Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Тарас Федюк (1954)

Рубрики / ЗОЛОТО ІНКІВ - 2000

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  • •  * * *
    Пізній вечір.
    Затіяна гра у слова.
  • •  * * *
    Кіт на глині.
    Очі сині.
  • •  * * *
    Я не знаю,
    що сказати.
  • •  * * *
    Вітер відкотиться каменем чи кураєм,
    чорним лиманом
  • •  * * *
    Вийти — ходити. Ввійти — і ходити знов.
    Думати щось
  • •  * * *
    І кликав Мойсей до Господа, кажучи:
    "Що я вчиню цьому народові?
  • •  * * *
    Отче наш,
    осінній сад…
  • •  * * *
    Не тільки ілюзій —
    реалій нема.

    • Огляди

    1. * * *
      Пізній вечір.
      Затіяна гра у слова.
      Білий аркуш біліє
      біліш, ніж спочатку.
      Рідна мова жива! Рідна мова жива!
      А мовчання вирізьблює мовчки печатку.

      Шлях угору згубивсь
      на високій горі,
      де сніги ще біліші, ніж аркушик білий.
      Пересвисти вітрів,
      переплески морів,
      картярів пересмики сумні і несмілі,

      Вже проклюнулась північ. А слово з пера
      не злітає нікуди. Сидить, як папуга…
      На хера та висока
      стоїть ой гора.
      На хера ой ще вища
      та друга…

      2000



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Вгору

    2. * * *
      Кіт на глині.
      Очі сині.
      Жменя кігтів у руці…
      Золотим мішком —
      не клином —
      відлітають горобці.

      Недалеко. Не останні.
      Відлітають,
      але ні.
      Сіль клювати на лимані,
      пил купати на стерні.

      Тут на зоні був Овідій —
      зек на прізвисько Назон…
      Між медей, медуз і мідій —
      молодий масон
      Ясон.

      Заколотник. Злодій, може.
      Раб руна і пан погонь.
      Темний,
      мов таємна ложа, —
      поміж хвиль
      його
      "Арго".

      Хтось іще бував, напевне,
      умирав чи відлітав, —
      в берег білий,
      в шерех темний
      тобто втоптував літа.

      Ну, а нам це все…
      І потім
      поміж пальців —
      і дай Бог…
      Наш лиман лежить Потопом
      з чорним човником для двох.

      2000



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 4.83 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Вгору

    3. * * *
      Я не знаю,
      що сказати.
      Може, буде інший раз.
      Обраних — не обирати,
      убивати
      скаче час.

      Коник б'є копитцем глину,
      три хрести — такий алюр.
      І крило — мов куля в спину.
      Три хрести. Церковний мур.

      А якщо впаде на краще,
      що й казати — не кажи.
      Антологія пропащих —
      апологія. Режим.

      Наче сіть сплітає казку
      і хрипоче букви злі
      від Палажки
      до Поразки
      і до чорної землі.

      2000



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5
      Вгору

    4. * * *
      Вітер відкотиться каменем чи кураєм,
      чорним лиманом
      сповзе, вигинаючись, хвиля.
      У бур'янах заспіває, присипана пилом,
      польна сирена, убита натільним ножем.

      Не самоти, а відсутности душ і людей
      прагне душа
      під турецьким понищеним муром.
      Дні приосінні гортати, як лисячі шкури, —
      власне, остання з останніх посутніх ідей.

      Попри усе — не вдається. На крок і на крик
      друзів багато. Це південь. Базар, наче спосіб
      жити.
      …Зміняти останню цигарку на осінь —
      це дуже просто, але так ніхто і не зміг.

      Тільки б зуміти. І тільки б зуміти навік.
      …В тиші, якій ні вінця, ні кінця, ні закону, —
      тишу впіймати,
      і тиша заб'ється в долонях,
      наче у мідному дзвоні кривавий язик.

      2000



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Вгору

    5. * * *
      Вийти — ходити. Ввійти — і ходити знов.
      Думати щось
      або думку гадати — краще.
      Власне, історія — вмочєння корогов
      в кров посполитих
      на землях, від смерти пропащих.

      Отже, на тлі історичному — осінь така ж.
      Листя в темницях гілок виколисує масову втечу.
      Дощик осінній —
      не днесь, і не ввесь, і не даждь.
      І течією потоку — тече голова Предтечі.

      Тільки відчую, можливо, а зрозуміти — зась…
      Хай зрозуміють розумні, що все розуміють люто:
      Тільки в селі, у мороці вступить собачий князь,
      тільки при склі, у Моринцях
      нікому буде почути.

      2000



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Вгору

    1. * * *
      І кликав Мойсей до Господа, кажучи:
      "Що я вчиню цьому народові?
      Ще трохи, — і вони вкаменують мене".

      Ще трохи, — й вони вкаменують мене.
      Пісок насипали руками
        віками.

      Ні птиця не перелетить, ані камінь,
      ні амен,
        що губи мені розітне,

      Лиш марево звір заблукалий жене,
      і тихо ковза на мій ніж празниковий
      ненависть, яка — не зі зла,
      а з любови.
      Ще трохи, — й вони вкаменують мене.

      Якби мені очі, і слово дурне,
      й знання про дорогу — заліплені воском…
      Ці люде, вони не від Бога —
      від Босха.
      Ще трохи, — й вони вкаменують мене.

      Ще трохи, — й вони вкаменують мене…
      І дійдуть — не перші, так треті — крізь темінь…
      І вітер з пустелі
      в селі Віфлеємі
      порожніми яслами тихо гойдне.

      2000



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Вгору

    2. * * *
      Отче наш,
      осінній сад…

      Повні золотим насінням
      сині стільники осині.
      Реr spem spero astra ad.

      Тільки чорний виноград
      упаде на білу шию.
      Люба, все туман укриє —
      двоє урвищ, троє хат.

      Час летить. Він під і над —
      довга безнадійна линва.
      І кленове листя — клином,
      мореходом на Синдбад.

      Три змії із моря вряд —
      на три камені над морем.
      Хтось один співає хором.
      Шия. Чорний виноград.

      2000



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Вгору

    3. * * *
      Не тільки ілюзій —
      реалій нема.

      Стільці Іонеско. Дванадцять, здається.
      Листочком зеленим осіння зима
      над літнім століттям тріщить і сміється.

      За спиною — вузлик на згадку про кри—
      ла. Шлях, як в нору, заповзає у стежку.
      Повітря немає — усуціль вітри.
      І поводирі, що сліпіші од решти.

      І виклик. І поклик. І заклик. І крик.
      І доля приходить походом зі сходу.
      І цей, що назустріч іде, чоловік
      у чорнім лахмітті,
      що зветься народом.

      Шикується шабаш під музику ґрат.
      Ілюзій нема. І реалій немає.
      Лиш перстень на пальці — як чорний квадрат
      з портретом
      чорт знає кого
      з горностаєм.

      2000



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5
      Вгору