Автори /
Микола Соболь (1973)
![]() |
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Російською не люблять Україну
•
Вечірня казка
•
Війна
•
Чи діждуся? (материнське)
•
Аполітичне питання
•
Зернятко
•
Ранкове сонце
•
Материнська журба
•
Щорічна зустріч
•
Наворожи мені зима
•
Благословення незалежності
•
Поетичне безсоння
•
Передноворічне
•
Турне
•
Миколайчики
•
Пацифістський триптих
•
Не прижилося
•
Ковточок щастя
•
Аритмія часу
•
Чотири двадцять чотири
•
Котячий блюз
•
Степ козачий
•
Осіннє диво
•
Шкільні спостереження або: децел звісно не матюк
•
Піду у депутати
•
Сила духу
•
Останній бастіон
•
Перший сніг
•
Те, що згублено
•
Мовний закон
•
Любить – не любить
•
Вогонь
•
Переяславська зрада?
•
Тіні осінньої ночі
•
Нічне
•
Вишиванка*
•
Вчительське (до дня вчителя)
•
Борги осені
•
Час прийшов
•
Дерево печалі
•
Окружна
•
Осіння хандра
•
Українці
•
Коли ти – хохол
•
Паперове щастя
•
Спокуса
•
Гниль системи
•
Мінорні крила літа
•
Злидні
•
Навіяне до Спаса
•
Безсоння
•
Закохані очі
•
Сни
•
Пристрасті
•
Із пережитого
•
Нащадки тоталітаризму
•
Найкраще почуття
•
Ілюзія мрії
•
Життєвість
•
Спека
•
Творча апатія
•
Притча про Петра
•
Псевдонім
•
Пішов мій друг
•
Про лід
•
Не зрадь
•
Останній сеанс
•
Злободенне
•
Горобина ніч
•
* * *
•
«Бізнесмен» середньої руки
•
Крик душі
•
Замироточили ікони
•
* * *
•
Місто
•
Сьогодення
•
Ранкові думки
•
Гроза
•
Медсестрам АТО
•
Підлість
•
Мода
•
Подих осені
•
Ранок
•
Україні
•
Вагітним жінкам
•
Бабусина хатина
•
Заморозок
•
Туга (до дня матері)
•
Час
•
Молитва про матір
•
Парадобісіє
•
В очікуванні дива
•
Ранкові думки
•
Життя
•
Дачні історії
•
Ченці
•
О наші села
•
Матриця
•
Квітневе безсоння
•
На кладовищі
•
* * *
•
Ранок закоханих
•
Про історію
•
Моїм учням
•
Сумна проза життя
•
* * *
•
Критикам
•
Дитяче щастя
•
Творча натура
•
Людські цінності
•
Земні шляхи
•
Рріздвяній негоді
•
Бути поетом
•
Межа
•
Бабуся
•
На дворі заметіль...
•
Я хочу бути
•
Моїм любимим Українцям
•
Слово
•
Державні пацюки державної зради
•
Про слово
•
Про наболіле
•
Немовляткам
•
Нічний туман
•
Ода матері!
•
Українським запроданцям
•
Ворожка
•
Водохреща
•
Чайка
•
Про церковнослужителів
•
Всім загиблим за Україну присвячується
•
Оберіг
•
Матері
•
Країні
•
Пісня осені
•
Реальність
•
Дурний Сірко
•
Синдром ленінізма-дебілізма
•
Пізнє прозріння
•
Колисковая рідного краю
•
Про вічне
•
Хто я?
•
Найкращий хліб.
•
Скажи мені чому?
•
Майдан пам’яті
•
До осені
•
Чим старше вік
•
Про совкову ностальгію
•
Звернення до козаків
•
Моя відповідь на заяву президента щодо блокади ордло.
•
Остання Пасха
•
Вишгородщина
•
Стрітення Господнє
•
Стрітенська ніч.
•
Коханій
•
Старий пеньок
•
Візьми мій сину у дорогу хліб
•
Україні
•
Снігопад
•
Про птахів (Веселі роздуми)
•
Рибалка – Іванка
•
Бджілки
•
Хлопці зі сталі
•
Зима
•
Про мову
•
Небо Алеппо
•
Про Совість
•
Сніг
•
Осінні тіні мрії пригасили
•
Про борщ
•
Пані Ліні Костенко присвячується
•
Івану Низовому
•
Звернення до керівництва держави
•
Мої шляхи
•
А потім прийде день...
•
Де журиться осінь
•
Україна
•
Мене сонечко будило
•
Колегам по поетичному цеху
•
Східний вал
•
Восени
•
Прозріння
•
Не вір нікому
•
Про дружину (сміху заради)
•
Бабусина помічниця
•
Чи час змінився, чи змінились ми
•
Дружині
•
Ніщо не звабить душу українця
•
Про любов
•
До Нації
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Російською не люблять Україну.
Не вірите? Погляньте все довкола –
Не вірите? Погляньте все довкола –
Казка вечірня триває до ранку.
Шампанське – рікою,
Шампанське – рікою,
Кажете - люди? –
Небо ховає.
Небо ховає.
Горе – горювати, поле перейти.
Сірий кіт до хати…Сокіл – до мети.
Сірий кіт до хати…Сокіл – до мети.
Надворі – XXI вік.
В Європі – «Лексуси» немодні,
В Європі – «Лексуси» немодні,
До снігу звикли, а до льоду – ні.
Не позвикають до слизького ноги.
Не позвикають до слизького ноги.
Ранкове сонце допиває ніч…
Сніги рум’яні красять видноколи.
Сніги рум’яні красять видноколи.
Заклекотали автомати…
Ой леле, – журавлі сумні…
Ой леле, – журавлі сумні…
Весна дарує радощі тутешні.
Матусина хатина край села.
Матусина хатина край села.
Наворожи мені зима –
Казкові дні, сніги останні,
Казкові дні, сніги останні,
Свобода пахне кров’ю (не покорою!)
Зросте людина інша в незалежності.
Зросте людина інша в незалежності.
До хати прийде тихий, ніжний ранок.
Тебе розбудять маяки думок
Тебе розбудять маяки думок
Ранкове повітря наповнює груди.
Тихо сніги на морозі хрустять –
Тихо сніги на морозі хрустять –
Старе – дурне
Зібралось у турне.
Зібралось у турне.
Ти спи, любима, ранок сипле сніг
І пісня вітру за вікном цікава.
І пісня вітру за вікном цікава.
Світлина – радісне дитинство.
Мене ще не торкнувся гріх.
Мене ще не торкнувся гріх.
Пошили біле чорними нитками.
Не прижилося. Неугодне Богу.
Не прижилося. Неугодне Богу.
Ти щастя зачерпнула у долоні,
Прийшла, сказала: – таточку попий!
Прийшла, сказала: – таточку попий!
Я похитнувся. Часу аритмія –
Аорта вибиває пульс думок.
Аорта вибиває пульс думок.
Ще зорі не сховали свої лиця*.
Дрімота тихо бродить по квартирі.
Дрімота тихо бродить по квартирі.
За вікнами мете. Вже по коліна.
Удома тепло і не до пурги.
Удома тепло і не до пурги.
Ти де, козаче? Знає тільки степ.
Бо рясно-рясно всіяний кістками.
Бо рясно-рясно всіяний кістками.
Осіннє диво, звідки ти прийшло? –
Розсипані червоні намистини
Розсипані червоні намистини
Усіх життя притисло до землі.
І лише ми, як не крути у «тренді»,
І лише ми, як не крути у «тренді»,
В сім’ї барига – знахідка і скарб!
У домі завжди є чого пожерти:
У домі завжди є чого пожерти:
Горять іще Батурин й Чигирин
І будуть жевріти допоки Україна
І будуть жевріти допоки Україна
У слова ми – останній бастіон,
Бо люблячих цурається зневіра.
Бо люблячих цурається зневіра.
На видоколі місяця серпанок
І часоплину неугавний біг.
І часоплину неугавний біг.
Не тужся, не кричи щосили,
Всі автобани та шляхи
Всі автобани та шляхи
То може звідси гнати мову?
Достатньо буде – язика.
Достатньо буде – язика.
Якщо не лупить, то не любить,
А коли п’є і б’є – любов.
А коли п’є і б’є – любов.
Люблю мереживо огню,
Погрію біля нього душу,
Погрію біля нього душу,
Була то рада, чи може, зрада?
Ніхто не скаже. Реве громада*…
Ніхто не скаже. Реве громада*…
Завили щойно у саду нічні примари.
І над землею загуло, нагнало хмари.
І над землею загуло, нагнало хмари.
Коротку ніч розхристаних думок
Плекає ранок ароматом кави.
Плекає ранок ароматом кави.
Одягли вишиванки жиди
І відразу – «щирі українці»,
І відразу – «щирі українці»,
Твоє життя – у вимірі дзвінків.
Серед оцих з’юначених думок
Серед оцих з’юначених думок
Аура осіннього дощу
Віяла розлогими шляхами.
Віяла розлогими шляхами.
Затужила рідна Ненька, налилася сумом.
Пригадалися Шевченка: «Думи мої, думи»…
Пригадалися Шевченка: «Думи мої, думи»…
Самотнє дерево печалі
Колише спогади земні,
Колише спогади земні,
В неспокій ранку вилилася ніч.
Мільйони перетрушених думок.
Мільйони перетрушених думок.
Ніхто не знає – вірити чи ні…
Та наберу за пазуху каміння.
Та наберу за пазуху каміння.
Згуртували і гартували
Кийками били нас і пліттю.
Кийками били нас і пліттю.
Прийшла біда? Накликали – жиди!
Ума нема – москаль тому виною.
Ума нема – москаль тому виною.
У намальованій блакиті
Пливе кораблик паперовий.
Пливе кораблик паперовий.
Життя барвисте,
Як осінній сад.
Як осінній сад.
Гниль системи
Я не вагаюся чи варто мені йти
У цю серпневу, невблаганну спеку,
У цю серпневу, невблаганну спеку,
Книжки не модно стало купувати,
Живити душу нічим. Злидні!
Живити душу нічим. Злидні!
У серпні дозріває урожай,
Запахли мед, і яблука, і груші,
Запахли мед, і яблука, і груші,
Палкі обійми цьогоніч
Наврочили: нічниці й муза -
Наврочили: нічниці й муза -
Я потопав. А поруч не було
Піщаних берегів. І апріорі,
Піщаних берегів. І апріорі,
Повицвітали давні сни.
Замулило усе роками.
Замулило усе роками.
Кумири, епохи, царі, королеви…
Далеко пішли від Адама та Єви!
Далеко пішли від Адама та Єви!
Економили на війні,
Люди дешевше машин.
Люди дешевше машин.
Заполонила все когорта.
На крові зрощена епоха
На крові зрощена епоха
Найкраще то любові почуття.
Бо летимо замріяні у вічне,
Бо летимо замріяні у вічне,
Білокрила моя мрія
десь у вишині
десь у вишині
Коли зима зав’яжеться у грудях
Така, що воля жити пропаде,
Така, що воля жити пропаде,
Спекотне літо воду п'є дніпрову.
Посохли ночі, злизана роса.
Посохли ночі, злизана роса.
Ніхто тебе не запряже у воза,
Якщо ярма не покладеш на плечі.
Якщо ярма не покладеш на плечі.
Додому йде Петро, уже на «рогах»,
Бригадою хильнули по чарчині,
Бригадою хильнули по чарчині,
Згаснуть усі, помру колись і я.
Потому кинься, поминай печалі…
Потому кинься, поминай печалі…
Іще одна зоря упала з неба,
Осиротіли хата і поріг…
Осиротіли хата і поріг…
Горілка з льодом уражає нирки,
Печінку – лід у ромі, от біда!
Печінку – лід у ромі, от біда!
Земля дана одна на всі віки.
Та поділили на кордони люди.
Та поділили на кордони люди.
Два квитки на останній сеанс,
Де пітьма у великому залі
Де пітьма у великому залі
Усе дістали вже з кишень.
І доїдаємо з комори.
І доїдаємо з комори.
А на купала папороть цвіте,
Русалки ходять у нічній долині…
Русалки ходять у нічній долині…
Пробач мені той перший поцілунок,
Який зірвався вітром на зорі.
Який зірвався вітром на зорі.
Я бізнесмен! (Продав земельний пай).
Тепер доляри труться у кишені.
Тепер доляри труться у кишені.
Стою край неба осторонь од люду,
І серце виривається з грудей!
І серце виривається з грудей!
Замироточили ікони
І потьмяніли образи.
І потьмяніли образи.
Воно то так, і сонце ніби світить,
І зелень ще не зникла на віки.
І зелень ще не зникла на віки.
Життя у місті це суцільний жах!
Усі летять. Потрібно чи не дуже.
Усі летять. Потрібно чи не дуже.
Ми преклоняємо коліна
Мокші не вам, бо ви – орда!
Мокші не вам, бо ви – орда!
Думки ранкові чисті та ясні.
Бо ще не мають кривди сьогодення
Бо ще не мають кривди сьогодення
Жбурляє небо блискавиці.
У серці зачаївся щем.
У серці зачаївся щем.
Мов янголи, які серед людей! –
Свою роботу виконали сміло,
Свою роботу виконали сміло,
Нема ні краю, ані меж,
Де не ходили ми з тобою
Де не ходили ми з тобою
Подекуди буває: врода,
Красиві ноги, очі, бюст…
Красиві ноги, очі, бюст…
Вшиває осінь золоті нитки
В натомлене у спеку листя клена,
В натомлене у спеку листя клена,
Ранковий час укутаний туманом.
І сонце не поспішить іще увись.
І сонце не поспішить іще увись.
Землі вклонюся, все благословлю,
Умиюся водою до світанку,
Умиюся водою до світанку,
Вагітна жінко! – ти вінець творіння,
Кого обійме таїнством Господь.
Кого обійме таїнством Господь.
В бабусі завжди пахло молоком.
Це спогади мого дитинства чисті.
Це спогади мого дитинства чисті.
Посивів сад, а цвів іще учора.
Гули над ним і бджоли, і джмелі,
Гули над ним і бджоли, і джмелі,
Як хочеться перепливти Дніпро,
Туди, де починалося дитинство.
Туди, де починалося дитинство.
І терпить, і плекає нас,
І вириває сьогодення,
І вириває сьогодення,
Моя молитва лине в небеса,
Її я гомоню щодня й щоночі.
Її я гомоню щодня й щоночі.
І знову брязкіт орденами –
Стрункі паради сатани.
Стрункі паради сатани.
Вона жила в очікуванні дива, –
Була вродлива.
Була вродлива.
Чаюю. Люди ще не встали.
Життя іскриться. Зорепад…
Життя іскриться. Зорепад…
Як у житті дійдете до спокуси,
То вирішити маєте самі:
То вирішити маєте самі:
Моя сусідка по городу
Сварлива баба, хай їй грець.
Сварлива баба, хай їй грець.
Ченці то звісно не солдати,
Та і вони в лиху годину
Та і вони в лиху годину
О наші села! Лише Ви надія,
Що мова українська проросте.
Що мова українська проросте.
Ми живемо тепер у терабайтах.
Вимірюємо все у гігагерцах…
Вимірюємо все у гігагерцах…
Іду стрічати вітер у поля,
Який набрався аромату вишні.
Який набрався аромату вишні.
На кладовищі прибирали вчора.
Дивлюся я, те саме у житті:
Дивлюся я, те саме у житті:
У шлейфі образи
Не бачимо суті.
Не бачимо суті.
Побудь зі мною, зачекай, не йди…
Вогнем ще вітер небо не роздмухав
Вогнем ще вітер небо не роздмухав
Історія - страшна та чорна!
Бо є кривавою по суті.
Бо є кривавою по суті.
Щасливий я, посіяне зійшло.
Вже зацвіло… й дає свої врожаї…
Вже зацвіло… й дає свої врожаї…
А старість увірвалася в життя –
Пляшками та газетами із бака.
Пляшками та газетами із бака.
Життя коротке, наче вишні квіт,
Що відцвіте, й осипле над землею.
Що відцвіте, й осипле над землею.
А критика є річ тонка,
Та ще образлива по суті.
Та ще образлива по суті.
А дитинка, що за диво?
Народилася щаслива.
Народилася щаслива.
Поки бабця тихо спала,
Мама щось собі плела,
Мама щось собі плела,
Існує мова, буде і народ.
Який себе об'єднує в державу,
Який себе об'єднує в державу,
Втомився жити? Загляни у душу.
Ніщо не вічне! Визнати я мушу.
Ніщо не вічне! Визнати я мушу.
Гуляла ніч до ранку заметіллю.
Плела по вікнам павутиння льоду.
Плела по вікнам павутиння льоду.
А ти ідеш до звичної роботи
Рядочки віршу пишуться складні.
Рядочки віршу пишуться складні.
Ой, меже, меже, ти є край всього,
Ніщо, ні ти, ні тебе не обходить.
Ніщо, ні ти, ні тебе не обходить.
Мамо, тату! А ви в курсі?
Що найкраща - то бабуся!
Що найкраща - то бабуся!
На дворі заметіль, аж серце стигне.
Тріщить мороз і вітер завива.
Тріщить мороз і вітер завива.
Я хочу бути! Жити! Та кохати!
Іти вночі замріяний дощем
Іти вночі замріяний дощем
Я пишу не за гроші чи славу,
У душі увірвався терпець.
У душі увірвався терпець.
Слово м'яке, мо лебединий пух,
Але воно й тверде, що каменюка.
Але воно й тверде, що каменюка.
Цікаво те, як носить вас земля?
Оця земля, що зветься: – Україна.
Оця земля, що зветься: – Україна.
Так! Можна вирвати язик,
Щоб з нього не злітало слово.
Щоб з нього не злітало слово.
Держава кине костомаху – жри!
Не хочеш жерти? То сиди голодний!
Не хочеш жерти? То сиди голодний!
Найкраще в світі, те що є людині,
У всі часи, епохи та віки,
У всі часи, епохи та віки,
В тумані ночі меркнуть ліхтарі,
І морок будить відчуття тривоги,
І морок будить відчуття тривоги,
Спіши, спіши, спіши до первороду!
що на землі єдине та святе!
що на землі єдине та святе!
Зрусинилися козаки,
Забули мову та Шевченка.
Забули мову та Шевченка.
Мені ворожка ворожила,
Ось довгих літ тобі життя,
Ось довгих літ тобі життя,
Очиститься вода, бо на землі,
Усе проходить через очище̍ння,
Усе проходить через очище̍ння,
Коли на небі світло догора,
І вітер б’є, попутно, у вітрила,
І вітер б’є, попутно, у вітрила,
Священик босий, як народ бідує,
Й тримає піст, бо вимагає Бог.
Й тримає піст, бо вимагає Бог.
То де ж вона свята земля,
В Йорданії, чи в Україні?
В Йорданії, чи в Україні?
І
– Візьми, мій сину, час тепер прийшов.
– Візьми, мій сину, час тепер прийшов.
Перепочинь, ще літо не прийшло,
Ще сніг в лісах поміж дерев біліє,
Ще сніг в лісах поміж дерев біліє,
Агов!
Країно!
Країно!
Пісня осені,
Місяць на самому дні,
Місяць на самому дні,
Реальність, брате, полягає в тому,
Що правда то у кожного своя,
Що правда то у кожного своя,
Дурний Сірко, бо гавка біля хати.
Заходиться дурне день відо дня,
Заходиться дурне день відо дня,
Котилися наперекір суспільства,
Але тоді ніхто не знав ціну.
Але тоді ніхто не знав ціну.
Я був у матері, вклонився низько рідній,
За все, що у житті мені дала.
За все, що у житті мені дала.
Колисковая рідного краю,
У пожовклому листі садів,
У пожовклому листі садів,
Коли душа відірветься від тіла,
І полетить між тисячі зірок.
І полетить між тисячі зірок.
Так хто я є у цьому світі
Посеред тисячі зірок?
Посеред тисячі зірок?
Найкращий хліб – що з бабиної печі.
І наймудріші – дідові слова.
І наймудріші – дідові слова.
Скажи мені,
Чом меркнуть зорі,
Чом меркнуть зорі,
Як тяжко нині йти «Майданом»,
До «Арсенальної», наверх…
До «Арсенальної», наверх…
Ось осені порив вже не далекий
З беріз зриває листя над ставком,
З беріз зриває листя над ставком,
Чим старше вік, тим ближче ти до Бога,
Й земне тебе вже не бентежить так.
Й земне тебе вже не бентежить так.
Із-за високого з-за муру,
Кричали люди в стінах МУРу,
Кричали люди в стінах МУРу,
Не все ж тобі писати лист султану,
Козаче, брате, інші вже віки!
Козаче, брате, інші вже віки!
А може досі грати вже в АТО?
Скажи Петро!
Скажи Петро!
Похристосались з тобою, мила мати.
Ще й вийшли на могилки на гробки.
Ще й вийшли на могилки на гробки.
Ви бачили зорі над київським морем,
Й на схилах, дніпрових, як сонце встає?
Й на схилах, дніпрових, як сонце встає?
Закапало. Зі стріхи потекло,
Й півні з калюж води в обід напились.
Й півні з калюж води в обід напились.
Вінчались завірюха із дощем,
У стрітенської ночі непогоду,
У стрітенської ночі непогоду,
А пам'ятаєш, моя мила,
Коли були ми молоді,
Коли були ми молоді,
Ой де ж той час, де та година,
Коли стрічав я «Валентина»?
Коли стрічав я «Валентина»?
Візьми мій сину у дорогу хліб,
Щоб знову він привів тебе до хати,
Щоб знову він привів тебе до хати,
Багато в тебе є синів,
Моя кохана Україна.
Моя кохана Україна.
Завила хурделиця, замела,
Над землею стелиться – віхола.
Над землею стелиться – віхола.
Найхибніші поняття про птахів,
А Іванко казав: «зранку,
Піду з татом на рибалку.
Піду з татом на рибалку.
Я й не знала, що у полі
Мед для нас збирають бджоли!
Мед для нас збирають бджоли!
Ми вперше дізнались, що хлопці зі сталі,
Не Рембо, не Роккі, не руський Іван.
Не Рембо, не Роккі, не руський Іван.
Розсипала по келихам зима,
П’янкі-п’янкі, немов вино морози,
П’янкі-п’янкі, немов вино морози,
Я дав собі слово,
Не можу я мати,
Не можу я мати,
Нам кажуть, що діток приносить лелека,
І звісно це правда – то птаха життя.
І звісно це правда – то птаха життя.
І дивно бачити натомість,
З життя людського перехресть
З життя людського перехресть
Світанок, стежка коло хати,
І снігу стільки намело,
І снігу стільки намело,
Осінні тіні мрії пригасили,
Політ не вийшов, піду по землі…
Політ не вийшов, піду по землі…
Прийшов Олесь до тата, й питанням в лоба бах!
– А ти, питає тата, чи знаєшся в борщах?
– А ти, питає тата, чи знаєшся в борщах?
Поет завжди попереду епохи,
Тому, що відчуває її ритм.
Тому, що відчуває її ритм.
А ти писав на аркуші паперу,
Про все, що може помістити світ.
Про все, що може помістити світ.
А Ви хоч раз, скажіть, за гробом йшли?
Чи люди в змозі Вам схилить коліно?
Чи люди в змозі Вам схилить коліно?
Мої шляхи ще сповнені тривог,
Я храму стін ще не підняв розвалля.
Я храму стін ще не підняв розвалля.
А потім прийде день –
І ніч відступить,
І ніч відступить,
Де журиться осінь,
Й ховає намисто,
Й ховає намисто,
Вплела у коси золотий вінок,
Дівчина із очима - небо синє.
Дівчина із очима - небо синє.
Мене сонечко будило,
Рано вранці на зорі.
Рано вранці на зорі.
Твори, мій дуже, поки серце б’ється.
Допоки в жилах б’є гаряча кров.
Допоки в жилах б’є гаряча кров.
Східний вал
Я кохання зустрів восени,
Коли жовтень летів ніби птах,
Коли жовтень летів ніби птах,
Таємність снів бентежила ще зранку,
А сонця промінь вже гукав у путь.
А сонця промінь вже гукав у путь.
Не вір нікому, що любов мине,
В житті минають лиш дощі та грози.
В житті минають лиш дощі та грози.
Про дружину
Бабусина помічниця
Чи світ змінився, чи змінились ми?
Десь летимо, ледь лоба не розбивши.
Десь летимо, ледь лоба не розбивши.
Дружина, багато чи мало?
Це сонце що сяє тобі все життя.
Це сонце що сяє тобі все життя.
Ніщо не звабить душу українця,
Не грошей торба, ані сала шмат.
Не грошей торба, ані сала шмат.
Я мало пи́шу віршів про любов,
Хоча це є одвічно-ніжна тема.
Хоча це є одвічно-ніжна тема.
До нації