Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Володимир Ляшкевич (1963)

Інфо
* Народний рейтинг 5.127 / 5.53
* Рейтинг "Майстерень": 5.121 / 5.53
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Переглядів сторінки автора: 169250
Дата реєстрації: 2005-11-17 12:27:16
Звідки: м. Львів
Школа та стилі: Античність;Стильові уподобання: неокласицизм, необарокко, та постмодернізм
У кого навчаюсь: Античні й доантичні автори, а також у всього світлого і живого...
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2017.06.19 20:03
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився, живу і працюю у Львові.
На сайті "Поетичних Майстерень" маю ще такі свої дзеркала:
http://maysterni.com/user.php?id=682
http://maysterni.com/user.php?id=1209
http://maysterni.com/user.php?id=4437
http://maysterni.com/user.php?id=172

Найновіший твір
Медитації
Кожному личить свято! Ніби не забагато
сяйва бува і хмелю, гойдалки з каруселлю,
і на долоні долі радості ще доволі,
і без іскрин борею очі за паранджею,
не у собі причина, і не усе рутина,
далі ж-бо тільки краще, хоч і ціна ота ще,
це ж не моє минуле дивиться в спину, хмуре,
і не включає плата
все, що було до свята.

О ці круги колишні, наче доріг всевишніх
кинуті барвні тропи,: Ліліти, Пенелопи,
недруги-друзі, царства, радості і митарства,
сиплі пташині крики… і вже не личка – лики,
губи тонкі до злому, «тільки мовчи, нікому…»,
і про незгасні мрії все ще тремтять повії,
мов ще відтоді… годі, кола по насолоді,
там, де круги колишні,
там, на самому споді.

Нижче уже нічого - знаного і земного.
мерехкотять у тиші сонного Стіксу брижі.
В'ються в недремних чатах ангели в чорних шатах.
Тьмяну, як мідь оболу, душу виймають голу:
- А ось тобі ще рано… М’яко вібрує прана.
Тіні за краєм світла… Строїть рука привітна
струни мої зі світом: скалами, морем, літом.
Лине звучання вгору
з виру німого хору:

«Я не такий, як вчора - в серці палка покора,
руки уже не крила - пряним вітрам вітрила,
і на долонях зела, агроба, донна (бела),
музики колихання, вітру молитва рання,
сосни і сиві дюни, зоряної комуни
неговіркі узори: лінії, мов дозори,
кожної, що чекала - там, де світил дзеркала,
і вистачало щастя
мойрам кохання» - трясця!

Та все найліпше – нині. Лине в ефірній глині,
як по жіночій плоті, вечір у позолоті,
птаха на верхній ноті висне мов Паворотті,
ліпиться мить із миті у триєдиній свиті
десь на межі початку, випадку, акту, спадку, -
спалахом, як займання розсуду від кохання,
ега втрачаю пута – от і душа розкута.
І веселкова пустка…
Хай і лише відпустка.