Вже давно за північ, а ще досі сиджу усміхнена від твоїх обіймів. Боже, як ти пахнеш, голова іде обертом, сьогодні мабуть не засну. Ти знову розпалив в мені ті почуття, яких так бракувало. Теперішній стан можна порівняти тільки з весною, коли все на світі розцвітає, і правда, все буденне розфарбувалось в кольори райдугу і навколо звучить музика, і небо синє-синє. Байдуже, що зараз лише холодна осінь, на вулиці дощ і вітер, в твоїх обіймах мені завжди буде тепло і спокійно, хочу залишитись в них назавжди. Кохаю тебе, мій принце. Бежмежно.
2015

Захопилась (Може і справді подорослішала?)
Все почалося із звичайної ночі з вівторка на середу . Стрілка на годиннику дійшла до чотирьох, а я ще досі не хотіла спати. На вулиці йшов дощ, а хто ж ще так навіває на роздуми, як не він. Прогортавши пару психологічних форумів, шукаючи відповіді на питання, які останнім часом не виходять з голови, я раптово усвідомила, що я дійсно змінилась. Ні, річ йшла не в зміні якихось певних рис характеру, чи зовнішності, ні…Стоячи перед дзеркало, напружено вдивляючись у відображення мене охопила паніка. Переді мною стояла зовсім незнайома , але так схожа на мене дівчина…

І знову проспала…нічого дивного, це мій звичний стан, от уже декілька тижнів. Знову буденність, навчання, клопоти, що приготувати, помити посуд, зробити домашку, блін, але як все далеко від реальності, насправді, думки ці кляті думки, лізуть і лізуть, як вони мене зломали, це просто жах.
Завжди думала, що якісь певні ситуації міняють людей, але ні, змінити людину може тільки людина. Сьогодні дійшла до істини, боляче, але дивуюсь чому немає сліз, може не все так і погано, але ні потрібно перехворіти, з чаєм, випивкою, сигаретами, слізливими мелодрамами…щоб все як в кіно. А я дійсно наївна, з усього що за день залишилось, це тільки спустошеність і мурашки, сама винна і нема чого рюмсати. Може і справді там нове життя? Скільки раз намагалась, хоч би раз вийшло. Так все даю слово точно нове життя, вже написала нікуди не дінусь.