Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Вадим Василенко

Інфо
* Народний рейтинг 4.746 / 5.43
* Рейтинг "Майстерень": 4.727 / 5.49
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Переглядів сторінки автора: 15708
Дата реєстрації: 2015-05-16 12:50:59
Школа та стилі: Неокласицизм, модернізм
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2019.06.01 00:27
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився в с. Василівка Тиврівського району Вінницької області.
З 1997 до 2006 рр. навчався у ЗОШ І – ІІ ступенів с. Василівка.
З 2006 до 2008 рр. – у ЗОШ І – ІІІ ступенів смт. Тиврів.
З 2008 до 2012 рр. – студент Інституту філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Здобув кваліфікацію бакалавра філології, вчителя української мови і літератури. Диплом із відзнакою.
З 2012 до 2013 рр. продовжив навчання в Інституті магістратури, аспірантури і докторантури Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Здобув освітньо-кваліфікаційний рівень магістра філології, викладача української мови і літератури. Диплом із відзнакою.
31 жовтня 2013 р. зарахований до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України за спеціальністю 10. 01. 01 – українська література.
13 грудня 2016 р. захистив дисертацію "Модифікація травми в українській еміграційній прозі другої половини ХХ століття" на здобуття наукового ступеня кандидата філологчних наук.
Із 2016 р. науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України
Основне поле дослідницьких інтересів: література й культура української діаспори, студії пам'яті й травми, постколоніальна, посттоталітарна критика.


Найновіший твір
Над берегом
1
Відштовхуєшся веслом од берега, і прозорішою стає вода – впритул до дна, і вищим здається небо: дві сині бані як з’єднані між собою посудини-близнята замикають тебе серед круглого плеса: глибочінь і височінь, низ і верх, світло й темрява. І хочеш греби веслом до заходу чи до світанку, хочеш стій каменем-брилою – ні до дна, ні до неба відстань і не зросте, і не зменшиться, дно не зміліє, а небо не схилиться. Заглиблюєшся у водні тунелі, без компасу, без мапи, без вітрила, не підозрюючи, що десь існують інші ріки, світи (наземні та підземні). Страх, як дитя, кричить: повертай, повертай, а течія, як блискавка чи думка, виводить із мілкої річечки в глибини незвідані й темні: зазирнути за край течії – за край світу. Однак даремно вгадувати курс і напрям, зазираючи в не озорену темінь – течія хаотична й неспинна, а човен же несуть вітри, яким і назв не дали. І без кінця-краю ріка, і рух без маршруту й причалу: проти течії чи за течією – обирай те чи те: уперед чи назад, угору чи вниз, лиш до берега не пристати.
2
Час прощання іще не настав: зміна чисел і дат, міри місяця, року – позначок, які розставляємо, мов сіті, у своїх і чужих біографіях, що тримають нас у тісних лабіринтах. Часу зустрічі не передбачити: ніхто не скаже, де нас чекають, і в кожному, кого зустрінемо, впізнаємо себе, як у сотнях дзеркал сотні нас, а вдивившись у себе, впізнаємо інших, далеких і чужих. Від першої позначки: каміння пересторог, уламки віри, яких не зібрати, – із дня в день кола розходяться – вужчають, ширшають, але зостаються незмінними. В’яжемось до місць, із якими прощаємося, і вбираємо в себе, переносимо в інші місця – а місця, які покидаємо, вбирають у себе те, що було нами, – всі наші слова, як сліди, і сліди, як слова. Хто скаже, скільки простору ми в собі несемо, і які краєвиди живуть в нашій пам’яті, нашій уяві – хто збере їх і хто розділить? Час жене, обпалюючи п’яти, і ніхто з нас не скаже: що було перед першою позначкою, що криється за останньою? Невідомість, непізнаність, неспокій: чий дім зостанеться, чий упаде, хто відшукав свій дім і хто його не знайде, хто повертається до дому і хто несе свій дім із собою, в собі – зачинивши на сім замків усі двері чи розчинивши навстіж? Простір тисне, виживаючи нас, а час палить, і кожна зустріч остання, і кожне прощання – перше.