Згортки м'якенької пряжі наповнюють душу теплом.
Котик маленький приляже сьогодні під твоїм вікном.
Біле ґорня з порцеляни, ромашковий чай у руці .
Люди збирали віками киптарики, шапки, стільці.
Марно благати зупинку.
Годинник тік-так на стіні.
Ніжним серпанком тумани в райському молоці.

Згадую.
Як теплий дощ додолу падаю.
Собі я знову щось вигадую.
Скажи, навіщо і кому?..
Міфами.
Казками, думами і втіхами.
Я розфарбую Тобі день..
Компасом.
І джіпіесом і автобусом.
На запотівшому вікні
Залишу слово ,,Ні,,
Дотики.
Твої ласкаві, ніжні дротики
Мене чіпляють на гачок.
Спіймалась у сачок
Гріємось.
У морі слів і лайків губимось.
І захлинаємось в інфі
Солодкої брехні
/2016

Я стала на шлях з якого нема вороття,
Земле дай сили, а квіти даруйте надію
Я прориваю тенета , я рву ланцюги
Але озираюся вкотре і згадую й вірю..
Важко і холодно й боляче,
Ніби стою на краю..
Ніби читаю стару і пошарпану книгу
Зовсім не впевнено стріли ловлю на ходу
А причаївшись відчую лиш погляд у спину... 2016

Тінями , звуками, пазлами.
Склалося наше життя.
А може колючими фразами.
Ударами без каяття?..
Чи може розбитими вікнами
В домі твого почуття ?..
Снігами, пігулками, ліками
Зірками, де снів прикриття.
Квітами ніжними , росами.
Настроєм, світлом із бра.
Травнем холодним і росами.
Сонцем наступного дня :)

Привіт, це я - холодний вітер.
Навію тугу і печаль.
У чашці, в листі у повітрі.
У квітах , в стоплених свічках.
Привіт, це я ..я скрізь, повсюду.
У снах, у мріях, у піснях.
Тебе так мало , що ти всюди.
В моїх несказаних словах.
Привіт, це я , - на моніторі.
І в переписках, сайтах , теках.
І навіть в твому коридорі.
І в пролітаючих лелеках..
Привіт, це я...

А ти сьогодні просто посміхайся.
Ти сонце-зайчик, відблиск на воді.
То тут , то там , ця мить в свій час остання.
Зігрій весь світ теплом своїм душі.
А ти сьогодні просто загорнися
В обійми снів, у мариво дощу
І першим ніжним проліском зросися,
Що зустрічає босоніж весну.

Де закінчуюсь я починаєшся ти.
Хочу напитись тобою.
Губами , руками твоїми і теплотою.
Я хочу війти в твої сни.
Тремтіти, тікати, хотіти.
Забути про все і летіти.
Сховатись у тобі танути.
І просто від тебе дуріти.

Сьогодні ти танцюєш так, ніби востаннє.
Твоя підступна павутина знов збиває з ніг.
Тобою марять в унісон ангелики сакральні.
Ти б зупинився.. Але лід тонкий і ти не зміг.
Ще буде ніч, і буде дивне сноведіння..
Де рухне з гуркотом Великая Китайськая стіна..
Два різних дерева сплелись в одне коріння.
І піднімають гілля в небеса
І зколихнеться світ, і запанує тиша
Така блаженна і така проста.
Мандрівка в рай, за сантиметром сантиметр.
Маленький ключ звабливого життя.

Безсонні ночі і кава за кавою.
Небо!...Що ти скажеш мені сьогодні?..
Я провалююсь знову, я падаю.
Та надто сильні твої долоні.
Застив погляд і пусто в свідомості.
На запах, на дотик, на пульс на руці..
Ми котимось в прірву шаленою швидкістю.
Зачекай, заховай десь в куточку душі.
Стомлений , зваблений, сонячний , лагідний.
Знову захоплений на самоті.
Підеш у сни теплотою роздавлений..
Птахом летиш на одному крилі.

Твої кордони знов закриті,
І перелякані пташки,
Зібравшись, знов злетять у вирій,
Доки не змерзли...
Твоя стежина в синє небо
Колючим терном пробива до сліз, до крові
Твоя єдина...
Тобі складають диферамби
Через відчинене вікно
Сказавши поспіхом молитву,
Пішла у ніч,
Вже все одно...
Забракло часу, слів, бажання,
А може віри?..- Десь було...
Твоє розтрачене бажання жити
А може й ні...

Цікаво, чим пахнуть твої блокноти ?..
Корицею і мандарином?..
А може грошима, залізом і димом..
Гортаєш з середини свіжі листочки.
І сам прасуєш ранкові сорочки..
А може вони запаху літа?
Ромашки і липи. Чи вишневого цвіту?..
Осінні листочки у ньому закладки,
Гербарій із слів і ранкові зарядки.
Думок насолода,
Самотності чаша.
Так легко і складно себе прочитати.

Наївне фото смішних дітей
Промокші ноги і імбир до чаю.
Я вже поіншому відношусь до людей,
Я вже не плачу, пробачаю..
І знов годинник не вдягла на руку,
Біжиш по місту, заглядаєш.
Ця дивна містика дощу..
Скупі слова , часу не гаєш

Я так й не встигла показати тобі осінь
Теплом своїм не обпекла дрлонь.
Коли в квартирі стане тісно трохи,
Згадаєш, що безмежно за вікном.
Гаряче сонце , прохолодний вітер.
Душа співає, серце докоря.
На підвіконні вже давно зів'яли квіти.
Міцних думок настоянка терпка.

Відкриваю, відриваю, забуваю,
запакую, склею, відсилаю,
Приміряю, мрію , витворяю,
потім кава, ну а може чаю..?
Паперові квіти, сподіваня,
де працюєш, де сидиш до рання,
де знайдеш терпіння й рівновагу ,
зліпиш спокій у картонну вазу.
Заспокою, зацікавлю, нагадаю,
розсмішу ...хорошу звичку маю..
Заблукаю , заховаюсь, знаю ,
що прийдеш колись, звикаю..

Не забудь , що у тебе є ангел..
І вертайся знову до перону.
Знову нагулялася і досить!
Повертайся до свойого дому
Ти літала, ти була весною..
Так сиділа довго з кавою терпкою
Ти вдивлялась в небо,
Й рахувала зорі
Твого суму вже тобі доволі.

Перемучся і перестраждай
Побори в собі всі бажання
Заспокійся і перечекай..
Ти Ж не перша і не остання !
В ТВОМУ сумі і є твоя суть
Загартовуй свої сподівання

В твоїх долонях заховалась осінь
Моє чекання, перевірок досить
Так ніжно й сильно повертаєш сонце
В твої обійми
Затишні, хороші.. 2015

Сьогодні листя падало купами,
На твоїх долонях заснула ластівка
Торкався вітер мого волосся
Слова твої ніби листи щастя
Там де від люду ховаєшся стомлений
Сонце сідає за гори засмучені
Довгі дороги, автобуси , потяги..
Часу вагони, а долі поломлені.

Виривай думки як аркуші
і кидай їх додолу,
закривай свої очі ,
бо завтра..знову скажеш ,,Аня, більше ніколи"..
Ти знайди себе в сотнях листівок,
і запрошень до сонного раю,
запакуй своє щастя в конвертик,
завари собі теплого чаю.
Чом блукаєш в своїй підсвідомості
і розгадуєш сотні загадок,
залиши їх до ранку й побачиш
знову легкий і справжній світанок.

26.11.2015