      і провінційний вишгородський вечір
      ніяк не зреагує на це все:

      причалюють на набережну тонни;
      дорогою розлите світло ГЕС;
      на задньому сидінні – Посторонній;
      холодне мерехтіння перехресть.

      22.12.2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    46. Зі спостережень у телескоп
      … і хочеться вірити: зоряний пил
      стрункої орбіти
      не має так само, як серця і жил –
      блимкі сателіти,

      та кожна пилина і метеорит
      (і зорі, почасти)
      курсують незмірену темряву літ
      у пошуках щастя,

      допоки у якості вічних завад
      місткі картотеки
      не стверджуватимуть, що є міліард
      холодних парсеків –

      неначе межа, і що сенсу нема
      триматися віри,
      адже між курсуючими обома –
      лише чорні діри,

      що не дозволятимуть їм віднайти –

      льодами окуту,

      аби відігріти безликі пласти
      самотнього ґрунту.

      17.12.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    47. ***
      Хоча, можливо, рано
      ділити все на касти,
      але відсутні плани
      і новорічний настрій.

      У гонці варто сісти:
      межа пробігу – де ж ти?
      Не стати медалістом,
      а виспатись нарешті.

      Ще є куди тікати,
      котитися – тим паче.
      Унеможливлю втрати:
      продам останню пачку.

      Гірлянди та обличчя
      у сірих шпальтах вікон.

      Писати ближче, нижче.

      Дожити до канікул.

      18.02.2014




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 0
      Самооцінка: 5

    48. Новорічне
      Три ранку. Календар,
      комп`ютер і
      стіл. За вікном ліхтар –
      і ліхтарі

      по вулиці, луна –
      бухий мотив,
      його фінал – стіна,
      локомотив

      зірок над містом, над
      усім, усім –
      а саме снігопад
      чи білий дим,

      що йде униз, униз –
      неначе рік,
      а ще іде навскіс,
      як чоловік

      проспектом нижче; ще –
      вогні машин
      і цей прощальний щем:
      два, нуль, один

      і п`ять. Я не пишу
      про ці свята,
      але є вірш (чи шум),
      бо хулі там,

      бо вірш – частина крил,
      хоча і без
      вірша лунає джингл,
      а також беллз.

      01.01.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    49. Поету-мілітаристу
      Колего, у чорних водах перебувають риби,
      обравши орієнтиром повну відсутність руху.
      Щоб якось від них відрізнятись, мілітаристські верлібри
      давай із тобою складати й поширювати фейсбуком.

      Колего, з рухливого довгого списку сержантів запасу
      ніколи ніхто не буде викреслювати поетів.
      І саме тому ми скоро надягнемо списані каски,
      прийнявши вчення про стилос
      як першооснову стилета,

      отримавши в якості ґрунту чоботи, кимось терті,
      отримавши в якості права пару розписок і штампів,
      отримавши в якості м’язів АК 74-тий,
      отримавши в якості віри накази далекого штабу.

      Не знаю, що нас чекає. Рівень окопів нижчий
      за рівень моря, за рівень, хоч якось доступний бореям.
      Колего, наш брат не любить бачити те, що пише,
      не втіленим у катрени, а втіленим у траншеї.

      Я думаю, фактор повернення сильно від нас не залежить.
      Але якщо все-таки вдасться вийти на рідні маршрути,
      я кину писати зовсім.
      Ти станеш писати менше.
      Хіба що про літо й метеликів.

      Просто аби забути.

      06.12.14







      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    50. Від супротивного
      Те, що дано: у нашій з вами країні,
      що купається в житі й дезоморфіні,
      довжина існування вашої долі
      вираховується в готівкових долях,
      що накрапують вам від прибутків чиїхось,
      хто розділення перетворив на примус.

      Ось припустимо: ви – водій маршрутки.
      Ви отримуєте плюс-мінус дві штуки,
      і цей плюс коли як зливається в мінус:
      все вирішує жадібність і працьовитість
      у мистецтві возити обличчя й пики;
      і раптово – бабуся пенсійного віку
      піднімає в салон пакунки здорові
      та іще – посвідчення кольору крові.

      Якщо ви оплату таки заберете,
      то, можливо, вам вистачить на сигарети,
      ну а в сумі з десятків бабусь – на квіти
      для дружини, чи з друзями погудіти.
      Якщо ж доля всміхнеться не вам на користь,
      якщо ваші інстинкти замучить совість,
      у бабусі решти в маленькому клунку
      буде досить якраз на цукерку внуку.

      Отже, ваша корейська жовтенька тата –
      це уже межа, це уже барикада.
      Вона ділить людей на сорти по тому,
      чи сплатили вони на шляху додому.

      Таким чином, у нашій із вами країні
      ми усі один одному дещо винні,
      ми усі, хоча начебто не мігранти,
      все одно несемо тут нелюдські втрати
      і на цих теплотрасах та териконах
      лежимо горілиць до самого скону,
      розуміючи: щойно прийдуть нагинати,
      лише ми активуємо дефібрилятор,
      і коли запрацює від струму серце,
      то в мензурки з літрових банок наллється
      лікарям та інтернам, що все збороли,
      по ковтку нерозведеного етанолу,
      і лунатимуть в операційній тости,
      що віднині не треба ходити в гості
      і що можна, зриваючи всі плакати,
      нескінченно довго її матюкати,
      й животіти в ній, і летіти вище,
      і писати про неї такі ось вірші,
      і вивчати її степові мегаліти,
      і любити її,
      любити.

      24.11.2014




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    51. Ліки від снобізму
      Черговий досвід робить мене злим,
      хоча таким не прийнято ставати,
      розкопуючи щось нове. Затим,
      я стверджую, що так лягає карта

      і міг би нині дертися увись
      (хоча насправді тільки ніс дереться);
      не помічати характерних рис,
      які цілком сумісні з теплим серцем;

      навчитись розрізняти моветон,
      при цьому відкидаючи статути;
      ходити у богемному пальто
      як в аргументі говорити скуто;

      в кінці катрена виставляти хрест
      як пам`ять про невідворотні втрати;
      а ще напитись, намутивши десь
      (хоча мені зарано споживати)­.

      Натомість лампа замість каганця
      хитається у побутовій тиші,
      і річ, яка повзе з-під олівця,
      нагадує букет із перебільшень.

      04.11.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    52. До прочитання на шкільному вечорі
      Якщо кінчаються запаси грогу,
      то після всіх уроків - не брешу -
      в учительській закрившись, педагоги
      педагогічно курять анашу.

      Все виважено в нашому сторіччі,
      і організаційно теж ніштяк:
      засміяний фізрук інформатичці
      п`ятнадцятий закручує косяк,

      бо чесна праця завжди неласкава,
      бо дим думки непевні зупиня,
      бо працівник освіти має право
      розслабитись після важкого дня!
      29.10.2014



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    53. 14 рядків про фортуну
      Фортуна по п`яні впертою
      стає і несамовитою.
      Мабуть, недостатньо відвертий був
      або ж не зійшлись орбітами.

      Фортуна, прикрившись пакетами,
      лягає за баром на клаптику.
      Ну що ж, я не став планетою
      в безодні її галактики.

      Фортуна зіб`є центрифугою,
      не дивлячись на гарантії.
      Тому я кажу, як другові:
      будь ласка,
      чувак,
      не втрать її.

      29.10.14



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    54. Сонет про вдячність фури
      Старий водію, дякую тобі
      за гравійоване дорожнє тло,
      за чистий дим коліс і, далебі,
      за нехитке октанове число,

      за злагоджену ритміку поршнів
      і за відмову кожному менту,
      за друга, що позаду захропів
      після важкої зміни на посту,

      за руни, що ти на кермо набив,
      за високо настроєний клаксон,
      за мерехтіння митниць і портів
      зі схлипуванням валу в унісон

      і за навислу перед лобовим
      пластмаску з намальованим святим.

      28.10.14



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    55. Мойсей
      Ворони кружляли над стовбурами у висі,
      дими точилися з позаміських заплав.
      Хтось містом блукав у домашньому светрі й джинсах,
      підходив до перехожих
      і промовляв:

      "Я часто міняю локації перебування,
      в кишенях своїх несучи пустоту важку.
      У цій широті дорогі ресторани й книгарні.
      Мене звідусіль виганяють у сутінь міську.

      Вкажи мені місце невизначеної ролі,
      де плескають не по крилах, а по плечу,
      і де усі двері без пластику й фейс-контролю,
      і де чоловіку в светрі наллють борщу."

      Але не було йому ні від кого вказівки,
      лише перехожі, пірнаючи у пітьму,
      усі відверталися якось однаково стрімко,
      одними губами
      посміхнувшись йому.

      Убивче каміння й думки про невірний вектор,
      убивчі не ті серця й не ті ліхтарі,
      але у провулку завжди знайдуться узбеки,
      володарі забігаловок
      та шампурів.

      І він полетів - під вивісками чи понад,
      минаючи моноліти пустих машин,
      і в`язнем за ґратами бігала кров у скронях
      од запаху м`яса та
      тугих лавашів.

      Один із узбеків запорався біля пательні,
      а інший замовлення взяв і кудись побіг,
      і наш подорожній заговорив наскельні
      слова, що зовсім трохи
      злякали їх:

      "Я стопи оббив об меридіани й ліги,
      та ось де оаза... Ось вона! Ось вона!" -
      й зі светру його, неначе з ламкої криги,
      скресали у темінь скрижалі
      та письмена.

      А потім досяг він ліній метрополітену,
      скрижалями женучи із тунелів жах,
      і сів на потяг, наривши жетона в кишені,
      але і досі тримаючи все в руках.

      Він вийшов посеред вагону і став кричати,
      і кожен в його присутності був німий,
      і голови повернули міські сурогати,
      каліки, вагітні та пасажири з дітьми.

      Настінна реклама одсвічувалась на клунки,
      цікаві гніздились, мовби птахи на стерні,
      шепочучи:

      "Він втюхує нам піґулки
      від болю в суглобах
      чи ще від якоїсь херні."
      08.10.14



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5

    56. Отаман
      да смотри не промахнись, атаман
      і не слідуй течією ріки
      твій товариш нині - біль
      роз`ятрених ран,
      що із тилу зове полки

      чтоб не дрогнула рука невзначай,
      щоб не зрадив зброєносець і плуг,
      ти - знеможений з дороги - змагай,
      змагай,
      розриваючи власний круг

      да смотри не заряди холостых,
      і не будь до перехожих німим
      і нехай позаду тебе
      палають мости
      вогневищем сліпим, важким

      да не думай о петле палача
      якщо очі твої палить ртуть
      це такий дарунок замість
      леза меча
      всім, що стали на ствердний путь

      29.09.14



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    57. Поети
      Поети пишуть високі вірші
      у час, коли розцвітають маки.
      Поети пишуть все гірше й гірше
      про зле кохання, про воду й Краків.

      Поети мовчать, як ревуть гармати.
      За залпами строфи майже не чутно.
      Поети здібні в мистецтві чекати,
      прикинувшись, ніби згодні й кутні.

      В мовчанні поети за дниною днину
      снують по готелях і грають у кості,
      в той час як гармати вплітають в тканину
      будови всесвіту точний постріл.

      А потім, раптово спинивши втрати,
      гармати чомусь обертаються в бонги.

      Поети, в принципі, здатні мовчати,
      але не витримують надто довго.
      27.09.14



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    1. Гуманітарне саторі
      У горнилі всесвітньої спеки,
      що роз`ятрює зболені рани,
      ми - лінгвісти без бібліотеки
      та належного фінансування.

      Ми, що завжди занадто ретиві
      в наріканні чумного зеленим,
      несподівано для колективу
      зіштовхнулися із феноменом:

      там, де смертним стачало кебети
      все продовжувати бойовисько,
      червонясте арґо кулеметів
      потіснило
      з широт
      авестійську.
      18.09.14




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    2. Мої герої
      Мої герої - сектанти, що колять собі у вену уламки метеоритів, розбовтані у воді;

      і некомбатанти у свитах, що фактор примирення й сонця без остраху щодо грабунку тримають у бороді;

      й веселі льотчики в масках, чиї полігонні шедеври на практиці переходять постійно у мертву петлю;

      а ще альпіністи-вигнанці, що взяли занадто високо і забрані вітром вершинним до себе за це без жалю.
      ***
      Мої герої - не з неба, хмарини для них - не транспорт; натомість укрзалізницю обрали усі вони,

      й хоча у тьмянім вагоні кондуктор вишукує зайців, ніхто не жалкує про те, що далекий від вишини.

      Фіделі скуйовджених вулиць, апостоли переходів, похмурі ісуси хрущовок, архангели мокрих доріг, -

      для них мої мармур і море, для них мій папір і ліки, для них мій маяк і бункер,

      і вірші мої для них.

      Серпень 2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    3. ***
      Переорані, змучені, точені
      та позбавлені комунікації,
      ми виходимо із оточення,
      відімкнувши багнети й рації.

      Ми беззбройно йдемо колонами
      на ворожі станції й селища,
      де постанемо –
      інтерновані
      від землі, прапорів та чогось іще,

      що людей із серцями-гранатами
      їсти змусило мозок ящірки,
      щоб так часто не помирати нам,
      схолоднілі роззявивши пащеки;

      Що нахабно так числа низило
      й затіняло нулі в статистиках,
      коли йшлося про кількість зарізаних
      та пощезлих – в контексті балістики;

      Що на хрипи й волання помочі
      подавало казенні фразочки,
      щоби потім, в новинах поночі
      генеральські штовхати казочки;

      Що, здобувши офшори визиску,
      тих завісило ґратами й тиною,
      що, в тилу не знайшовши прихистку,
      в супротивника
      віднайшли його

      та розкидані нині по всесвіту
      одинокими мужніми ноями,
      щоб залити всесвіт авестами,
      дезертирами та героями,

      які вже не дозволять стерти і
      придушити блідими наругами

      День бригади 24-тої.
      День бригади 72-гої.

      06.08.2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    4. Солдати-еритроцити...
      Солдати – еритроцити, окопи – бурі аорти.
      Біжу, оминаючи тромби танкових їжаків.
      Сьогодні Симонов буде читати для нашої роти.
      А завтра, як зійде сонце, ми підемо у прорив.

      Оце і лишається тільки, коли не стає патронів:
      саперні лопатки у пальцях, покинутий мною намет,
      перервані постачання, розбиті шляхи ешелонів,
      порожні патронні ящики
      та фронтовий поет.

      26.07.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    5. Бойовик
      У чорний вологий гумус
      я вибитий з дат і рот.
      Іржава танкова гусінь
      мені замінила плоть.

      А гусінь хіба тільки танкова…
      Завівши кубло в стерні,
      вона прокидається ранками
      і точить ходи в мені.

      Не кат і не чортів найманець
      без долі – з ТТ зате,
      в легкому похідному ранці я
      зі школи носив ТТ

      і вірив дядькам з кашкетами,
      які прямо в очі рекли:
      “Вони – по вігвамах ракетами,
      а ми – за Своє без хули.”

      Отак опинився в окопах я
      з азартом у глибах ніг…
      І став, як у землю вкопаний.
      Та вийти назад не міг.

      Я вохрою вилиці змазав,
      та скроні і очі – теж;
      я втер її з першого разу
      отак, що не відітреш;

      я був – за Ідею й Волю,
      а мій командир і брат
      за долари із офшорів
      у вену штовхав опіат,

      бурмочучи: “Кидай зброю,
      рятуйся на стороні!
      Апостолам та героям
      не місце на цій війні”.

      Лежу?...
      Підіймаюся вище.
      Спливаю, як мертвий кит:
      розлоге кореневище
      із мене росте у світ,

      єднає у тіло клітини
      усіх, таких схожих, нас…
      І чую я пульс Палестини,
      і чую: пульсує Донбас,
      і хоч не вщухають ПТУРСи,
      і хоч у повітрі смог,
      ловлю я Пророцтва Пульсу,
      що в кожній людині Бог,
      що всі ми боги, а значить,
      колись, по відлунні років,
      наш Батько і нас пробачить,

      Обдурених
      Вбитих
      Богів.

      19.07.2014





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    6. Бургомiстре, налийте отрути

      Бургомістре, налийте отрути. Це буде найлегший вихід.
      Бургомістре, налийте отрути. І все-таки, ви боягуз.
      Бургомістре, на площі – люди. Вони вам – вагоміше лихо,
      аніж крапля блідого трунку для шерхлих старечих вуст.

      Бургомістре, війська не з нами. Це дійсно багнет у спину.
      Бургомістре, на нашому боці лишився один батальон,
      а фельдмаршал-іуда в мундирі кольору ультрамарину
      виправдовується у натовпі. Уряд утік за кордон.

      Бургомістре, налийте отрути. Ви довго були прокрустом.
      І, як справжній прокруст, ви забули: надходить і ваш тесей…
      Бургомістре, у вестибюлі потрощено ваші бюсти.
      Гарнізон, відступаючи, знищив чимало таких речей.

      Бургомістре, налийте отрути. А можна ж іще стилетом.
      Я скомандував, і солдати натиснули на гачки…
      Бургомістре, це ви віддали наказ розстріляти поета!

      Хто подумати міг, що люди читають його рядки.

      Липень 2014




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    7. Я вийшов з кiмнати...
      Я вийшов з кімнати. Вийшов через легенькі дверцята.
      Мені непотрібне сонце світить, як чорна цятка.
      Десь тут має чутися вигук щастя. Може, ще рано.
      Я вийшов з кімнати, повірте, зовсім не для вбиральні.

      Я вийшов з кімнати. В кімнаті лишилися зведені штори.
      Я затишно відчуваю себе у вузьких коридорах.
      Лічильник поважно цокає. Мабуть, вицокує кроки.
      Або ж наближення року. Мене не хвилюють цоки.

      Продує? Мене не продує. Я не відчуваю вітер.
      Стін та стільця немає, натомість присутні діти.
      Травмують і сильно нівечать їхні щасливі обличчя.
      Не злився лицем зі шпалерами – злився душею з ніччю.

      В кімнаті я танцював, а ззовні – немає хисту.
      Дивлюся зіщуленим оком на дуже широке місто.
      Місто розлоге і світле, я – мовби закутий у лати.
      Хисту немає також звільнитися від кімнати.

      Я вийшов з кімнати, забувши на шафі батьківську карту.
      Наступним тут має стояти покручений вислів Декарта,
      Та я вже cognito. Вийшов. За висловом, я не існую.
      Або ж існую формально. Як тіло у просторі. Всує.

      Ховаю лице у футлярі своєї пласкої тіні.
      З виходом із кімнати не відбулося зміни.
      Я вийшов з кімнати – а міг би зараз приймати ванну.
      Мій вихід – не вихід навіть, а просто рокірування:

      кімната була барикада, а тут я сам барикада;
      в кімнаті жахало світло, а тут сади й автостради;
      назустріч мені давні вежі, я бачу – телеантени…

      Я вийшов з кімнати? Не вийшов. Кімната ввійшла у мене.

      28.06.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    8. Сучасний сонет
      Облога. Шанці. Дим. Драбини. Вежі.
      Розпечене каміння трощить мур,
      і промені списів невтомно крешуть
      у квадратові очі амбразур…

      …Хроніст лежить у тіні колонади,
      хітона підібгавши під себе,
      і чиркає в пергаменті:
      за правду
      стоять оті, а ті – за зло рябе.

      Повірять люди чесному хроністу
      і реконкісту візьмуть за мету,
      а той – оплату історичних істин
      складатиме у жирну калиту…

      Та уві сні побачить кості міста.
      І тих, що не повірили хроністу.

      1 липня 2014




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    9. Копенгагенський дольник
      Бароковий вечір декількома мазками
      Окреслив ескізи провулків на давньому тлі...
      І гамір полегко стишує лет
      Через брами,
      Віконця крамничок, роз'їзди, горища, шпилі.

      Я бачу гаптовані крила готичних крівель,
      що дивляться в місто мохом камінних скронь,
      і упізнаю у фасадах шляхетних будівель
      карбовану мітку
      талановитих долонь.

      А попід будівлями чемно сидять музиканти,
      креслярськими рухами творячи з простору міт,
      і дивляться так на людей,
      як раніше ваганти
      на битих дорогах дивилися
      людям услід.

      Он грає один із них - у порепаній куртці,
      у джинсах, вже майже не синіх, з обличчам старим
      від втоми та музики у копенгагенськім дусі –
      на флейті –
      для перехожих та в душі їм.

      Він грає не-академічно і небездоганно,
      натомість – оголено й щемно в своїй бідноті,
      і, може, того й виходить –
      висотно-органно,
      як дещо, що має Людину
      в кінцевій меті.

      Він грає омріяне, зболене і пережите…

      Що далі – не згадую, наче осліп і оглух;
      лише пам`ятаю,
      як пляшка летить
      недопита
      йому у подертий коричневий
      капелюх.

      Оте пролунало, як вулична зірваність менту,
      що змушує бігать мурах у тонкім рукаві,
      і пляшка розбилася,
      наче обірвана флейта,
      і люди спинилися, наче вони ще живі.

      Він витрусив скельця і гроші на сиву бруківку,
      тихенько лайнувся до чорних,
      захеканих рук,
      посидів ще трохи, обвівши очима долівку,
      а потім, коли вже не стало нікого навкруг,
      піднявсь і поплентався. Ноги ступали в калюжі,
      і хлюпання рвало у клочча глевку німоту,
      і чув я:
      то хлюпає пиво із пляшки у душу
      флейтиста, незграбно і невиліковно
      просту.


      19 червня 2014






      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    10. Я живу у місті...
      Я живу у місті, де будівлі –
      По якім провулку б ти не йшов –
      Мають у своєму сірім тілі
      Обриси барокових церков.

      Я живу у місті, де і гамір
      Повнить особливо тишину,
      І де кожний лікоть
      Під ногами
      Витоптаний кіньми в давнину.

      Я живу у місті,
      Де у лісі
      Біля ставу сівши на траві,
      Чув я дзвони княжого заліза
      І русинські кличі бойові.

      Я живу у місті,
      В котрім хвіртка
      Кожна заведе тебе в фойє,
      І де пух, що креше в небо
      Влітку,
      Зорями у Космосі стає.

      12.06.14



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    11. Чола
      Щось вічне гримить у полі –
      Я здалека мружу зір
      І бачу:
      То крешуть чола
      Турбінами
      Мислі
      До зір.

      Потрощені в друзки трони
      І правда,
      Вкодована в міт,
      Зневірені пантеони,
      Планети,
      Збиті з орбіт,

      Зневажені авторитети,
      Осяянь п`янка каламуть –
      Неначе шлейф од комети,
      За чолами
      Шлейфом
      Ідуть.

      І чола летять уперто,
      У леті здолавши смерть…

      На жаль,
      Небесною твердю
      Нарік Бог небесну твердь.

      За раз її
      Не прохромити,
      Ударно розтявши вмент…
      І чола-метеорити
      У вибухах
      Страчують
      Лет,

      Вертають на місце злету,
      Позвужувавши себе
      І взявши за ідол – памфлети
      І спокою щастя рябе.

      Та в пам`ять карбуємо,
      Жеби
      Позбутися сонних пут:

      Єдина хвилина Неба
      Цінніша за вічний ґрунт.

      Де думка – рунічна глиба,
      Де щастя – лиш творче тло,
      В надії
      На ствердний
      Вибух
      Летить
      І моє
      Чоло.

      10.06.14




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    12. Пам`яті генерала Кульчицького
      Погралась доля долями, як нардами.
      На фото – ще тримає автомат.
      Він був – Кульчицький, нач. ГУ Нацгвардії.
      Йому було так мало – п`ятдесят.

      А десь – не в нас – кують мечі на рала;
      А десь – все більше життєдайних рал…
      …Підбили у польоті генерала.
      А був – простим солдатом генерал.

      Хтось рік отрутно: нам війни не знести,
      Бо офіцерська честь для нас – то міт…

      Під Карачуном пам`ятником чести
      Лежить згорілий в небі вертоліт.

      30.05.14




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    13. Вікінг
      на фйорді тиша
      і брил безіменні лики
      холодними рунами дивляться в очі мені
      з-за скелі виходить неквапно
      самотній вікінг
      сідає до мене
      і руки трима на вогні

      він довго мовчить і очима
      плекає думу
      і щось на вустах його рветься в слова
      чимдуж
      я бачу в очах у вікінга
      трошки суму
      хоч ззовні начебто воїн
      похмурий муж

      і каже вікінг

      я тут вже затримався надто
      я мав би з богами пити духмяний хміль
      та довгі століття сиджу тут один
      при багатті
      до тої Вальгалли іти
      забагато миль

      а там за столом
      бенкетують
      мої побратими
      і Одін сміється із жартів
      братів бойових
      і пахне їм звідси
      запах жертовного диму
      що куриться смертними
      в честь та безсмертя їх

      там варять в печерах
      найкращу у світі брагу
      там стіни хоромів
      складені
      зі щитів
      а я наодинці
      і в тім
      не знайду переваги
      що вчасно прийти на відправлення
      так і не вспів

      та й так не попав би
      Вальгалла для тих що на роси
      розбризкали
      кров
      як раніш
      на долівку вино
      а я не з людиною
      з морем та льодом
      боровся
      вітрила напнувши
      пішов я
      отут
      на дно

      я відповідаю

      буває
      зловив ти ґаву
      отак безнадійно загруз тут
      наче й навік
      та я на табло вокзальному
      рейс на Вальгаллу
      здається бачив
      зі мною ходім
      чоловік

      дісталися мовчки
      удвох
      на таксі вокзалу
      і вкинув я
      до автомату
      декілька крон
      і вирвав квиток
      зі сталевих зубів терміналу
      і вийшов чекати із вікінгом
      на перон

      чекали недовго
      рік
      або може сотню
      і вікінг тримав мій квиток
      як безцінний дар
      і видався він мені

      уже менш самотнім

      аж ось
      із туману
      зринає
      потрібний дракар

      мій вікінг ступив на палубу
      човен рушив
      бортами гойдаючи
      мов дерев`яний кит

      сказав зі штурвалу вікінг

      спасибі, друже

      шолома стягнув
      і прощально всміхнувся

      услід

      09.05.14











      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    14. Прагнення
      От видерти би з мулу ту перлину
      І в літери ушифрувати враз…

      У мозку – наче звалище й руїна –
      Фальшивість, епігонство, перифраз.
      17.02.14



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    15. Пропозиція
      Покинули ви сало й променади
      І в белькотінні рабської пори
      Возносили над світом барикади
      І підіймали в небо прапори.

      Та вам співати – вже вузькоколійно.
      У мене пропозиція проста:
      Ото би вам на згарищі й руїнах
      Позводити заводи та міста.

      17.02.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    16. "Визволителям"
      На свічках вже гребуть асиґнації…
      Хлопці впали – лови ж момент!
      Перетворюють волю нації
      На привабливий виборчий тренд.

      Може, все це – як сон, як міт?..
      А за мітом – таємний зодчий?
      А в катів - пара инших чобіт,
      Що народу обличчя топчуть?..

      В цих уже усе буде без фєні,
      Та чи менше – злостиво-брудним?
      Промайданити б їм
      Кишені,
      Промайданити б
      Душі
      Їм!

      27. 02.14



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    17. Майдану
      Дивлюся - з екрану –
      Як вбивчі міни,
      Гранати під ноги –
      Враз!
      І на барикаді
      Відважний хлопчина
      На лоб
      Натягнув
      Протигаз…
      Дивлюся – і знову
      У ярому танці –
      Кийок та фанерний щит,
      А їм на підмогу –
      Нові вихованці
      Ціпків та бейсбольних бит.
      У лаві найпершій –
      Стоїть донеччанин,
      І львівський – опліч із ним.
      Там спалахи слабкости
      Й миті одчаю –
      До неба уносить дим.

      Ті скаляться:
      Ми у ведмежі жорна
      Вас кинемо й перетрем!
      Їм відповідь –
      Стяги червоно-чорні
      Над згарищем та вогнем…

      Вони – в белькотінні
      Тривожної ночі
      Пролляли червону цівку…
      Їм відповідь – лють,
      Закарбована в очі,
      І видрана з долу бруківка.

      То правда,
      Що скресла
      З тяжкої станації
      У битві супроти катюг,
      Нуртує у жилах
      Повсталої нації,
      Гартуючи меч і плуг.

      19.02.14




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    18. Притча про міни
      Ішли роки бунтарства й непокори;
      Брехня свою вертіла круговерть…
      Одне звичайне поле, біле поле –
      Укрилось вибухівкою ущерть.

      Людей шляхетних поле, наче мати,
      До себе пригортало в холод зим…
      А виродки, від гідності байстрята –
      Знаходили фінал на полі тім.

      Та хтось, на темні хитрощі падучий,
      Його простукав кігтями ціпків…
      І стало поле, волею болюче,
      Привільним для осудливих синків.

      Тепер літають понад полем кпини,
      В`їдаючись в артерії землі;
      А міни… Заіржавіли ті міни.
      Перевелися в мінах капсулі!

      Митці від Бога, потенційні юди!
      Згадайте, що оце я вам кажу,
      Коли вам закортить в угоду бруду
      Змінити самовибух на іржу.
      12.01.14



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    19. Моя революція
      Я мрію:
      Потужно вражають,
      Лікують
      Мої слова,
      І правда у них
      Вибухає,
      Немов
      Золота наднова…

      Зі строф епігонство –
      Кістками,
      І пафос мерзенно зія…
      Безсило шорсткими
      Вустами
      Утома шепоче
      Моя.

      Не тої я, може, мітки?
      А може –
      Не та пора?
      Не вірші –
      Суцільні агітки
      Ідуть з-під
      Німого пера…

      Мені відбирає мову:
      Так, начебто, рано, - а вже! –
      Омелою
      В кожне слово
      Вростає
      Словесне
      Кліше.

      О максим забитих
      Бравади!
      Який же із вами парнас…
      Немає на вас
      Торквемади!
      Єжова немає
      На вас!

      11.02.14



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    20. Про спільне й відмінне
      Шону Маклеху



      Ірландці з українцями – окремо,
      І кожному близька своя блакить…
      Та арфою на прапорі зеленім*
      Червоно-чорний стяг мені дзвенить.

      Між нами – милі, милі, милі, милі…
      І різне все – шляхи, дерева, сни…
      Чого тоді тін-віслом** забриніла
      Мені сопілка рідна з далини?

      Живем – не на однім планетнім боці,
      Та знаю я – підвівши зір увись,
      Лягли у землю їхні юні хлопці,
      Так само, як і ми лягли колись.

      Інакше в них у небі сяють грози.
      Несхожі зовсім, начебто, краї…

      Неправда. Бо ми ллємо спільні сльози.
      А от кати у кожного – свої.

      08.01.14




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    21. Трагедія мови
      ТИ – мова
      Моєї
      Прадавньої
      Нації.
      Тобі вже
      Співали
      Багато.

      Он дехто
      Тобою
      Стриже
      Асиґнації,
      А дехто –
      Розламує
      Ґрати .

      Розводили
      Юди
      Пусті
      Баляндраси,
      На котрих
      І ницості
      Слизько…

      В тобі
      Гартувалося
      Слово
      Тараса
      І шабля
      Богдана
      Хмельницького.

      В тобі, моя мово,
      Задимлені
      Шанці,
      Шляхетна
      Статура
      Герба.
      В тобі – чорний прапор
      Махновських
      Повстанців
      І вічна
      Звитяга
      УПА.

      В тобі – материнська
      Знедолена лють,
      І батька
      Криваві
      Тортури,
      В тобі – тихий стогін зими
      Після Крут
      І горда
      Постава
      Петлюри.

      О мово! Очами
      Малого хлопчини
      Шукала ти
      Вірних
      Перлин…

      Та врізались в тебе
      Розгнуздані кпини,
      Коли тебе
      Зрадив
      Син.

      Той син є усюди:
      В душі крамаря,
      Що хтиво
      Видудлює
      Чарку,
      В душі науковця
      І плугатаря,
      І навіть
      Малого
      Школярика.

      Отак, моя мово.
      Допоки той син
      Твого укорочує віку,
      Не стане яса
      Українських
      Сивин
      З руїни
      Усяких
      “язиков”.

      03.01.14



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    22. Скелі Довбуша
      Село понад гаєм. Вологе горіння світанку.
      Ріка на пороги стікає. Бриніння роси.
      І хтось – молодий ще – закутий в свою вишиванку
      Виходить із хати – за тин, у пахучі ліси.

      На ґанку він слухав ранкове сумне голосіння
      І мріяв про волю невидимих буйних заплав…
      Із передпокою озвалась, як тихе сумління,
      І вибігла мати, вхопила його за рукав.

      Той хтось уже хтів посміхнутись і вирватись хутко…
      Без болю й зітхань, і без довгих важких перемов.
      А мати – нагострену бартку, загорнуту в хустку –
      Поклала в долоню зі схлипом – і в хату ізнов.

      І син той відправивсь…
      Неначе могутнє багаття,
      Вогнем благородним, що вихором в небо злетів,
      Палало-горіло у вирі борні Закарпаття,
      І ймення опришків наводило жах на катів.

      Криваві від помсти, дістали й начистили ґвери,
      В рясній полонині озброєні стали у рій
      Налякані зайди, магнати, сліпі ненажери –
      І тихо прокрались у табір на скелі крутій.

      Був бій. Була спека. У голови цілили кріси,
      І шанці наллялися трупом народних борців.
      А пні – ті зелені волхви предковічного лісу –
      Втирали коріннями сльози на древнім лиці.

      Надовго все змовкло. А потім, в осінню годину,
      До скелі прийшла… Чи не привид?.. Старенька прийшла…
      Дивились на неї ті скелі чолом її сина,
      Високі ті скелі… Узвишшя ясного чола.

      Навколо – змарніла пустеля. І в серці – як пустка.
      І ліс у такому мовчанні, немов задубів.
      Побачила раптом ту хустку, ту вишиту хустку
      У листячку жовтім… У листі опалих дубів.

      28.01.14






      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    23. Про оди й панегірики
      Казали:
      “Оди
      Для поета –
      Зло!
      Негідно це –
      Присвячувати оди!
      Для того оди –
      Справжнє
      Творче
      Тло,
      Хто мірку
      Благородства
      Втратив
      Зроду.”

      Панове,
      Не до місця
      Ваші кпини.
      Ми
      Ницості
      Напилися
      Сповна:
      Бо пам`ятаєм
      Зрадника
      Тичину,
      Бо не омита
      Рильського
      Вина.

      Поет від віри
      Просто
      Має Крила.
      Поету вірити –
      Це дихати
      І жить.
      Поет – це той,
      Кого лиш осліпили,
      Але не змусили
      Догідливо
      Служить.

      По кручах,
      Барикадах
      І Вандеях
      Ідуть когось
      Поети
      Прославлять…

      Несоромно
      Вмирати
      За ідею –
      Їй соромно
      Нещиро
      Присягать.

      26.01.14



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    24. Війна
      Заблискотіли без вагання
      Найперші кулі з пелени…
      Гучним призивом до повстання
      Озвуться предки з давнини.

      Розвівши мирні побрехеньки,
      Стріляли мирно в громадян…
      Рядками вічного Шевченка
      Озветься з неба Нігоян.

      На пасмах льоду білих-білих
      Рясніє цівка, наче кпин…
      Озветься рвучко й зрозуміло
      Жизневський, білоруський син.

      Озвуться гордо і крамольно
      Оті, що досі ще живі.
      Війна, кривава і визвольна –
      Останній козир в рукаві.

      22.01.14




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    25. Небо

      Межу олійники й колесніченки
      Упевнено-нахабно перейшли.

      …Забули, мо`, що Ліні й Симоненку
      Каски оті потрібні не були.

      І кинули комусь ганебну зіґу:
      “Автівок – ісключітєльно по пять!”

      …Оно Свобода йде автопробігом.
      У нім авто – мільйонів сорок п`ять.

      “Все здєлано на общіе патреби,
      Обдумано, ніяк не впопихах…”


      …Ісусу, що возносився до Неба,
      Завадою не став кривавий цвях.

      21.01.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    26. Плуг
      Був меч
      І плуг.
      Століття – мов на крилах.
      Мінялися
      Одежі
      Й королі.
      Давав
      Мечеві плуг
      Цілющу силу,
      А меч йому –
      Лиш кров
      Плугатарів.

      А плуг і спроби
      Не робив
      Пручаться,
      Коли той меч
      Гарчав:
      “Твоє – моє!”
      І меч кричав йому
      Перекуваться, -
      За те, мабуть
      Що плуг
      Лише дає.

      Уже не так
      Виблискують
      Кокарди.
      По-іншому
      Вже дзвонять
      Дзвонарі.
      Та вічна правда,
      Історична правда
      Усі крапки
      Розставила
      Над “і”.

      Розносив меч
      Криваве
      Лихоліття.
      Робив усе осяяне –
      Чумним.
      Тепер –
      Лежить в землі
      Забутим сміттям,
      Іржавіє
      Непотребом
      Сумним.

      Як роси,
      Що народжуються
      Вранці,
      Як пам`ятник живий
      Плугатарю,
      Рясніє плуг
      У запашній
      Буханці,
      Вкарбований
      У Космос
      Та зорю.

      19.10.14




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 4

    27. Сміх
      Казали, сміх – то амнезія серця.
      Заміна крові на медичну плазму.
      Казали: сміх приходить після герцю
      Під проводом іронії й сарказму.

      Кому подібне на словах донести,
      Хто сприйме це на віру відтепер,
      Коли в людини з принципами й честю
      Є вибір: сміх чи скроня й револьвер.

      Сміяться з болю – не бридке свавілля
      І не один з підвидів божевіль.
      Сміятися від щирого безсилля –
      Лише броня від обстрілу безсиль.

      Сміятись – то неначе до скоринки
      Тобі хтось душу снігом залатав.
      Сміялась навіть Леся Українка –
      У неї сміх крізь сльози випинав.

      Тож смійтесь – аби горем не чадіти.
      Вкладайте в сміх елеґію сумну.
      Ніколи мур душевний із ґраніту
      Не зсиплеться від моху й бур`яну.

      18.01.14




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 4

    28. Де Україна?..
      …Село.
      Ріка.
      Роса на срібнім лузі.
      Повітря
      Пахне
      Свіжістю землі.
      Старенька,
      Звичайнісінька бабуся –
      Копає
      На городі
      Картоплі.

      Валились трони –
      Зичні
      І побічні.
      Вожді
      Людей
      Вели до сліпоти.
      В очах
      Віків
      Той вічний
      І правічний,
      В кого
      До пальців
      Приросли ґрунти.

      Оратори
      Корисних
      Революцій
      Звільняли
      Люд
      Від вигаданих
      Пут…

      Замовкніть!..
      Україна –
      У бабусі.
      І в ній –
      Правдивий
      Український
      Труд.


      15.01.14



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    29. Живі...
      Живі! Живі! Ніякі не раби!
      Закрийте пельку раціоналістам!
      Ми вийшли з історичної юрби,
      Нанизані на щастя, як намисто.
      Ми – нація, з якої все пішло.
      Над нами – оком яблуневим сонце.
      Ми – поле, що вже золотом зійшло.
      Ми молимось у кожнім нашім кроці,
      Щоб далі плинув зоряний наш час!
      Скінчились болі – хмурі та пекучі.
      Ми бачили в тумані, як Тарас
      Сміється радісно, гуляючи на кручах…

      Досить марнословити, молю…
      Що вам очі оловом залило?!..
      Не брешіть хоча би Кобзарю…

      Він марить від безсоння у могилі
      Та іноді виходить із піску –
      Мабуть, приємно думати у русі –
      Сідає коло темного ставку
      І щось шепоче, плачучи, у вуса.
      Я бачив той нічний прозорий став.
      Я чув його слова у ту годину:

      “Матінко… Чи я тобі брехав?..
      Чому ти мені брешеш, Україно?..”

      18/2013



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    30. Яничари
      Ми – яничари. Гвардія. Еліта.
      Маестро болю й музики наруг.
      Нам – крові пити… Тільки крові пити…
      Але – міцний утримує ланцюг.

      Ми – яничари. Бувші полонені.
      Нам шабля, а не лялька – з колисок.
      Собаки ми. Без жон і наречених.
      Не нам – трава, і літо, і бузок,

      Бо скальпами пропахло наше літо,
      І добра нам лиш палена трава.
      Колись комусь були малі ми діти…
      Та що усохло – вже не ожива.

      Угорські, сербські, українські бранці,
      Осмалені вітрами забуття…
      А потім – вбивці, потім – новобранці.
      Ні суму, ні зірок, ні каяття.

      Колись була священна нам – калина.
      Тепер – священний місяць Рамадан.
      Колись – перлина, нині же – руїна,
      Та ще в долоні гострий ятаган.

      Ми – яничари. Строгі наші сурми.
      Не треба нам від битви срібняків.
      Коли якесь містечко взяли штурмом,
      То вирізали навіть жебраків.

      Ми кинули в пожар камінну браму.
      Радів – бо переміг же! – наш султан.
      А потім – увірвалися до храму
      Місцевої общини християн.

      ..В минулому – угорці, українці.
      На срібних лезах – кров жінок, сиріт.
      Ми – яничари, дикі чужовірці –
      Спинились біля храмових воріт…

      Що то за чари, дивні, дивні чари?..
      Що то за досі невідома мить?..
      Ми – яничари. Дикі яничари.
      Та що, та що це в серці нам щемить?

      14.01.14






      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    31. Ріка іде
      Ріка іде. Червонії кашкети
      Змінилися на темно-голубі.
      Як легко пристосованим поетам
      За щось творити! Думаю в журбі:

      Поквапився із висловом Булгаков.
      Рукописи горять у вічнім русі.
      Творіть, панегіричнії писаки!
      Ви – рупори чиїхось революцій.

      Прошу тебе, о Музо, моя віро!
      Артерію вві сні мені приріж,
      Якщо я в смертнім приступі зневіри
      Писатиму колись партійний вірш.

      13 листопада 2013



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    32. Інтернаціоналістам
      Не скаженійте, панове
      Інтернаціоналісти.
      Вам вже слово давали.
      Ми не крамольники та не
      Фашисти –
      Ми просто собі побажали

      Мати законне право:
      Тою
      Землею
      Гордитися,
      На якій через
      Впале
      Забрало
      Пращур
      На ворога
      Дивився.

      Ми тут пустили
      Коріння.
      В землю ввійшло – глибоко.
      Не допустимо:
      Стовпотворіння
      Та емігрантам – панегіриків.


      Хай буду я дисидент та
      Ізгой,
      Хай стадо політкоректне волає:
      “Зась!” –
      Право селитися має лиш
      Той,
      Хто діє у складі
      Нації.

      Спочатку
      Приходять
      З навалою –
      Потім читають закони.
      Спочатку
      Прохають
      Мало –
      Потім диктують мільйонам.

      Скажу я, можливо, вперто
      І з надлишком
      Прямоти,
      Та завдання народу
      Перше –
      Збереження чистоти.

      Кордони для них –
      На ключ –
      Треба, але не так просто.
      Хай верещать на Заході: “Антидемократизм!
      Путч!” –
      Та ми не хочемо
      Другої
      Косово.


      2013-10-13








      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    33. Інша Ельдорадо


      Де чисті, як проміння, пальці бога
      Легенько доторкаються землі,
      Де зоряно-планетний кровообіг
      Тактовно відбивають дзиґарі,

      Де сови на повітряному пір`ї
      Розносять сновидіння до шибок,
      Де сивий маг у мантії сузір`їв
      До хащі загадково робить крок,

      Де писаний ясою хвіст комети
      Чумацький Шлях виплескує веслом,
      Де попід горбом, у низькім наметі,
      Виковує мечі казковий гном,

      Де люмпени поводяться, як графи,
      Де обрій захлинається од мрев,
      Де навіть взимку затишно жирафам,
      Де продиху нема від королев,

      Де біла щира людяність – первинна,
      Де влада у долонях мудреців,
      Лише отам Поет, Співець Сумління,
      Не гнаний усіма і звідусіль.

      08.01.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    34. Блудні діти
      Проблематику болючу Криму
      Змінили чужоземні декламатори:
      Ярослав, Олег і Володимир –
      “Русскіє князья і рєфарматори!”

      “В Кієвє – ні свєточа, ні царствєнності.
      Кієв, памяні маі слова!
      Калибєлью нашей гасударствєнності
      Іспакон вєков била Масква!”

      Москалю! Ти позбудешся лабетів,
      Та не виривай у клятві зуб:
      На “русской” Святославовій монеті
      Був, "на жаль", не сокіл, а тризуб.

      Згадай, Росіє горда і крамольна,
      Підручника діставши з-попід тину;
      І ти згадай, Москво першопрестольна,
      Чия ти блудна дівка і дитина.

      О дужі москалі-великороси!
      Вигнанці давньокиївських палат!
      Згадайте, що ви діти малоросів.
      То хто є тут кому молодший брат?

      30.12.12



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    35. Монолог Франсуа Війона
      Мабуть, лихої слави я володар,
      Мабуть, людина ница, далебі! –
      Якщо всілякі грамотні заброди
      Кричать про це на кожному стовпі.

      Це все за те, що п`яний я буваю,
      Що прощення у бога не молю,
      Що вправно в підлабузників стріляю
      І що дивлюсь в обличчя королю;

      За те, що пил студентських фоліантів
      І мертвий попіл схоластичних книг
      Змінив на авантюрності вагантів
      І на живу поезію доріг.

      Перо й пістоль мені були суддями,
      А не пажі паризьких сеньйорит.
      Кохав я гучно, буйно, до нестями
      В богемних колах у сімнадцять літ.

      Мину я кари, бо немає кари
      Так само, як і докорів питтю.
      Скорився я бокалу і сигарі,
      Бо не хотів коритися життю.

      Усі слова од вас – брехня, лабети.
      Ув іншій площині правдиві зерна:
      Коли король почне цінить поетів,
      Покину я задимлену таверну!

      04.01.14





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    36. До дня народження С.Бандери
      Із днів чи то правдивих, чи неясних
      Життєве виткав ти веретено:
      Минуле переткалося в сучасність,
      У чорно-червонясте знамено.

      Можливо, не з Ісусом тобі їсти,
      Можливо, не для тебе вхід у Рай.
      Та знаю я одну із вірних істин:
      Тобі Тризубом сяє небокрай.
      01.01.14



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25
      Самооцінка: 3

    37. Патрiот
      Я був патріотом держави своєї
      Та кидавсь гучними словами,
      Що буду навіки пов`язаний з нею –
      У щасті та в прі з ворогами.

      Було так, допоки мене пригрівала
      Отая країна заможна;
      Допоки кишені мої напувала,
      Допоки я жив як вельможний.

      Я дуже поглиблено вивчив Сосюру,
      Щоб патріотизмом блистіти.
      Я клявся: за мову піду на тортури,
      Лиш варто вітчизні схотіти.

      Та ось прокотилася хвиля навали;
      Навколо – благальне волання,
      І з кожним наступним все тонші ставали
      Мої гаманцеві надбання.

      Та майже ніхто не постав до рушниці –
      Даремно вітчизна волала.
      Не можу я пити з брудної криниці:
      Держава моя занепала.

      Можливо, злякався; можливо, не стало
      В мені бойового горіння;
      Можливо, мене моя доля зламала, -
      Я зрадив своє покоління

      Та нині в Парижі веду свою повість.
      Тепер я свою Батьківщину –
      Простить хай мене півжива моя совість –
      Здалека люблю до загину.

      2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0
      Самооцінка: 3

    38. хрип солов`я
      наллялися болем та славою зрошені пилом заплави
      із мороку черні та дрантя піднялася сіра чота
      шляхетні туманом держави суцільні нескорені лави
      ішли під знаменням крові та блідого прямого хреста

      ми кроки точили і золото з чистої пили криниці
      і кожний полив отим золотом свій почорнілий ефес
      летіли крильми за слідами блакитно-правічних галицій
      що скресли під шкірою терпко-волячої руни SS

      ми вправно косили неправильні душі прямою косою
      і душі приємно волали, і зимно бринів нам кришталь
      і наш капелан-сіромаха все кликав постати до бою
      роланду задумано-тихому пісню хрипів нахтіґаль

      26.12.13



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    39. Шал життя
      Коли я вмер, то вже не чув
      Ні галасу борні,
      Ні вітру, що піснями дув
      Усе чомусь мені.

      Не нехтував я підлим злом,
      Вина доволі пив.
      Отак, можливо, загалом,
      Сконати заслужив.

      Та хто із нас не забувавсь
      У бурому питті?
      …Моє холодне тіло враз
      Піднімуть на щиті.

      Вже вовча накидка моя
      Спадатиме зо пліч…
      Один ривок – і знову я
      Вступаю в люту січ.

      Для волоцюги – не карай! –
      Я дам гучний бенкет.
      Не витримають Пекло й Рай
      Моїх смішних тенет.

      Кайдани істин та основ
      Я кину в синій вир,
      І відрощу я очі знов
      На місці чорних дір.

      І відрощу я очі знов
      На місці чорних дір…
      23.12.13



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 4

    40. Маленьке, заквітчано-миле...
      Маленьке, заквітчано-миле, -
      Небесно-блакитнії очі, -
      Підняло голівку щосили:
      “Поетом зробитися хочу!”

      Іскристо-привітно радіє:
      Гадає, що буду повчати.
      Немов я пройшов буревії,
      Щоб право на пиху мати!

      Малече! Навчися любити,
      Вглядатися в світлу нов…
      Чому тобі хочеться лити
      Отую віршовану кров?

      Поет – самогубець сумлінний,
      Душа – його ціль та знаряддя.
      Поет – напівголе створіння.
      Нехитре у нього приладдя.

      Він правдою душі випалює…
      А як же власна душа? –
      Беззахисна жовта конвалія,
      Пелюстки з відливом в жар.

      Малече… Живи як люди.
      Хай сонячним буде твій день.
      Поети – такі самі люди…
      Чи ангели серед людей.

      Пахтітиме квітка євшану
      У тебе на срібних скронях.
      Поети вмирають рано.
      Мабуть, поспішають додому.

      12 листопада 2013 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    41. Не велич сонця...
      Не велич сонця у тривожнім ранку -
      Жбурляє тіні чорний мінарет.
      По вулиці сумній гуркочуть танки
      Під мінометний акомпанемент.

      Чужі порядки та жорстоку віру
      Ми не вітали – далося взнаки…
      Супроти гноблення й заради миру
      Абатство бомбами вітають літаки.

      Куди сирітці? - спить на барикаді,
      Будинки оточив колючий дріт…
      Ми толерантні й, безумовно, раді
      Гостинно братній стрінути нарід.

      Ми проти рабського безправного фашизму!
      Не буде литися безглуздо наша кров,
      Бо прапор інтернаціоналізму
      Нависне над руїнами церков.

      Ми раді попелу на рідних білих вербах,
      І майбуттю у димі та імлі,
      І що ми, серби, чистокровні серби, -
      Вигнанці вже на предківській землі.

      Чи мали ми прабатьківський закон
      Змінити на догідливе блюзнірство?..
      Чи маємо радіти, що Марко
      Вже не король своєму королівству?

      Змінили. Пораділи. На світанку
      Здіймає шпилі в небо мінарет.
      По вулиці сумній гуркочуть танки,
      І сербський гімн співає міномет.

      16.12.13




      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    42. Там, де сірість...
      Там, де сірість нездоланні брили
      Стоунхенджем виклала в кільце,
      Хіба що Мефістофелю під силу
      Втримать своє істинне лице.

      Кураж, і жар, і замашна лукавість!
      І хор брудних думок, і ненависть зневір!
      Під лезами суспільної облави
      Стаю я сам – веселий лицемір.

      Що інше в цій безвиході я маю,
      Як слухать сірий рейвах знов і знов?..
      З мойого черепу обличчя видирають
      Та інше – маску – лагодять на кров.

      13 листопада 2013



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 4 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    43. Неофіту
      Слухай сюди, неофіте.
      Візьми ритуальний ніж.
      Він буде в руці тремтіти.
      Націливши вену – ріж.

      Боляче? Біль минущий.
      Ти його в жертву приніс:
      Долоні – колись загребущі –
      Несе на вівтар піаніст;

      Метелик – творіння неба,
      Метелику небо миле.
      Щоб сяяти поряд із Фебом,
      Несе він у жертву – крила.

      Ти – майстер правдивого ордену.
      Вмирай же або пиши!..
      Поет віддає Мефістофелю
      Кров своєї душі.

      Ти всохнеш над фоліантом,
      Задушений власною римою…
      Виявляється, некроманти –
      Наші друзі та побратими.

      Ти став добровільно на путь.
      Обирай, як найшвидше вмерти.
      Поезія – чорний культ.
      Неофіти – чергові жертви.

      Тебе на крутих перевалах
      Голодна змете сарана…
      Раптово – строфу досконалу
      Знесе на хвості Сатана.

      27.2013



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    44. Тевтобурзька пiсня
      Пихаті, поважні, сп`янілі від винного диму,
      Калігою бурою топчете землю богів.
      Регочете, попелом сіючи нашу озиму
      І ріжучи бидло, що кинуло спалений хлів.

      Осміяні вами сказання дідівські шумливі,
      Острижені коси сирітливих наших дівиць.
      Тіла омиваєте в нашім ячмінному пиві,
      А потім під стогоном неба спите горілиць.

      Неначе не гріли вас давні холодні колони,
      З-під мороку котрих поринули ви у ліси;
      А нам – аби сяйну теплінь прабатьківського лона
      Будили уранці не ваші, а наші пси.

      Веде вас пузатий, закутий у лати патрицій, -
      Та лати оті не пощерблені бурями гір,
      Не рубані-биті мечами, як варварські ниці
      Щити й наколінники, шиті з ведмежих шкір.

      Колись-бо набридне вам хрускіт кісток під ногами,
      І скинуть солдати торбини з ослаблених спин;
      На горбі крутому зведете ви табірні рами
      В надії на чесно заслужений вами спочин.

      Ви будете кидати погляд бентежний у хащі,
      Втираючи піт на брудному, засмаглім лиці…
      Не вірте чуткам – наше військо очолять найкращі,
      Не ті, хто знатніший чи в кого товсті гаманці.

      Нам зови наляканих битвою аквіліферів
      Приємніші навіть за стогони рейнських вод.
      Ніхто не відступить, бо різати легіонерів
      Разом з усіма буде вибраний радою вождь.

      Не встигнуть забити тривогу чванливі горністи,
      Знамена центурій візьме до обіймів пісок…
      Нарешті грабоване вами зелене намисто
      На шиї повернеться наших коханих жінок.

      Поріже дрібненько старійшина жовту стеблину
      І кине в багаття, і бачитиме в пелені,
      Як марять імлисто на спечених римських руїнах,
      Затьмаривши статуї, дикі германські вогні.

      12.12.13



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    45. Бунт
      Перо. Поет. Налиті жаром вени.
      Колисаний у вогнищі камін.
      Танцюють рими, наче навіжені,
      Під мислі оперетний передзвін.

      Мелодія дере на шмаття душу…
      Безумству строф не знайдеться вінець.
      Ніхто старих законів не порушить –
      М’ятежникам готують рішенець.

      Поет усміхнений… Підняті мутні очі…
      Листи зім`ято… Кинуто в камін…
      Обвугленії рими не захочуть
      Збудити оперетний передзвін.

      Сумний поет виходить на задвірок,
      Гіркую правду топить у вині.
      Рядки, що підписали собі вирок,
      Згоряють у камінному вогні.
      15.2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    46. До Че
      Провісники бунту, борні та неспокою, -
      Ніхто серед вас не святий.
      І ти, команданте, сміливий пророку,
      Усяке робив, старий.

      Не нам ті ідеї ставить на осуд –
      Їх перевірив час.
      Посохли тлінню червоні роси,
      Ослаб і змарнів пегас.

      Та хутко постань з-попід аеропорту,
      Недопалком в того жбурни,
      Хто плюне у пам`ять твоєї когорти
      І в пам`ять старої війни.

      Ти ніс на береті зорю комуніста –
      Та мріяв про справжні зорі.
      Які звинувачення? Ідеалістам
      Усе вибачає історія.

      Гвинтівка приносить одну лише шкоду,
      Але не цурайся критики.
      Любов і визнання твойого народу
      Вільним були від політики.

      Багатства минущі тобі не потрібні –
      У революційному жарі
      Ти землю Болівії стрів як рідну,
      Затиснувши в роті сигару.

      На Кубі тобі присвятили паради…
      Здійняв руку вгору кат.
      На щастя-на горе, не бачив зраду
      Фідель, твій вірний камрат.

      Ти спиш у могилі. Не бійся за Кубу.
      Вона ще боротись готова.
      Якщо буде треба – то вигострить зуби,
      Вже звиклі до смаку крові.

      Гвинтівки начистять старі компанерос,
      Розносячи дим сигар;
      Комусь хитрувато моргне С`єнфуегос,
      Місцевий травлячи жарт.

      І знову барбудос – веселі, кошлаті –
      У манграх здобудуть смерть.
      Ти можеш за Кубу спокійно спати.
      Над Кубою – твій берет.


      24.2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    47. Та годі вже!
      “Та годі вже! Спустись з небес на землю!” –
      Кричить біднота, шкіриться з жалю.
      Я землю від небес не відокремлю,
      Поезію від них не відділю.

      Таких я бачив. Себе опустили
      Самі додолу. Боже їх прости!
      То ангели, що в них відтяли крила.
      То демони, що втратили хвости.

      Хіба я можу вимінять блискучі
      Краї, осяяні святим промінням Феба?
      Із неба падають. Падіння те болюче.
      Я хочу залишитися на небі.

      14 листопада 2013 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    48. Сюзерен
      Хрустіли, надриваючись, ратища,
      Тримаючи шовки блідих знамен…
      Оточений, лежить на бойовищі
      Закутий в обладунки сюзерен.

      “Як хочеш жити – падай на коліна”, -
      Сказав один, скрививши чорний рот.

      “Ім`я моє мені дорогоцінне…
      Який тоді з мене вельможний лорд,

      Коли і честь, і прапор, і вельможність,
      Свою проливши кров, я запродам?
      Зрадливість і присяга – не тотожність.
      Ось відповідь моя твоїм словам.

      На славу цілься, кате, не промаж.
      Сховай кудись нелюдський свій оскал.
      Я звершив перед королем омаж, -
      З тих пір – до смерті – я його васал.

      Похороніть мене як є – у латах,
      Якщо не мародери, далебі!
      Не знатиме стерв`ятник, де клювати –
      Бо кров та вірність на моїм гербі.

      Міледі, не чіпай гарячі вени,
      Отримавши гірку нещасну звістку.
      Чеснота й добрість – лорди-суверени –
      Заплачуть на моєму обеліску.”

      28/2013



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    49. Правда
      До чого ти, рясноволоса
      Україно, себе довела?
      В чужу хату прийшла у гості,
      Коли власну ще не підмела.

      Покажи мені правду, нарешті,
      А не лозунги й маніфестації.
      Не криваві бої. Не арешти.
      Не брехливі експропріації.

      Правда – не в кличі пройдисвітів,
      Катів, запроданців, заброд,
      Що скинути інших пройдисвітів
      Посміли призвати народ;

      Не в закликах до повстання
      Істини вірний набат;
      І не в голосних пориваннях
      Штурму міських барикад.

      Правда – штука пахуча.
      Не довго їй визрівати.
      Не довго розбити блискучі
      Міцні кріпосницькі лати.

      Україна – то льох з динамітом.
      Моліться обличчям в рушник,
      Щоб істини й правди діти
      У льох не жбурнули сірник.

      3.12.2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    50. Орії
      Сузір`ями опаленого степу –
      Євшанні очі, полум`яні леза –
      Манівцями, протоптаними небом,
      Із сонцем на скривавлених ефесах…

      Заброди реготали їм услід.
      Оті черстві, пихатії заброди
      Казали: “Неіснуючий нарід!”,
      Та що нема і мови у народу.

      А предки не спинились ні на мить
      На реготи, потоплені в вині.
      Того, хто прямо йде-бо, не скорить
      Ні словом, ні у вогненній борні.

      Нічого не доводячи нікому,
      У сонмі бур, та битв, та злих розлук,
      Через усю Галактику, - додому
      Пронесли Предки Колесо і Плуг.

      08.12.13



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    51. Вiльний переклад сонетів Г.Ф.Лавкрафта - 34.Покликаний
      Кружляв посеред брил мій манівець,
      У сутінну стікаючи низину,
      Де тлінний був хазяїном кінець,
      Де струми били з чорної щілини.
      Листи пожовкли, стихнув вітерець.
      Природа – домовинна й мовчазна.
      Схилив могильно голову чебрець, -
      Та раптом – виросла попереду стіна.
      Уся – пор̀осла густо бур`яном,
      Вона підперла небо, як Атлант,
      Вилися східці в ній веретеном,
      Такі старі, як Вічний Фоліант.
      Я зойкнув – бо побачив на стіні,
      Для чого Космос дав життя мені.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    52. Вільний переклад сонетів Г.Ф Лавкрафта - 35.Вечірня Зірка

      Я сонцесяйну пиху її бачив
      На вóгненному західному тлі -
      Прозорістю на чорному брилі,
      Кришталем, що ніхто не розтлумачив.
      Її янтарне чистеє світіння
      Осяяло затінені простори;
      Її нав`язливе сумне палахкотіння
      В очах моїх не віднайшло покори.
      Вона окреслила зчаровані сади,
      Палаци, вежі, гори та моря –
      Все те, чому з дитинства вірний я,
      Усюди пізна̀ючи їх сліди.
      Блискучі промінці мене, сірому,
      Покликали до зоряного дому.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Я був...
      Я був – самозакохане й маленьке.
      Я людством правив помахом руки.
      І якось боязливо та здалеку
      До мене посміхалися зірки.

      Та йдуть роки, і сточується призма.
      Всесильні досі помахи руки.
      Усміхнена хвала стає цинізмом,
      Суворо-щемно дивляться зірки.

      І зараз я – ще поки що пихатий –
      Чудово знаю: помахом руки
      Зневіру чорну вижену із хати,
      Коли почнуть згасать мої зірки.

      14.2013








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 3

    54. Вітер

      “Живемо в Україні…” – ненависно й гірко
      Сини говорять, очі потупивши –
      Дурні, наївні, люті недовірки!
      Що може буть зрадливіше і гірше,

      Коли наїдений, усміхнений потомок
      Над ложем хворої, безпомічної нені
      Розводить чорні шепітливі теревені,
      Чатуючи тихенько смертний дзвоник?

      Той дзвін прийде – і загуде журливо
      Під регіт радісний пузатого синка,
      І вітру гнійного зелені переливи
      Отруять квіти погребального вінка.

      Той вітер – як торнадо з огненного жерла.
      Той дзвін змете кургани, хати і серця.
      Згадає син оту, що вже давно померла, -
      І згине сам. Без пам`яті й держави.
      Без вінця.

      22.2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    55. Над Вишгородом небо...
      Над Вишгородом небо сіро-щемне,
      Пронизане гілками гострих літ…
      Сиджу я у своїй тісній печері
      Та думаю про те, що не горить.

      Філософам відомо до скоринки
      Про нашу долю тлінно-гомінку:
      Усе – пісок, і люди-комашинки
      Кумедно копирсаються в піску.

      Продують шибку вітри галактичні,
      Пригримне звідусіль космічний жах, -
      Не буде на всесвітньому обличчі
      Від людства і замітки на полях.

      13 листопада 2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --