Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тетяна Зачарована (1993)

Рубрики


Огляди

  1. Розмова
    Тримаєш серце стиснуте в кулак?
    Щоби воно не билось, не боліло?
    Чи думаєш собі, стиснувши так
    Ти знищиш те, що полюбила?
    Не віриш вже тепер нікому?
    Боїшся світу і життя?
    Тремтиш уся… Та що з тобою?
    Ти стала вже якась чужа.
    Покинута, забута, непотрібна,
    Розбита власним почуттям…
    Ти ж так хотіла, так хотіла
    Торкнути поглядом його уста.
    Ти вірила – зневірилась, упала.
    Надіялась – й надія вже вмира…
    Та ти завжди його кохала,
    Для нього, для єдиного жила.
    Вкололася – невже не розумієш?
    Так обпеклася – цього не достатньо?
    Інакше жити ти не вмієш?
    - «А чи інакше жити варто?»
    Ну що ж тепер робитимеш, небого,
    Як далі житимеш ти? Як?
    - «Нічого не робитиму. Нічого.
    Я просто стисну серце у кулак.»



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. ***
    Нарешті вже прийшов той час,
    Коли я можу з силами зібратись,
    Коли останній вогник вже загас
    І було б недоречно щось казати.
    У мене все як завжди – дуже просто:
    Життя іде, пливе своїм руслом…
    Увечері лягаю в свою постіль,
    А вранці прокидаюсь й все одно.
    І все одно, що приготує день,
    Що буде завтра, чи колись, за рік…
    Так байдуже, неначе все
    Спустіло й втратилось навік.
    І лиш колись, у темну нічку,
    Один лиш раз за стільки часу,
    Сховавшись від зірок у ліжку
    Я тихо-тихо сповідаюсь:
    Пригадую собі минуле,
    Шукаючи лише приємне…
    …А він до мене завжди був байдужий…
    …А я себе обманювала чемно…
    А потім встану, відчиню вікно,
    Подивлюся на зорі й оглянусь обабіч,
    Й попрошу їх при про одне –
    Скажіть йому від мене: «На добраніч…»



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. ***
    Я стала вже чужа сама для себе,
    Не те що для близьких і рідних,
    І плакати нема потреби,
    Бо плакати потрібно щиро.
    Любові вже нема, залишилася пам’ять,
    І та, що вже «ніким» зоветься…
    А пам’ять та терниста і безбарвна
    Гірким потоком через серце ллється.
    Усе так тихо і безшумно,
    Нема ніде ані душі,
    Приймаю тишу цю бездумну,
    Немов сама я без душі.
    А за вікном у повні місяць,
    І зорі дивляться з небес,
    І вже чужий осінній вітер
    Останні краплі літа забере.
    А чи чужий для мене оцей вітер?
    Не злий, не добрий, а пустий…
    Отак в мені зів’яли квіти,
    І вітер цей з’явився у мені.
    Мені ж колись було так тепло
    Від мрій, від сонця, від думок,
    А зараз, ніби все замерзло,
    І серце – ніби каменю кусок.
    Я перечитувала все своє життя –
    Не раз, не два, а сотні тисяч,
    Я думала, чому я не така,
    Й чому усе неправильно так вийшло.
    Та відповідь я так і не знайшла,
    Я можу тільки здогадатись…
    Але я вдячна Богу, що пережила
    Й змогла докупи знов зібратись.
    Нехай все буде так, як воно є,
    Нехай не буде більше цвіту від кохання.
    Нехай ці спогади – то все, що в мене є,
    А те життя всього лиш існування.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  4. Люблю його
    Люблю його, хоч він цього не знає,
    Так палко й гаряче кохаю до сих пір,
    Всі спогади про нього в серці зберігаю,
    І значення цих «трьох важливих слів».
    Люблю його і «без надії сподіваюсь»,
    Заплющу очі, а переді мною він –
    Найближчий, найрідніший і коханий,
    Хоча насправді він такий чужий…
    «Люблю його» - кажу оці слова,
    І ними дозволяю серцю битись,
    Так, як тоді, коли була зима,
    Коли дозволила собі «Любити»…
    Люблю його від ранку і до ночі,
    Живу і дихаю тому, що він живе.
    Так хочу подивитись йому в очі,
    Й сказати поглядом: «Люблю тебе».



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  5. ***
    Терпіла, мучилась, страждала,
    Дивилась в небо, не примруживши очей,
    Так важко…важко відпускала,
    Сховавшись в ліжку, у пітьмі ночей.
    Не бачила ні сонця, ні грози,
    Не думала про себе, не тікала…
    Куди ж тепер іти? Куди?
    У мене ж найдорожче відібрали…
    Останню краплю ніжності, любові,
    Останній подих віри і життя…
    Тримаю тільки пам’ять в собі…
    Навіщо? Краще пустота.
    Якби могла, зірвалася б у тишу,
    У синє море, плескіт свіжих хвиль,
    Та я не можу, я не лишу
    Думок про нього ні на мить.
    Добилася, чого хотіла…
    Залишилась на самоті,
    Зібрала сили, відпустила…
    І підписала вирок цим собі.
    А вирок той - завжди кохати,
    І рватися на крихти від жалю,
    Що я не зможу вже побачити й сказати:
    «Як сильно, милий, я тебе люблю» …



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  6. Жінка - Ніч
    Там за вікном стояла Ніч
    І дихала холодними вітрами.
    Стояла, не тікала Ніч,
    Немов когось вона чекала…
    …А пам’ятаються ті літні вечори,
    І дні ясні, і золотисті ранки,
    Та так ніхто не повивав сади,
    Як літня Ніч своїм серпанком.
    А її подих був, як море,
    Як плескіт хвиль, як спів пташок.
    Він огортав усе навколо,
    І все чекав, чекав когось…
    …Опало листя, дощ іде,
    І вітер вже не той, якийсь чужий,
    І Ніч промокла, й ніби все,
    Здається, зрадило її.
    Стоїть вона сама, нема пташок в саді,
    І навіть срібний промінь місяця,
    Також покинув він її.
    Та Ніч чекала, все чекала,
    Вже не така, як літом, у квітках,
    Все виглядала, ніжно виглядала,
    Надіялась і відкидала страх…
    …Тріщить мороз, гудуть замети,
    І білі коні хуртовини вітром мчать,
    На конях тих сидить царівна
    З холодним виразом в очах.
    Ніхто ніколи б не повірив,
    Що та царівна зимова
    Іще недавно, зовсім трішки,
    Як Ніччю літньою була…
    …Підсніжник з снігу виглянув на світ,
    І сонечко вже так високо сяє,
    Нема тих коней зимових,
    Й холодної царівни вже немає.
    Вже сонечко зайшло, і вечір засинає.
    Над обрієм земним спокійна сходить Ніч…
    Знесилена, слабка, та досі ще чекає,
    Може, він прийде все-таки колись.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  1. Він не мій
    «Він не мій…» - кажу собі щоночі,
    В молитві, в думці, уві сні…
    І навіть, як дивилась йому в очі,
    Кохала, але знала - він не мій.
    «Він не мій…» - я тихо сповідаюсь,
    Прошу пробачення у Неба, у Землі,
    Я тисячі разів кохання відрікаюсь,
    Бо він чужий, бо він не мій.
    «Не твій він» - кажуть мені зорі,
    І погляди чужих мені людей,
    «Не твій» - шепоче навіть море…
    Не мій, я знаю, знаю це.
    О, Господи, я хочу бути зіркою,
    Тією, що на небі тихо сяє,
    Аби лиш кожен вечір ніжним вітром
    Сказати йому тихо: «На добраніч…»
    Щоб я найпершою з’являлась в небі
    Й останньою зникала на світанку,
    Щоб я йому світила при потребі,
    А якщо ні…, то тихо погасала б.
    У серці ще живе кохання,
    В душі надія ще жевріє.
    І мрії мають право на снування,
    Та є одне «але» - не мій він.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Приховані відчуття
    Ти десь поруч - я чую твій голос,
    Я цей голос не зможу забути…
    Але ні, мені просто здалося,
    Я хотіла його лиш почути.
    Ти десь поруч – я чую твій запах,
    Найприємніший в світі для мене,
    Я ж так довго, так довго шукала,
    Все життя я чекала на тебе.
    Ти десь поруч - відчула твій погляд,
    Не на собі, на іншій людині,
    І не треба казати нічого,
    Я щаслива, бо ти поруч був нині.
    Як же так? Адже ти так далеко.
    Як відчути могла, що ти поруч?
    Це не я відчувала – то серце,
    Що вже стільки болить за тобою.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Я тебе не забуду ніколи
    Я тебе не забуду ніколи…
    А, здавалось, хотіла забути,
    Я боролась, боролась, боролась –
    Проти себе, виходить, по суті.
    Ти ввійшов у життя моє тихо…
    Тільки сон так приходити вміє.
    Я заснула, тебе полюбивши,
    А прокинутись вже не зуміла.
    Я летіла до тебе, летіла,
    Я поранилась так, як ніколи.
    Бог спитає, чого я хотіла,
    А я скажу, що бути з тобою.
    Я упала, розбилася, зникла,
    Так, щоб ти мене більше не бачив,
    Щоб тобі не було вже так прикро,
    Ти ніколи мене не згадаєш.
    Я не знаю, як жити без тебе…
    Скільки часу пройти має? Скільки?
    Ти забув мене просто і легко,
    А я стала твоєю навіки.
    Якщо вистачить сили змиритись,
    Й відшукати у собі покору…
    Я за тебе лиш буду молитись…
    Я тебе не забуду ніколи.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --