Приходять болючі звістки,
І знов хтось впаде без сил…
Все довше і довше списки
Загублених душ і тіл.

А осінь пряде павутиння,
На вітах старих осик,
Та сонце своїм промінням
Не може зігріти всіх.

Повільно та непомітно
Спливає по річці час,
І листя дерев тендітне
Палає свічками в нас.

Звикаємо вже до болі,
Звикаємо до смертей,
Рясніють могили в полі
Героїв – чиїсь дітей.

Оплаче їх осінь дощами,
Затужать сумні вітри,
Калина й бузок кущами
Обіймуться мов брати.

І хоч укриють тумани
Від світу сліди війни,
На скронях чиєїсь мами
Не зменшає сивини.

Дніпропетровськ – ти серце України,
Твій ритм усіх пробуджує від сну,
У дні святкові, та в буденні днини
Ти сяєш так, немов зустрів весну.

Буваєш різним в кожну пору року,
Зимою сивим, наче мудрий дід,
А влітку ти зелене, ясне око
Дитини, що народжена на світ.

А наш Дніпро - то кров твоїх артерій,
Широкий степ в долоні місто взяв,
Дніпропетровськ – вогні твоїх містерій
Хвилюють серце сотнею уяв.

Вночі на небо зоряне ти схожий,
А вдень – веселка з кольорів та фарб,
Охороняє місто сам дух Божий,
Воно – коштовний та безцінний скарб.

Завжди до тебе вчасно повертаюсь
Із мандрів, із країн чужих та міст,
Чим ближче я до тебе наближаюсь,
Тим твій видніший велетенський зріст.

Ти - батько і творець моєї долі,
І хай багато міст є взагалі,
Лише тобі освідчуюсь в любові,
Вклоняюсь у подяці до землі.

Без тебе навіть дихати не можу,
Не бачу світла сонця угорі,
Молюсь! Але не чую голос Божий,
Не розрізняю звуки й кольори.

Без тебе взагалі я не існую,
Без голосу твого нема життя,
Своєю кров'ю твій портрет змалюю,
Щоб не пішов твій образ в небуття.

Щоб через п'ять чи десять тисяч років,
Знайшов його допитливий шукач,
Та відтворив детально крок за кроком
В тім полотні - душі моєї плач.

То буде мій останній подарунок,
Останнє у любові зізнання
За знищений тобою мій розсудок,
Коли раптово зник одного дня.

Там, де із трав духмяних килими,
Любились ми!
Злітали в небо літні явори –
Ген догори!
Шукали душі там, де небокрай,
Свій рай…
І ось знайшли! Навколо все дзвенить
В цю мить!
Лишились ми з тобою віч-на-віч
В цю ніч…
Твій поцілунок на вустах тремтить,
Горить!
Я чую погляд ніжний твій
З під мружих вій…
Мене ти, милий обійняв
І щось сказав…
Крадіжник вітер підхопив, овва,
Твої слова,
І пролунало по землі, по всій;
«Я – твій!»

1994 р.