Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юрій Строкань (1977)

Інфо
* Народний рейтинг 5.018 / 5.55
* Рейтинг "Майстерень": 4.805 / 5.53
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Переглядів сторінки автора: 42406
Дата реєстрації: 2007-01-16 17:02:14
Звідки: Київ
Школа та стилі: Сучукрліт
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2017.02.10 12:14
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Серце не камінь.
Дійсно.
Серце більш схоже на м’ясо,
Я буду любити тебе!
Зайве.
Скажи йому краще одразу:
Я НЕ ЧИТАЮ МІСЦЕВІ ГАЗЕТИ,
Я ВВАЖАЮ КРАЇНУ МАМОЮ,
Я ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЩОСЬ ЗМІНИТИ,
ПІСЛЯ ЛІВОЇ, НАВІТЬ ВДАРИТИ ПРАВОЮ,
Я КОХАЮ, ЯК ВСІ КОХАЮТЬ,
А НЕ „ТЕБЕ ОДНОГО” ЧИ „ДО САМОЇ СМЕРТІ”,
Я БРЕШУ ТОБІ, ЛИШЕ ДЛЯ ТОГО,
ЩОБ ВІДЧУВ І НЕ ДАВ ПОМЕРТИ.


Одні римують протяги із забутих запахів і витяжки із квіткових настоянок, інші римують обіцянки нікуди не зникати і , з рештою, просто слово «кохання». Дехто заради кохання кидає палити, пити. Дехто заради кохання навіть не кидає нікого. Стільки усього відбувається із-за одного єдиного слова, що іноді у цій метушні губиться одне почуття. Те саме. З тим самим ім’ям.
Людина – найулюбленіша тварина на Землі, з тих, кого хочеться приручити в першу чергу. Ми вилазимо зі шкіри, одягаємо хутра, приміряємо нашийники і усе заради одного.
Щоб навчитись відчувати це єдине почуття однаково.

Найновіший твір
Тридцять третій
Я зустрів його на Андріївському,
Йшов 33-ій, ні не автобус, рік.
Вас нікого вже не було тут, -
Чи то через еміграцію, чи ампутацію,
Не пам’ятаю.

Він тримав у руках Біблію
І постійно перекидав її з одної руки до іншої.
Мені подумалось тоді,
Що там лежить пістолет.
Хоча, скоріше, там були чиїсь вірші,
Він напевно ховав їх від поліції
І робітничої інтелігенції.

Чому він був тверезий,
Він чітко мені пояснив,
Мовляв, тверезість повертає його додому.
А ще він сказав, що знав одного поета,
І той помер у нього на руках,
Просто заливаючи бехеровку до рота.

Ми сперечались, можливо лаялись,
Я стверджував, що той поет не був алкоголіком,
Просто є такі люди, які п’ють, коли у них є можливість,
І навпаки, не п’ють, коли її немає,
А, це і є щастя.
Загалом, я був на підпитку, і важко сприймав реальність.

Ми зупинились на розі Володимирської і Десятинної,
Недалеко від антикварного магазину «Шедевр»
І музею «Духовні скарби України».
Я спитав його нарешті, чувак, зізнайся,
Ти ж ховаєш у Біблії вірші. Навіщо?
Справжня Біблія була б тобі більш доречною.

Я боюсь ще одної революції, -
Сказав він, -
В очах застиг переляк, дитинство на Оболоні,
Смак заводських цукерок, -
Я боюсь опинитися серед тих, -
Сказав він, -
Хто не вірить, що лише Біблія
Усіх порятує,
Ось тому я ношу з собою вірші,
Бо їх люблять усі революціонери,
Вони пишуть їх на парканах,
Вони цитують їх на суді,
А я втомився від переїздів,
Я втомився вірити у майбутнє,
Я втомився пити за щастя.

Він озирнувся, йшов 33-ій, і рік, і автобус,
Тоді багато чого змінилось в країні.
Він кинув Біблію у смітник
І побіг, не озираючись на Духовні скарби України
І навіть на антикварний магазин «Шедевр».
У нього нічого більше не залишилось,
Окрім забитих чужими віршами шаф,
Майже безцінних,
Тепер безцінних.

Я зайшов до найближчої церкви,
Витер ноги і став на коліна.
На підлозі лежала Біблія,
Потерта і надто важка.
Я закрив очі, відкрив посередині книгу,
І почав говорити
Римовані кимось слова