Тихо двері зачинила,
Сміло у густий туман.
Свіжість ранішню вдихнула,
Видихнула біль, обман.

- Вже , нарешті, маєш волю,
житимеш, як у раю.
І претензій вже не буде:
" Хто це дзвонить і чому?"

Вже не мріяти -літати
В зорепад біля ріки,
Обнімаючи шептати:
" Я щасливий, що ти є..."

Тихо плакали дерева,
У рясній росі трава...
Вже ніхто тебе не любить
Й не любитиме, як Я.

Мамо,все нормально.

Сніг січе мечами,
У морозу сказ.
Сину мій, напевно,
Ти в окопі змерз?

Мамо, все нормально.
Сонечко встає...
Мерзнути і спати
Ворог не дає.

Громи, блискавиці,
Хмари рвуть вітри.
Ти, напевно, сину,
В багні по кістки?

Мамо, все нормально.
Тут негода теж:
"Гради", "Сонцепьоки"
Радий, що живеш.

Степ,жнива, пшениця,
Як стерня трава.
Як ти там, мій сину,
В табе є вода?

Мамо, я - дорослий.
Ти шануй себе.
Бо твої молитви
Бережуть мене.

Матерям загиблих героїв України.


Прости мені ,мамо,
за сльози мов роси,
за сивії пасма,
що вплів в твої коси.

Із вірою в Бога
йшов сміло до бою.
Для тебе,РІДНЕНЬКА,
відстоював Волю.

Не плач, не тлій серцем,
що весни - без мене.
Тепер я -безсмертний!
Гордись мною, НЕНЕ!

Я висушу вітром
сліз потоки солоні,
а променем сонця
поцілую долоні.

З ювілеєм, ДОНЕЧКО!!!!!!
В холоди в щасливу днину,
Заглушивши хуртовину,
Голосним дзвінким "УА!!!"
В світ прийшла моя ДОЧКА.

Стрибом-скоком рік за роком
Мчить життя бадьорим кроком.
Садок, школа, інститут-
Легко дався важкий труд.

Мудра, чесна, щира, мила,
Пунктуальна, справедлива.
Ну, а вродою така,
Справжня дівчина- весна!

Найцінніший скарб у світі,
Від якого доля в цвіті,
Це - Софієчка- дочка,
Щебетушечка прудка.

Якби тільки я могла,
Серце тобі віддала,
Небо чисте б прихилила,
Вночі сонце б запалила.

Жаль, звичайна я людина,
Лиш в молитві моя сила.
Щастя, долі прошу в Бога,
Щоб легка життя дорога.

Щоб у хаті, щоб в коморі,
Щоб жила ти у любові.
А важливе напослід:
БУДЬ ЗДОРОВА МНОГА ЛІТ!!!

Чужий берег, чуже море,
чуже небо, чужі зорі.
Місяць срібла не шкодує,
шлях кораблику малює.

То навально, то поволі,
ностальгію котять хвилі:
чужа хата, чужі вікна-
це моя "золота клітка".

Там чиєсь життя вирує-
це мене вже не хвилює.
Вже не холодно, не жарко
і не солодко, не гірко.

Вже не тужу, вже не плачу.
Та чи я собі пробачу
за гіркі пропащі роки,
і за тихих сліз потоки?

Море, ніч, мороз по тілі,
Ностальгію котять хвилі.
І якщо зовсім відверто:
не жива я і не мертва.

У майбуття без страху йшла,
І легкою важка дорога.
Я ж бо упевнена була,
що- ти мій захист , допомога.

Життя щасливим було вдвох,
бо ти тримав мене за руку.
Скажи: Навіщо?,Коли?, Хто?
посіяв поміж нас розлуку?

Зневага, зрада, в серці гнів...
Слова пекли, як жовч і трунок.
ШкодА, що ти не зрозумів,
що Я- це НЕБА ПОДАРУНОК.

Твій дім в зажурі занепав,
нема ні музики , ні сміху,
Тепер, мій голубе, іди
шукати слід мій на край світу.

-Тату, ти мене покинув і забув!
Може, ти поїхав на ЯКУСЬ війну?
Може тебе з’їла дика зла вовчиця?
Ні, тебе украла хижа ЦАЦА- птиця.

Що є в моїм серці радість, а чи страх:
Болем твої крики в кольорових снах.
Тебе не цікавить «Що , дитино, їж?»
Може , я зимою ходжу босоніж?!


Виросту! Зміцнію! Ще настануть дні:
Будеш непотрібний,так як я тобі.
У юрбі прохожих пропливе твій лик,
Це мій рідний тато- чужий чоловік.

Рослини мокнуть, мокнуть люди
І пес Бровко в дірявій буді.
Мокне у полі робітниця,
Шляхетна пані і служниця,
Дахи на дорогих палацах,
І стріхи на бідненьких хатах.
Змок депутат, його мандат,
Обдурений електорат.
Професор мокне і студент,
Повія і її клієнт.
Мокнуть дорослі і малі,
Тверезі, п’яні і хмільні….
Дощу однаково на кого:
Людину, звіра чи дорогу.
Не купиш в небі парасолі,
Як індульгенції від Долі.

-Ангеле мій , я іду за тобою
Горами-ярами на плечах з сумОю.
Чому моя ноша уїлася в тіло?
- Бо ти всіх клопоти туди положила:
Бентегу за родичів, трем за дітей,
Знегоди,напасті, нестачу грошей…
- Мій Ангеле, може ти заблудився?
Он краща дорога, туди подивися:
Там квіти духмяні, шовкова трава.
Тут - терня, полин, будяки, кропива.
Там - спів солов’їний летить через край!
Тут - «трелі» виводить болотний бугай!
- Красива обгортка і згаяний час.
Можливо і краща, але не для нас.
- Ген там попереду є ріки й рови,
Скажи, як мені перешкоду пройти?
- Сумнів на ВІРУ заміни і іди!
Появиться ХТОСЬ, він збудує мости.
-Там далі, я бачу - вогняна стіна.
-З молитвою в серці вона не страшна!
Усе подолаєш , в вогні не згориш,
Ти Фенікса- птицю в собі відродиш.
Якою б не була тяжкою дорога.
Достойно іди, бо така воля Бога!

Осінь багряна, калина в намисті,
Бабине літо вИсить на листі.
Жінка самотня посеред гаю,
Зором проводить пташину зграю.
Думи тривожать Серце і Розум,
Голос таємний наводить на роздум:
- Так пролетіли літа ,як коні.
Сріблом мережені коси і скроні.
Час вже про старість свОю подбати:
«Паспорт частіше треба читати!»
Зойкнуло Серце, і- бунтувати:
- Стій ! То ще рано роки рахувати.
Ти ще по справжньому навіть жила,
У тебе є мрії, бажання і сила!
Втрутився Розум:- Мріяти годі!
Діти дорослі. Внуки вже в школі.
А ти подумала,що люди скажуть?!
Он, в очах твоїх бісики скачуть!
Болісно Серце прибавило стуків:
Діти – батьки вже, подбають про внуків.
Хіба то подвиг- життя марнувати!
Гріх на поталу його віддати.
Літа промайнули в трудах і праці...
Чи схилиться хтось у щирій подяці?
Розум замовк, не було аргументів.
(Болісно й сумно від прикрих моментів…)
Серце, мов пташка тріпоче- торкоче,
Ніби помститись Розуму хоче:
-Квітів бажаю, вина, шоколаду,
Танців, мандрівок, Едемського саду!
Ти ж, скнаро, все економиш, мудруєш,
копійочкИ у кишені рахуєш!
Хочеш мене «запрягти», «приструнити»,
З вільної жінки бабу зробити!

Жінка у срібних мріях літає,
Серце про весну пісню співає…

Я тобі подарувала
Промінь сонця уночі,
Черешневий цвіт душі,
Повні пригорщі роси,
Смак джерельної води,
Посеред зими весну...
-Твоє серце на замку.

Ради тебе я зупиню
Серед поля громовицю,
Суховій в жаркім степу,
Биструю гірську ріку,
Танк потужний на ходу,
Навіть атомну війну!
-Твоє серце на замку.

Лиш для тебе я дістану
Перли із дна океану,
Першу зірку вечорову
І веселку кольорову,
На вершинах гір знайду
Білий едельвейс в цвіту...
-Твоє серце на замку.

Я піду вслід за тобою,
Черствий хліб зап"ю водою-
Разом справимось з бідою.

Я для тебе навіть вмру,
А потому оживу,-
Тільки б диво сотворилось:
Твоє серце відчинилось.

Написано 20.12.13р.

Називав мене : « Моя кохана»,
Осінь чи зима - мені ж весна.
Чи це сон солодкий, чи омана :
В грудях щастя, радість осяйна.

І ніщо біди не віщувало,
Я жила, немов, в казковім сні.
Ти подарував мені вітрило,
Зорі світанкові- я тобі.

Громом градом: «Я кохаю другу!!!».
Зрада! Гріх тяжкий. Його вина.
Посмішкою задушила тугу,
Біль втопила в келиху вина.

- Як мені без серця далі жити?!
Як мені злетіти без крила?
.....................................
- Мусиш це терпляче переждати.
Прийдуть знов високі почуття.

Пір’їнка.
Падає, вальсуючи, пір’їнка .
В серці дикий біль ,шалений трем.
Ангеле,прости, що твої крила
я відтяв байдужості мечем .

Думалось, що не велика втрата.
Зайві ті балачки про любов.
Та чомусь по вінця мої очі
Налилися росами дібров….


Рай земний: забави, бари, втіхи
І жіночий безтурботний сміх.
На світанку щезли реготухи,
Як весняний недоречний сніг.


Грюкнулась пір’їнка на підлогу,
Наче хвиля граду по вікні.
Сивину прикрив. Шукав підмогу.
І мороз голками по спині…

А осіннє сонце вже не гріє,
Дні в туманах, мряках і дощах.
Не горить, і навіть не жевріє
Спалена на згарище душа.

Полетів би. Зграя відлітає!
Попросить прощення за свій гріх.
Пізно! Бо вона вже не чекає.
Зрадника не пустить на поріг.

Жаль весну мою казкову,
Солов’їну,веселкову.
Жаль...
Вишня цвітом забуяла,
Щастя-долю здобувала.
Май.
Жаль ті літечка медові,
Де квітки цвіли казкові.
Жаль…
Там буяли оті квіти ,
Щоб квітчались мої діти.
Рай.
Жаль золоту пору осінь,
Рудим конем в неба просинь.
Мах!
Як та яблуня безлиста,
Так покаже золотиста
Плід.
Жаль, зима уже лютує,
лиш мороз квітки малює .
Жах-х-х…
Краплі меду - ВНУКИ-ДІТИ
Не дадуть душі старіти.
Рід.
В дивні ігри грає доля:
То Джек Пот, то з маком дуля.
Фант .
Та як тільки зазоріє,
Знов про щастя кожен мріє .
Дій!
Жаль мені, вас, роки-коні,
В батіг свиснув – сиві скроні.
Факт.
Бог дає життя людині ,
Щоб раділа кожній днині.
Вір!

Я дивний сон побачила вночі:
Сидить прадід при вогнику свічі
Весь білий-білий, наче молоко,
Літа мечами посікли чоло.

- Скажи мені,- я в очі заглядаю:-
За що біда і горе в моїм краю?
Чом України цвіт, надія і краса
Сотня за сотнею ідуть у небеса?

І мовив дід старий,як білий світ:
«Смерть і біду в твій Дім приніс СОВІТ.
…Дивись: світанок, роси, зелень трав.
Пшениця золота, сріблиться став.

Дав Бог родючу землю й чисту воду,
Мужчинам – силу, жінкам-вроду…
Та ложка дьогтю у солодкий мед -
Зажерливий, брехливий, злий СОСЄД.

Зловісним оком він дивився,
А в тридцять другому помстився:
ЛЮБОВ, НАДІЮ- знищив, розстріляв,
А ВІРУ у Сибір заслав.

Хоч герб його - це Серп і Молот,
Для України-Смерть і Голод!
Безбожний люд йде у хатини
Все відбирає до зернини…


Напившись крові вволю,досита,
Смерть п’яна в дикім танці живота,
Реве, регоче, скаче і кружляє,
А ГОЛОД першу скрипку грає.

Земля тремтить в німому страсі.
Вітри вовками виють в стрісі,
Двері розхристані стогнуть від болю,
Вікна осліпли запечені кров’ю.

…Глечик в печі … вода закипає…
Пальчик - промінчик ледь виглядає –
Він то пірне, то знов визирає
Пальчик Василька живих звеселяє.

Мати ,мов тінь,- до вікна, - до дверей,
Зирк божевільний страшить дітей,
Зібгана хустка, руса коса
Ковтуном сивим на плечі звиса….

…………………………………………………..
………………………………………………….. .
ЧОРНЕ ЗНАМЕНО – сигнал у селі
Пусто. Немає живої душі.

Мчать із Росії п’яні «брати»,
Їдуть селитися в мертві хати,
В ящик «багатство» своє спакували:
Про їх майбутнє Сталін подбали.

Новий господар, п’яний вже зранку,
Вдяг, як належне, чужу вишиванку.
Мови вкраїнської вже не чувати,
Замість молитви мат прийшов в хати.

Знявши ікону святу з покуття,
Кинув глумливо у купу сміття.
Ликів святих не видать з рушників -
Хитрі усмішки з портретів вождів.

Глиняний горщик, що варив борщі,
Мусить терпіти чужинськії щі.
Вже не Катрусю колиска гойдає,
Зайда малий в снах солодких літає.

Бісове плем’я в землю вростало,
Жерло, пило, гнило, споживало!!!
Хлібом єдиним жило, не душею,
Зверхньо несло старшинства ідею.

СОВЄТ українцем так і не став,
Хоче в наш храм насадить свій устав
Просить підмоги в самого Сатани:
«Нас обіжают!.....Спаси нас! Спаси!»

« Буки» , «Торнадо» прийшли рятувати:
Смерть зачастила у мирні хати!
------------------------------------
------------------------------------


Вітер здійметься, грядуть ПЕРЕМІНИ,
Фальш він змете із лиця України.
Прийде Мойсей, крові вашої буде,
Він для народу щастя здобуде,

А на підмогу зберуться усі:
Жінки і діти, дорослі й малі.
Дужий козацький дух з домовини
Встане,воскресне на захист Вкраїни!

Нечисть вся згине, як вранці роса,-
Сонце очистить землю й небеса!
Прапор буде, як колись, жовто-синім.
Мир запанує в усій Україні!»

-------------------------------------
---------------------------------------
«А завзяття, праця щира ще свого докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відіб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.»

Море широке грає і плеще,
берег сухий лиже синя вода,
босії ноги цілує і пестить,
ну, а в душі моїй туга одна.

Хвилі солоні,пінисті, сині
думи мої у бажанні однім :
- перенесіть ,із жаркої пустині
в райський куточок - мій рідний дім.

Небо зірками срібними сяє,
місяць бундючний усівся як сич,
в простір душа моя з болю волає:
- Боже , дай сили мені і снаги!!!

Хвилі солоні, пінисті, сині
думи мої у бажанні однім :
- перенесіть , із жаркої пустині
в райський куточок - мій рідний дім.

Хвиля вітрило біле гойдає,
Море на сонці грає й шумить,
Вітер гарячий мене обпікає,
серце, як чайка, стогне і кричить.

Хвилі солоні, пінисті, сині
думи мої у бажанні однім :
- перенесіть , із жаркої пустині
в райський куточок - мій рідний дім.

.

"Гей,пливе кача по Тисині..."
Лине болем по Вкраїні...
Лине смутком і бідою,
і солоною сльозою...

"Гей,пливе кача по Тисині..."
Син лежить у домовині...
Як цей страшний день прожити-
цвіт у яму опустити...

"Гей,пливе кача по Тисині..."
Вже нема батька дитині,
нема мужа для дружини,
нема хлопця для дівчини....

"Гей,пливе кача по Тисині..."
-прощавайте друз милі...
То не зорі світять в ночі,
то є наші ясні очі...

"Гей,пливе кача по Тисині..."
Присягніться Україні,
що не марно кров пролилась,
що з дороги ви не збились!

Света ночью не достать.
Я – светилась!
Изо льда тепла не взять.
Я – согрелась!
Потому, что в жизнь иду смело,
Потому, что в сердце есть ВЕРА!!!

Вишня в стужу не цветет
-Расцветаю!
И без корня не растет
-Прорастаю!
Потому, что в жизнь иду смело,
Потому, что в сердце есть ВЕРА!!!

Птица в клетке не поет
Я – запела!
И без крыльев не взлетит
Я – взлетела!
Потому, что в жизнь иду смело,
Потому, что в сердце есть ВЕРА!!!

Моя рука плеча твого торкнулась,
Напевно, так хотіли небеса.
Я поглядом до тебе посміхнулась,
Нас хвиля музики у танці понесла.

Обоє ми вдягли золоті шати,
І посріблились скроні з плином літ.
Вже журавлі курличуть по над хати,
Та одиноких не беруть в політ…

Ти, вперте, яблуко останнє на гіллі!
Не бійся, падай у мої долоні,
Бо голий ліс і пусто на ріллі.
Зима іде. Мчать снігові коні …

Ти не чекай, що прийде хтось в негоду,
Не видно сонця крізь туман і млу.
Лиш я для тебе маю диво нагороду:
Чарівну стежку з осені в весну.

Во мне живет не женщина -вулкан ,
Буран в степи
И на море цунами.
Во мне живет большая глыба страсти,
Заката миг
И свет в ночном пространстве .
Во мне живет боль раненого зверя ,
Стон чайки,
Крик утраты и потери.
Я не могу с собою совладать...
Но , Боже мой,кто мог бы подсказать ,
Кому все это можно бы отдать?..

Мы в этот мир не зря пришли-
на праздник жизни,
чтобы испить "свое вино"
с рождения до тризны.

Невестой, то старухой жизнь
рыдает, то хохочет,
и наливает всем вино,
шутя, играя в покер.

Одним вина льет через край,
другим - до половины,
а третьим - капельку на дно,
чтоб запах ощутили.

Один пил сладкое вино-
порока, сладострастия,
другой его с слезами пил,
молясь о счастье...

А это терпкое вино-
успеха, достижений.
Кому-то горькое вино-
потерь и унижений.

Тот, причащаясь, пил вино,
а тот Кидуш читал,
а этот пил, хмелел, зверел,
с землею храм ровнял!

Вот и сидим мы за столом
у жизни на пиру,
и каждый пьет свое вино-
свою судьбу.

Позови меня, ты, в свои сны –
сердце просит радости весны-
не на ночь, на миг лишь позови
в сказочный и сладкий сон любви.

Уведу тебя я в райские сады,
где и радуга, и солнце, и цветы
в свежесть мяты, в запах полыни,
где поют не умолкая соловьи.

Покатаю на серпе луны,
искупаю в утренней росе,
лучиком щеки ,твоей коснусь,
посмотрю, как спишь и улыбнусь.

Закружу желаний карусель,
облаками застелю постель,
тихо я калачиком свернусь,
под бочок тебе удобно уложусь...

Все забудешь: кто ты ,где и с кем.
Мне подаришь тысячу поэм...
Скрип двери- и словно птицы-тени
мои грезы вихрем улетели.

Одинока ты, волчица, – но сильна.
выть по-волчьи и жить в стае не смогла,
не простила лжи, предательства, измен,
спрятав слезы,гордо поднялась с колен.
Лучше пулю-дуру встретить на лету,
сердце себе выгрызть, сдохнуть на снегу!!!
К черту пересуды, сплетни, взгляд косой!
Не страшны ей бури, холод, ветер, зной.
Вырастит, поднимет милых своих чад,
ради них готова прыгнуть в бездну, в ад!

Одинокая волчица - боль души,
Больше ты не воешь в выжженной степи.
Время раны лечит,душу исцелит.
Злой оскал улыбка нежная заменит.
Сердце бьется ровно. Прочь, тоска – печаль!
Прошлое укроет забытья вуаль…
Лунная дорога шубу серебрит,
Щурится игриво глаза малахит,
С верой и надеждой смотрит в небеса:
Вспыхнет непременно счастьия звезда!

Зірка з неба ясно сяє,
Благу вістку посилає:
В Вефлеємі у яскині
Божий Син лежить на сіні.

Кетяг мерзлої калини,
Кутя кличе до гостини,
Коляда іде до хати
Із Різдвом Христа вітати.

Дзвони храмів вість голосять,
Дідух до господи просить,
Газди столи накривають,
Різдво Боже прославляють.

Кетяг мерзлої калини,
Кутя кличе до гостини,
Коляда іде до хати
Із Різдвом Христа вітати.

Хай родиться в кожній хаті
Щастя, Радості багато!
Хай Господь дарує нині
Мир і Волю Україні!

Кетяг мерзлої калини,
Кутя кличе до гостини,
Коляда іде до хати
Із Різдвом Христа вітати.

По жизни своей я не шла,а бежала,
Растила детей , деревья сажала,
Друзей обретала, сжигала мосты,
Другим не прощала, просила "прости",
Спешила куда-то, года не считала,
Жила я "сегодня", о "завтра"- мечтала.
Мне б только препятствие это пройти,
Надеялась - счастье ждет там, впереди...
Вот счастье!!! Я вижу!.. Закончился бег!..
Но что это?.. Что?.. Сумасшествия бред?..
....Обрыв... Темень... Бездна... Вокруг тишина...
А счастье?.. Приехали... Стоп...В никуда...
Сидит, свесив ноги, взгляд мрачный и злой,
Вся в белом старуха, играя косой.
Довольно и сыто мир созерцает:
всех видит, все знает и все понимает...
И тени в безмолвьи снуют в тишине...
Придется проститься с жизнью и мне....
-Скажи мне, о Боже, как к людям добраться?
Как в этом аду навсегда не остаться?
Всевышний, прошу, подскажи, помоги!..
Ответ был простой : « Ты, по следу иди!»
-Где след твой? Не вижу! Сижу я во тьме!..
-След - сердце укажет! След - вера в душе!

Приди, когда я королева,
....................... дом полный злата, серебра.
Приди,когда вокруг руины,
.................................. а я невольница, раба...
Приди, когда сильна,здорова,
.................... и все мне в жизни "по плечу"!
Приди, когда лежу в постели
.........................коварной немочи в плену...
Приди, когда я строю планы-
............................. на пик успеха восхожу!
Приди, когда "опустив руки"
..................... в жизни хорошего не жду...
Приди, когда веселье, радость
...............и слышен мой веселый смех.
Приди, когда волчицей вою,
........................и мир за пеленою слез...
Приди, когда весну встречая
.......................выводят трели соловьи.
Приди, когда пурга зимою,
..........................дороги скрыла и пути...
Приди, когда восходит солнце-
......................ночные мысли душу жгут!
Приди, когда порой вечерней
........................тебя нигде уже не ждут...
Приди, прошу, судьбе своей
.............................наперекор, на зло!!!!
Приди, пока твои ладони
............................еще хранят мое тепло...

Була колись весна,
Була любов ясна
і мрія світла ,чиста,
як райдуга барвиста.
Тепер ми стоїмо
На станції метро,
Обпалені життям,
Чужі вже- ти і я.
По молодості ми
Любов не зберегли.
Образи, каяття
Несли у майбуття.
Ми зараз стоїмо
На станції метро,
Обпалені життям,
Чужі вже- ти і я.
Нас рейки розведуть,
У кожного свій путь,
У кожного своя
Робота, дім, сім’я.
Ми зараз стоїмо
На станції метро,
Обпалені життям,
Чужі вже -ти і я.

Мне так хотелось хоть чуть-чуть
тепла душе и просто друга,
в груди весну чтоб ощутить
там, где мела метель и вьюга.
О, как мучительно ждала,
когда вокруг зима и стужа,
чтоб на плече проснулась я
любимого, хоть и не мужа.
Вдруг солнца луч путь осветил.
Конец зимы… уже капели…
Своим теплом ты отогрел
то, что осталось от метели.
Весны цветение впереди
наполнит смыслом все ,как прежде
жизнь бьет ключом в моей груди
и возрождаются надежды.

- Я много лет тебя искал
в садах, в пустынях, среди скал
и с высоты полета птиц,
искал в потоке чужих лиц,
в своей стране, в стране чужой-
везде со мной был образ твой.
И вот прикол-банальней нет:
в всемирной паутине- net
ты, Ангел, строчку создала,
три слова: "Здравствуй! Как дела?"
Без стука в дверь- вошла в мой дом,
жизнь сделав сказкой, сладким сном!

-Как долго я тебя ждала...
как будто мертвою жила-
через судьбу прошла гроза...
И вот нашла твои глаза.
Не верилось. Мираж иль сон?
А вдруг, как снег, растает он?
Боялась сделать шаг, другой,
прощалась,.. звала за собой...
Как нитью золотой,в слова
сплетались мыслей кружева...
И знает точно только Бог,
какой получится итог.

У чорній зграї вороння
Страх і крик: « Чужа!!! Чужа!!!»
Одна ворона, їх сестра,
Змінилась до невпізнання.

Зграя ніяк не розуміла
Чому ворона побіліла,
Ще вчора чорною була,
Жила, як всі, кричала: «Кря!».

…Якось у ясну літню днину
Занесла доля в хуртовину,
У снігопади, в холоди –
Пізнала смак полинь-трави…

Хоч дні були темніші ночі,
Дивилась сміло смерті в очі .
Збивши до крові свої крила,
Рятунком була в серці віра.

-Прошу, Тебе, Боже Великий,
Hе позбавляй мене опіки!
Досить терпіть негоду люту!
Хай благо прийде в мою хату!

І сонце темінь подолало,
Все райдугами заквітчало,
А біла птиця замість «Кра»
Бажає щастя всім й добра!

Ніч в чорні коси зорі вплітає,
Гілка пташину маленьку гойдає,
Тінню тулюся до твого вікна:
-Спи, моя мамочко, зірко ясна.

Я так хотів побачити світ:
Ти перервала мрії політ!!!
Серце-краплинка повне добра,
Не ембріон я - дитинка твоя.

Вітром легеньким на тебе дмухну,
Міцно за шию тебе обніму.
Сонечком щічки твої розцілую
І ластовиння на них намалюю.

Пір’ячко легко кружляє в дворі,
Ангелом буду ,матусю, тобі.
В небі хмаринка коником стала,
Твоя дитинка його осідлала.


Бачиш, стрибає сонячний зайчик,
Його не зловить маленький мій пальчик…
Ранок зустріне краплиста роса,
Ніжки мої не намочить вона.

Ти не почуєш , як голос - дзвіночок
«МАМО!»- покличе дочкА чи синочок…
Щедро земля хліби дарувала
тільки для мене ОКРАЙЦЯ НЕ СТАЛО.

А коли коси зама розмалює,
Зустріч нам доля у сні подарує
Ох, не заснеш ти до білої днини-
рватимуть душу сльози провини.

спи, моя мамо, спи, мОя хороша,
сон твій плачем я не потривожу,
ти не шукай виправдання, причини:
В ТЕБЕ НЕМАЄ ЦІЄЇ ДИТИНИ.

-Чуєш, моя мамо, дім наш опустів,
Тільки-но ти взЯла курс на Тель-Авів.
У нас поселились горечко- біда,
Здавалось рятунку й просвітку нема.
-…Так, любий мій сину, я чула душею,
Дитиною будеш, ти, завжди моєю.
Була тобі моя велика підмога:
Я щиро молилась за тебе до Бога.

-Знаєш, моя мамо, як тяжко без тебе,
Які в мене були великі проблеми,
Нізвідки бУло чекати підмоги,
Вітри, заметілі збивали з дороги!
-Знаю, сину, знаю, хоч я на чужині,
Тобі ж залишила я крила орлині.
І ще на додачу добрую науку,
Напевне, як слід ти не вивчив уроку.

-Скажи мені , мамо, де візьму пораду,
Коли ти полинеш далеко за хмару?
Ніхто вже не скаже мені «любий сину»…
Прости мені, мамо, усяку провину…
-Життя, як ріка,що вирує водою,
Та я буду завжди , мій сину, з тобою,
А ти не звертай із прямої дороги,
Я ж промінь НАДІЇ простелю під ноги.

Не покидай мене , любове,на півслові,
Коли на роси падають зірки,
Бо хочу доспівати пісню колискову,
Хоч мої діти теж уже батьки.

Не покидай мене, любове, без надії,
Ні теплим літом, ні серед зими,
Хай здійсняться мої найкращі мрії:
Ділитись щастям з рідними людьми.

Не покидай мене, любове, я благаю,
Коли у моїх косах срібла цвіт,
Бо я з любов’ю ніжно пригортаю
До свого серця цілий білий світ.

НУ А ТЕПЕР Я ВЖЕ СКАЖУ :
-СПАСИБІ ,БОЖЕ , ЩО ЖИВУ !
СПАСИБІ , ЩО ТЯЖКИЙ МІЙ ХРЕСТ,
ЩО ПОСЛАНИЙ МЕНІ З НЕБЕС ,
ТИ ДОПОМІГ МЕНІ ПІДНЯТИ ,
ДАВ СИЛУ ГОРЕ ПОДОЛАТИ.
СПАСИБІ ,ЩО В ТЯЖКУ ГОДИНУ
МЕНЕ ОДНУ ТИ НЕ ПОКИНУВ,
ПОСЛАВ ЛЮДЕЙ НА ДОПОМОГУ ,
ЯКІ НЕ ЗНАЛИ МОЮ МОВУ .
ТЯЖКИЙ НЕДУГ З МОЇХ ГРУДЕЙ ,
ВИЙМАВ ЧУЖИЙ ХІРУРГ-ІУДЕЙ.
ЙОГО РУКА ,ЯК СВІТЛА СПЛЕСК ,
ПІДНЯЛА З ПЕКЛА ДО НЕБЕС .

УКЛІН ТОБІ ,ІЗРАІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ ,
ЗА ТЕ ,ЩО ЗАРАЗ Я ЖИВА ,
ЗА ТЕ ,ЩО БАЧУ СОНЦЕ ,КВІТИ ,
ЩО МАЮТЬ МАМУ МОЇ ДІТИ.

Спасибі всім , хто приймав участь у
моєму порятунку .
Спасибі медперсоналу клініки ІХІЛОВ ,
Страховій компанії КЛАЛІТ ,
Фірмі Матан Хен

Вчера ветер прилетал,
что-то на ухо шептал,
то лохматил мне прическу,
то, вдруг, нежно чмокал в щечку,
то свистел в печной трубе,
вихрем вился по избе,
утихал и, вдруг, шумел
то смеялся, то робел,
то был свеж, как день весной,
то угрюм, как пень лесной…

Может, ветер приручу,
спать с собою уложу,
обниму, прижмусь покрепче,
чтоб хотелось новой встречи?..

Только непоседа - ветер
хохотал – ну что ответить?
- Может в сказке иль во сне
ветер видела в узде?
Я - само непостоянство,
я заполнил все пространство,
здесь сегодня, завтра там,
за свободу все отдам...

Знаю точно, что в горах,
Где летает вольный птах,
Есть пещера каменная –
Ветра дом прекрасней рая
детский смех там слух лелеет,
в мире места нет милее...
Сказки там живут и песни,
нет тревоги и болезни,
там любовь, покой, уют,
ветру силу придают...

Ночь пройдет, бродяга ветер
вновь исчезнет на рассвете...
Но со мной сквозь дождь и снег
боль его и добрый смех.

Час вже замовкнути зброї!
Час, щоб спинилась війна!
Падають люди, як зорі,
Падають у небуття!

Падають каменем, градом -
біль розсіка небеса!
Падають ДІТИ нa зeмлю -
не cвітанкова роса!

В муках кожен конає-
Крик замерзає в грудях!
В жилах кров закипає!
Вибухом рвуться серця!

Птахом, підбитим «Буком»,
з мрією на крилі,
падає Boeing у вічність
на українській землі…

Досить вже!!! Зброє, замовкни !!
Час припинити війну!
Час прочитати молитву.
Час запалити свічу…

Ненависть в души посеяли,
как в свежую почву зерно...
Остановите насилие,
пока не взошло зло!!!

Ради всего святого,
правнуков, внуков, детей
русскую мать просит мать Украины:
"ОСТАНОВИ СЫНОВЕЙ !!!!!!"

В обеих слезы соленые,
рвутся сердца в груди.
В муках жизнь детям дали
не для смертей и войны!!!

Ради всего святого,
правнуков, внуков, детей
русскую мать просит мать Украины:
"ОСТАНОВИ СЫНОВЕЙ !!!!!!"

Если убийцей сын станет,
как будешь дальше жить?!!
Нигде не сыщешь ты храма,
Чтобы грехи замолить!!!

Ради всего святого,
правнуков,внуков, детей
русскую мать просит мать Украины:
"ОСТАНОВИ СЫНОВЕЙ !!!!!!"








написано 08.05.14.

Брилами смутку чорніють поля,
B горі ридає праотча земля.
Криком волає вона в небеса:
-Чом в селах шаліє смерті коса?
-Чом гинуть нащадки в юному віці
Тут, де колосяться ниви пшениці,
Тут, де земля найродючіша в світі,
Тут, де калина в білому цвіті?!
… Стогін лиш вітер несе між житами,
Біль і благання страждальної мами...
З уст не прокляття громом спадає,
Щира молитва до Бога лунає
- Господи, хліба, - вмирає дитя!
-Хліба! - вмирає дитина моя!
-Вмирає надія, вмирає родина ,
З голоду гине моя Україна…

Ні, не дозволять святі небеса,
Щоб пусткою стала країна моя!
Вслід за зимою прийде весна,
Зазеленіє озимина ,
Жінка народить, згодує дитя,
Храм возведе чоловіча рука,
В вишитих білих сорочках на свято
Сяде до столу велика сім;я!

На щедрость я сердце свое словно струны арфы настрою:
последний пятак в переходе подам слепцу- скрипачу,
хлеба черствый кусок пополам разделю, разломаю,
стану тенью в пустыне, в снегах я костром запылаю.

На любовь я сердце свое словно струны арфы настрою:
чтоб любимых глаза загорались вечерней звездою,
чтоб запела душа словно в праздничном храме орган,
пусть обнимет,поддержит , возвысит родная рука.

На верность я сердце свое словно струны арфы настрою:
буду матерю,дочерью, другом и верной женою,
и хоть тяжко нести мне по жизни сию важную ношу,
не предам, не солгу и в беде никого я не брошу.

На счастье я сердце свое словно струны арфы настрою:
даже падая в ад вознесусь я в небесную синь,
и в блаженстве в слезах с криком боль приму, испытаю,
ту, что дарит вселенной рожденную новую жизнь.

На память я сердце свое словно струны арфы настрою:
окунусь я в мир детства и в юности грезах растаю,
вспомню матери песню и мудрое слово отца,
и вкус свежей воды, что хмелей молодого вина.

На радость я сердце свое словно струны арфы настрою:
возрадуюсь радуге красочной ранней весною,
средь пшеничного поля улыбнусь я счастливой судьбе,
за все , что есть в моей жизни: "Спасибо, Боже, Тебе!"

Був у мене дRUг сердечний-
........................тепер ворог небезпечний.
Думав, добрий він сусід-
..............смерть і сльози його слід.
Братом його називав-
............................катом,Каїном він став!
Вірив, він мій побратим-
.................після нього згарищ дим...

Прошу , молю: схаменися!!!
………………..В очі правді подивися!!!
Ти в багні брехні загруз,
................Через зависть втратив глузд!!!
Хижий погляд не ховаєш
…………………….Смерті, крові ти бажаєш!!!
Віру в Бога занедбав,
……………………..душу чортові продав!!!

Над святим ти глумував-
.......................прапор наш топтав і рвав!
Сина, сокола- орла,
....................вбив, замучив,як Христа!!!!
Край мій рідний сплюндрував,
........................на Голгофу люд послав!!!
Кров не змиєш з рук, повір.
....................Ім'я твоє-"вбивця", " звір"!!!
Люто знищив,вбив мужчину-
........... .... думаєш- здолав Вкраїну?!!
Жінка- наше майбуття!
........................ В лоні б'є нове життя!!!
ЗНАЙ,що БОГ з небес святих
....................матір і дитя ЗБЕРІГ !!!

- Яке обличчя у війни?...
.............................-Обличчя Смерті, Сатани!
Вона морозом душу жалить,
...............................і без вогню пече і палить.
Вона вбиває без розбору,
..........................формує військо- вбивців свору.
Вона ненависть засіває,
.....................і сходи помсти доглядає.
Вона брехню на трон сажає,
........................життям в "орла" і "решку" грає.
Вона сріблить дитячі скроні,
................................тримає у страху в полоні.
Вона вдягає жінку в траур,
................для неї смерть і плач- забави.
Вона- це сум і біль батьків,
.........................тих, що оплакують синів.


-О,Господи! Вклякаю на коліна,
........................молю Тебе- проста людина.
Я для людей прошу, не лиш собі-
......................... благаю: -МИРУ!!! Ні війні!!!

.....памяти моего мужа.



Я научусь жить без тебя, когда весна...

Цветенья вьюга… сердце стоп…все...тишина….

Ушел ты молча навсегда …как гром с небес!!!

Все рвется в клочья "ДО"- с тобой и "ПОСЛЕ"- без…





Я научусь жить без тебя, и теплым летом...

Знай, детям нашим так нужны твои советы,

но нет тебя...лишь боль застыла на улыбках,

что ж, будут жить и совершать свои ошибки.



Я научусь жить без тебя порой осенней...

Наш дом наполнен шумом, смехом, детской песней...

Но деда нет, кто нашим внукам объяснит?

Лишь сказка - тень, что позабытая грустит…



Я научусь жить без тебя, когда зима...

Метель, мороз, белым-бело...и я седа…

Ты слово дал, но не сдержал,… все вспоминаю,

- «Тебе одной всегда подам я утром чаю!»



Я научусь жить без тебя...я точно знаю...

Все выдержу, переживу, перестрадаю...

И ночь пройдет, наградой солнце улыбнется,

и жизнь, как с чистого листа, моя начнется...

КлЕкіт веселий лунає в дворі,
вчАться літати пташата малі,
cтЕжить за ними батько лелека:
крИла підставить ,коли небезпека .

ТАтові руки- політ в небеса.
БАтькове слово- це правда свята.
-ТАтку,живим повертайся із бою:
Я Ж БО не хочу рости сиротою.

Сумно ікона з стіни поглядає.
Холод й розпука всіх огортає...
Не звеселяють ні квіти, ні птиці...
ТІнню матуся снує по світлиці...

ТАтові руки- політ в небеса.
БАтькове слово- це правда свята.
-ТАтку,живим повертайся із бою:
Я Ж БО не хочу рости сиротою.


ТАтку, ти- гордість моя, ти- герой наш!!!
Ти Україну серцем борониш!!!
Я прислухаюсь з самого світонку:
крОки знайомі чекаю на ганку...

ТАтові руки- політ в небеса.
БАтьве слово-це правда свята.
-ТАтку,живим повертайся із бою:
Я Ж БО не хочу рости сиротою.

В убранстві пишнім царська зала,
ріки вина і люстра кришталева,
і дефіле, і шик, і аромат,
і дикий регіт, і брутальний мат,
і трон посеред зали для царя.
Тут править балом "батя". Сатана
б"ється в екстазі, танцює модно
із ненаситним наглим кодлом.
Біля підніжжя трону у пітьмі
плазують ницо гобліни лихі,
ждуть крихту зі стола, як нагороду
за зраду українського народу.
За мед брехні і за кривавий гріш
сестру і брата віддали під ніж.
Заради влади насолод і втіх
прос*пали будучність дітей своїх.
Покайтеся, бо скоро прийде час,
коли про волю діти запитають вас.
Спаде з очей важка полуда...
Заплачете, раби, які цілують пута!

Як смолоскип в пітьмі, горить душа,
пече вогнем на лютому морозі.
-О, Всеблагий, прозріння Сходу дай,
бо Захід жити в рабстві вже не в змозі!!!


03.02.2014.

Чуєш,МАМО?! Горе йде!
Смерть у пазусі несе!
Вдягай чорну вишиванку-
ворон кряче вже на ганку,
знімай рушник веселковий,
сховай вінок барвінковий...
Москаль грима чобітьми:
-Все віддай, або умри!!!
По дорозі кадир скаче,
убив батька- дитя плаче...
Люд азійський, як чума,
в їх серцях жалю нема!

-Чуєш, МАМО?.. Горе йде...
Смерть у пазусі несе...
Встала мати на світанку,
вдягла БІЛУ вишиванку.
Не кляла, не голосила,-
свічку Богу запалила,
спекла пишний коровай.
-Пора ,сину мій, вставай!!!
Сідлай сивого коня,
бо лютує в нас орда...
Отчу землю захисти!!!
Мир у хату принеси!!!

31. 05. 2014 р.

Ми щойно в яму опустили домовину,..
ми ще молилися за упокій своїх синів,..
іще не зняла жінка траурну хустину,..
іще не висохли від сліз очі батьків,..

Іще життя сирітське діти приміряють,..
іще від болю, як свічки згорають вдови,..
іще дощі сльозами поле бою омивють,..
іще в"язкий заміс землі на крові....

На запах смерті, згарища пожеж,
В личині голуба, що має біле пір"я,
орел-стервятник, двоголовий людожер
зі зброєю зухвало вдерся на подвір"я.

В зажерливих очах- шизофренії блиск.
Плює слова брехні- гидку отруту.
Ти- ворог, мародер! Впаде кара з небес
і внуки приймуть за гріхи твої покуту!

Ми прагнем волі, хочем жити в мирі...
Та вдячні "дRUгові" за "аншлюс"- підлий хід.
ТЕПЕР усі ми- патріоти щирі!!!
Ми разом!!! Захід обнімає Схід!!!


06.03.2014р.