А прийшла пора женитися...
Кого вибирати?
Гриця, Івася, а відки мені знати?
Ти бери, дитино,
Любку багатую,
А ти Василино, Ігоря бородатого.
Мамо, мамо, я не хочу,
Не моя людина!!!
Що ти таке кажеш доню?
Подивися мила, як я з батечком гарую
Зранку до ночі,
Поки ми збудували хату, болять мене очі...
А ти можеш, моя люба, вже готове мати,
І не будем із зарплати гроші відкладати!
Поїзди десь по Європі, Єгипет побачиш,
Відпочинеш на Мальдівах,
А чого це плачеш???
Мамо мамо, що із того,
Як поговорити
Немає про що зним, як же далі жити, що із тих грошей із тої хати,
Як я морально буду гарувати???
Як витримати бувкотіння про славу і «шмотки»,
Він же ноль спасіння, молитви хоча б трошки...
Похилилась матусенька на батечка рамє,
Що я скажу сі маленька, вірішуй ти сама,
Мої слова закінчились,
А твоє серденько розривається питанням: "Як же бути, ненько????"
Обізвався старий батько
Та й ну говорити:
"Я тобі скажу так, дитино,
Годі гомоніти!!!
Вибирай у своїм житті
Свою половину,
Бо будеш з нею жити не день й не годину.
Ти повинна зрозуміти, це те, чого хоче,
Твоя душа і твій розум і тоді лише зможеш
Зрозуміти і сказати -
Так, моя людина!
У неї таке серце, є така хвилина,
Коли хочеться летіти й бути собою,
Не брехатий й не вдавати,
А плисти лиш двоє,
І скільки ти в своїм житті ще не пройдеш,
такого подібного до тебе ти не знайдеш!!!

А я сиджу тут на світанні і чекаю,
шукаю віри, шукаю муки,
ще трохи , і злітаю!!!

Диво дивнеє, скажіте, загубилось в світі,
чи любити, чи радіти,
ми, як малі діти!!!

Загубилась на порозі,
загубилась в житі, зранені кроваві нозі,
тернею повиті...

Зачекалась на дорозі,
загуляла в святі,
змайструвала все довкола,
нумо знов гуляти!!!

Заблудилась, заметіллю розірвала пута,
і сказала божевільно: "Миленьким забута!!!"

Життя, як вода, як помисл, як ніч, і як біль...
Яка ж у цьому всьому розрада???
Коли хтось так лупить, як вранішній грім.

Шкода, що Škoda стоїть не у мене,
що гроші не ллються, як із відра,
Але що здоров*я шалене у мене,
Ось в цім, мої любі, моя злагода!!!