Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Вадим Василенко



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***
    День як аркуш простерсь. Обростають товстою корою
    низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
  •   ***
    Як останній сірник, тягне димом закурений ранок,
    так далеко, так низько гойдається вогник од свічки.
  •   * * *
    І огорне безмовність, таке безголосся тверде,
    мов каміння, довіку у водах підземних укрите.
  •   ***
    У місті залюдненім, що над рікою, у місті великім
    бачиш ти те, що не бачив,
  •   ***
    Тут птахи не злітають у небо, а падають ниць,
    Гостродзьобо вгрузаючи в землю свою, як чужинну,
  •   ***
    Небо вдосвіта змовкне і стане як брила - камінне,
    Щойно води озвуться до смерті стома вояками...
  •   Альпіністи
    Ми – гірські скороходи. За нами – міста і сади.
    Перед нами – пащеки вогненні - вулкани, рівнини.
  •   ***
    Уранці за вікном безлисті віти,
    Тремтять, як мерзлі доста голоси.
  •   ***
    Загубитись опівніч у білому видиві трав,
    Як Хомі, що мине, із вакацій вертаючи, хутір.
  •   ***
    Я тебе не зцілив, бо слова переповнили глек
    І до ранку стекли. Озиваючись болем у жилах,
  •   ***
    Задрімаємо в гіллі, колишучи зранений сад,
    Що від ночі росте, бо слова у німім доростанні.
  •   ***
    Обнялись у полі.
    Ще серце тремтіло, зім’яте памороззю,
  •   ***
    До прозорої бухти причалить натомлене літо,
    І з надпитого дзбану поллється струмина вина.
  •   ***
    Іще птахи тріпочуть біля уст,
    І пробудившись, обважнілим тілом
  •   ***
    І під глиняним небом залитої сяянням хати
    Почуваюся деревом:
  •   ***
    З голих пасем води ти у мене зориш,
    Як легенда сарматська
  •   ***
    Човни долонь на течії грудей
    Тремтять, немов торкнувшись краю неба.
  •   ***
    Мовчиш… І вода молодіє. Мар’яно, Маріє.
    Звідкіль ти приходиш? Куди оце ждеш переправи?
  •   ***
    Опало птаство в руки прохачам,
    Не в силі жаль осінній побороти.
  •   ***
    Чи мариться, чи мається лишень?
    Човни застрягли. Це ж веслує осінь.
  •   ***
    Що тобі, панно, запрагнеться? В пізніх садах
    Стало безлисто, заводнено і чорноптахово.
  •   ***
    Кудись у даль нестримний чвал коня
    Тебе відносить. Надовкола лунко.
  •   ***
    Дівчино в білому, блякне видіння сумне,
    Дівчино руса, занурені руки у воду,
  •   ***
    Вгорі сніги димлять, як рвані рани,
    І білий вершень ще хрипить пісень.
  •   ***
    Наснилося, що був ти вояком
    Стрімкої раті. В чаші спорожнілі
  •   ***
    Камінний дім на вигоні схиливсь,
    Закривши вид посохлим виноградом.
  •   ***
    Два пагорби звелись за виднокрай
    І на собі тримають кволе небо.
  • Переглянути всі твори з цієї сторінки