Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Артеміс Артеміс (1980)



Художня проза
  1. Оповідки про Лєніна
    - Надін! Вольдемар! - в кімнату ввірвалася Арман.
    - Надін! Воль!... - обірвалося вереском на висування з-під столу чогось безформного і запорошеного.
    - Надін, це ви?! - пискнула партійна активістка.
    - Інесc?... Я тут... ґудзічок... Валодєнькин... від камізельки, - відсапувалася Крупська, - шукала. Ху, - вилізла нарешті повністю Надєжда і показала вишпортану з паркетної щілини детальку.
    - Ой, та це ж треба негайно у музей, в коробочку, - засуєтилася Арман і хижо потягнула наманікюрену ручку до лічної вєщі Владіміра Ільїча.
    Надєжда Константіновна підвела погляд:
    - В який музей? - не зрозуміла вона.
    - Да це ж реліквія, - защебетала Інесса, - на пам‘ять..
    - На пам‘ять? Шо ви маєте на увазі?! - повела головою хазяйка дому.
    - Ой, да нічого такого, про шо ви подумали. Я про покоління пролетаріату, рабочих ... - почала входити в раж амбітна Інесса.
    - Я нічого такого поки не подумала. Просто ґудзік січас пришию, і Ілліч буде уже собираться.. До речі, пролетаріат в камізельці не ходить. Обійдуться без ґудзічка.
    - Самі-самі пришиєте?? Ой, як інтересно! А де ж ваша домработниця?
    - Я її ще тиждень тому звільнила, - спохмурніла Надєжда.
    - За шо? - ввічливо поцікавилася Арман. - Ви ж, начебто, були нею задоволені?
    - Свяченою водою хату кропила, - коротко повідомила Надєжда. - Валодєньку роздуло, от ґудзік і відлетів. - Вона засилила нитку в голку і взялася пришивати ґудзік.
    - Кашмар! Тоді понятно... Ви би порохи з себе струсили, сипеться.
    Надєжда повела плечем і мовчки перекусила нитку.
    - А взагалі, - не вгавала Арман, - вам би дуже пасувалі хароші духи. К вашему ліцу «Шанель номер п‘ять» ...
    - Любочка... Ви щось маєте проти мого обличчя?
    - Я?! - вразилася Інесс. - Та ви що? Таке скажете. Чому?!
    - «Шанель номер п‘ять» смердить гірше Валодіних шкарпеток після партійних зборів. І не факт, що це пасує до мого обличчя.
    Надєждині очі тепер незмигно дивилися з-під тяжких повік. Інесу чогось аж зморозило. «Анаконда. Чисто тобі анаконда» - подумалося Арман.
    «Змія підколодна» - холодно міркувала Надєжда. – «Ти у мене получиш. І то счас».
    - Можливо, якісь духи і виберу, - відказала Крупська. - Однак, знаєте, як воно є: потрібен стимул, а його нема. Володєнька, скажу вам по сікрєту, втратив обоняніє, зовсім нюх відсутній після скроплення, на капець.
    - Ой! Що ви таке страшне говоріте?! - вразилася Інес, яка спеціально для сьогоднішнього вечора похляпалася модним «Опіумом» і Надєжду від нього сильно крутило в носі.
    - Да, - повторила Крупська. - Відчуває тільки великі дози. І, не повірите, сумує, бо раніше обожав всякі пахощі.
    Озарьонна раптовою ідеєю Арман підхопилася з канапи.
    - Вам же треба собіратися, а я заважаю. То я піду, в машині Владіміра Ілліча і вас почекаю.
    - Ідіть, - згодилася Крупська, - ВІ одінеться скоро, а я, мабуть, не поїду, шось голова болить.
    - Справді? - пожвавилася Інесса. - Ну, виздоровлюйте, поправляйтеся... Всього вам... а я в машині почекаю.
    - Бувайте і ви, - випровадила гостю Надєжда Константіновна і вчасно: зі спальні висунувся запухлий Лєнін.
    - У нас тут хтось був? - профальцетив недавній страдник.
    - Да, Арман приходила, тебе в машині буде чекати.
    - Так іще година до зборів, - здивувався Ільїч.
    - Ну, їй нетерпиться. Видно тема цікава сьогодні буде.
    - Буде, - підтвердив Валодя. - Будем з релігією рішать, шо робить.
    - Справді, важлива. І шо ти надумав?
    - Да все, як ми з тобою і говорили: попів вєшать, іконки палить, а остальне - в касу партії.
    - Харашо, - кивнула Надєжда. - От ще би лозунг поярче. Такий, шоб понятно було з двох слів, шо ми про їхню релігію думаєм і як ми її імєєм.
    - Да, - згодився Лєнін, - лозунги - це наше всьо, на тому і стоїмо. Однак, ще не придумав. - Ти ґудзік пришила?
    - Так. Вдягайся.
    - А шо це так тут штиняє? Ти ж знаєш, як я запахи чую, особливо після того скроплення? Ледь з душі не верне.
    - Ну, це Арман для собранія вирішила повипендрюватися, «Опіумом» облилася.
    - О, господи! Це вона даремно... Доведеться на зборах окремо сидіть.
    - Окремо то окремо, та вам ще в машині шмат дороги їхать. Такшо потерпи.

    Вранці машина ВІ загальмувала біля будинку. Вождь ввірвався в квартиру і, зриваючи бігом пальто, захряснув двері до туалету. Вийшов, вже коли розвиднілося.
    - Кепку зніми, - позіхнула Крупська, яка якраз йшла зі спальні. - Ти що, тільки-но приїхав?
    - Ой, Надя, Надєнька, Надюша... Як же мені було зле, як зле... Ледве на тих зборах висидів.
    - Зле?! Опять щось святою водою покропило?! Ну, я свою мітлу дістану..
    - Та нє, - скривився Лєнін, - не святою.... Арман в машині парфум розлила, на мене хляпнула... Я ледь не зригався по дорозі. Потім всю ніч на зборах біля відкритого вікна сидів, а шоферу сказав машину поміняти.
    - Да... Не повезло тобі.
    - Да. Але, знаєш, Надєнька, шо? Я таки придумав! Я їм всі їхні промови одною фразою обкрутив, і вони аж роти розкрили! От умію, так умію!
    - Ти про що? Що ти сказав?
    - Ха!!! Я поняв! Релігія – «Опіум» для народа!
    - Га-га-га-га-га! - розреготалася Крупська. – Тебе як нудить, ти геній. І з Арман хоч якась користь для партії. Однак, стоп. Вова, це ж Маркс сказав, ні?
    - Ну, Надюша, мало що він сказав. А я повторив, і подумаєш? Він про знеболення говорив, а я - про смороди. Відчуваєш різницю? Крім того, це Маркс в де Сада передер, той, кажись, на всі боки розважався: і хрестився, і курився.
    - Га-га-га! - знов забаритонила Крупська. - Він би в наш колектив вписався!
    І Лєнін з цим згодився.


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  2. Псевдо "Лєнін" (продовження)
    10.2
    В варшавському бордельку, де він поміжду прочім вслух зачитував свої «Апрєльскіє тєзіси» (навесну у нього, як і на осінь, завжди загострення траплялося), уважні прості..., тобто, сотрудниці, замітили підозрілу висипку. І аби не постраждать, замазали то зеленкою. Обична практика по тих часах, але такого Оха навіть вони ще не виділи: мастить довелося всьо і результат вийшов відповідний. – Zieleninko, zieleninko! - сміялися жорстокі жриці любві, а шоб він не плакав, на себе глядючи, напоїли його вудкою (паршиве пійло, скажу я вам). На готових до відправки в типографію сторінках він і «забілса нєспокойним сном» (з пояснювальної записки партійним тавагішчам про перевитрати партійних грошей). А ті су... дами Пілсудського від нічого робити підписали архіважливу для більшовицьої справи статтю корявими ЗЄЛЄНІНКО. Ну, не їхня ж маць?! Діло спасли Вовині соплі, яка чотко впали на ЗЄ і КО, зоставивши ЛЄНІН. А поутру, як він проснувся, то спакував труд жизні в конверт і відправив кур‘єром по назначенію. Не перечитуючи! Через пару днів партійні товаріщі вітали Ульянова-Лєніна з внеском в партійну мислю і між іншим випитували, звідки такий шикарний псевдонім. Вова вирішив не признаватися, але зло на дам зачаїв і при нагоді послав Будьоного в Варшаву рознести той притулок платної любві і мірового імперіалізма. Наступ, як відомо, не вдався (не один Ільїч там підзарядку діставав, декому і сподобалося), і бордель працює дотепер (5 звюздучек, обслуговування партійних VIP-клієнтів поза чергою, тільки та сама паршива вудка).


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 5

  3. На тім світі
    В мавзолей Лєніна спершу просто так поклали, а коли там яка потреба була, сходилися всім революційним ко(д)лом, і справи свої біля нього рішали. Він їм сильно помагав, бо інакше смолу киплячу мусів би в пеклі пити, паси би йому зі спини дерли, і дєд дантист би зуби розкурочував. А так шо? Злітав в мавзолей, підказав, де кого розстріляти і в кого ще не вспіли з хати що винести, а хату спалити, посварив за «нєдостаток рєволюціонной рєшитєльності», повив над Красной площадью і в Казанском соборі – бдіть, більшовики! Ляпота! І з кожним роком йому в пеклі все краще і краще велося: це ж скільки душ через нього загубили! Однак почалося незабаром щось незрозуміле: стару більшовицьку зграю – „гвардію“ для піонерів, чекістів і європейських пісатілєй-балаболок – як чумою викошувало. Лєнін в пеклі і в один кабінетик, і в другий тик-мик, питається, шо таке? Чим не догодили? Шо не доработали? А там підсміюються, по плечі похлопують: заспокійся, мовляв, не метушись, всьо чотко і ліпше плану. І таки да. Дивиться з того світу Лєнін на імперію, а там таке свєтлоє будущєє його наступнички будують, що Апокаліпсис і казки братів Грімм (в оригіналі) близько не стояли. «Шо, - шкіряться спонсори, - жить стало лучше, жить стало вєсєлєй?» Скривився Лєнін, заздрість не зумів приховати. А йому кігтиком так на плакатики по всіх пожарищах показують: „Спокуха, шеф, диви, шо про тебе пишуть!“ Він глип, а там всюди: «сталінізм - ето лєнінізм сєгодня!» Він і заспокоївся: уважилі, значиться, помнят.


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 5

  4. Оповідки про Лєніна, ч.10.1
    10. 1.
    Питаються, чому пcевдонім був «Лєнін», а не якось інакше. Теорії є різні. Одні кивають на річку Лєну, мовляв, могутня повновода стихія, сильна. Ну, це звичайно, нісенітниця, бо де він ту Лєну бачив, коли всю дорогу до ссилкі в карти різався? Через міст проскочили, навіть не помітив. Інші балакають, що була, мовляв, у нього подруга закадична, Лєна, от в її честь... Брехня! Подруга у нього була одна, Надєжда, і де вона, а де її честь... Ну, ладно. Ще була Інесса, був Камєнєв, був Зінов‘єв - де тут серед них Лєна? Нема! Хтось з себе експерта-лєнінознавця показує, каже, що це псевдо від слова «лєнь», лінощі по-нашому, взялося. Оце вже зайве! Ви любого студента запитайте, що йому доводилося вчити, то він вам в першу чергу Лєніна згадає. Не в одній бібліотеці стелажі досі томами заставлені, ніяке «Післязавтра» не страшне, дров не треба. Це ж воно – Лєнін, тоїсть - вже як після Фаніного вистрілу (а, ще Фаня була! Ну, не „Фанін“ же?!) оклигувало, то перед Джоном Рідом (симпотний ковбой був такий, журналіст, навіть жалко: в Росію поперся потрясіння шукати і інтерв‘ю в Лєніна взяти. Десять днів протримався, загнувся...) хорохорилося, «чєгтовскі хочєтса габотать» Джону підморгувало! Де ви такого «лінивого» зара знайдете? Він би всю теперішню Раду за прямим призначенням до стін... Це вже ми від теми відійшли. Нє, лінивим цей енергічний Аполлон не був. Шо? Чому Аполлон? Мистецтвам покровительствував так, як ніякому греку не снилося: відстріляв всіх, хто був проти нової власті, і бабки дотепер серіалами довольні. Кіно там, пєсні рєволюціонниє в прикуску з чаєм, Пушкіна цитував («Ай, да я! Ай, да сукін син!» - весело скакав по Смольному на дерев‘яному конику в одній куцій косоворотці. Це вже, правда, як на поправку пішов після рибки від ходоків, кажеться...). Такшо секретик імені ми ще не скоро взнаємо, та й чи потрібен він комусь?


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 5